Анализ пенсионногозаконодательства Украины и других стран

Основна маса зайнятих у приватному секторі економіки також має можливість брати участь у додаткових недержавних пенсійних системах, організуючих за місцем роботи. Працівники більшості підприємств й організацій можуть брати участь в одній або декількох пенсійних програмах, що існують у даній компанії. До середини 90-х років приватними пенсійними програмами було охоплено понад 41% робочої сили країни. У порівнянні з державною пенсійною системою, участь у якій обов'язково і яка охоплює практично всю робочу силу країни, приватна пенсійна система уступає їй у розмаху приблизно у два рази. Однак вона розвивається випереджальними темпами. Так, з 1980 по 1993 р. обсяг виплат по ОФП збільшився з 117 до 302 млрд. дол., або в 2,6 рази, а обсяг виплат у рамках приватних пенсійних програм зріс із 35 до 156 млрд. доларів, або в 4,5 рази.

Існують два види накопичувальних пенсійних програм: із установленими виплатами (defіned benefіt plan) і встановленими внесками (defіned contrіbutіon plan). Перший вид гарантує учасникам фіксований розмір пенсії, що для кожного працівника визначається з урахуванням розміру зарплати й стажу роботи в компанії. Як правило, програми із установленими виплатами формують фонди за рахунок відрахувань із підприємців, а самі наймані робітники внески в ці фонди не платять. Не тільки приватні програми, але й деякі державні пенсійні системи, у першу чергу, федеральні (охоплюючих номенклатуру цивільної служби й військовослужбовців), побудовані як системи із установленими виплатами.

Однак в 80-90-і роки в приватному секторі економіки особливо швидкими темпами росли програми із установленими внесками. Ці пенсійні програми звичайно фінансуються підприємцями й найманими робітниками в рівних частках. При цьому кожен учасник такої програми має свої персональний рахунок у пенсійному фонді й має право вибору між різними інвестиційними програмами, пропонованими керуючими компаніями. Таким чином, він сам відповідає за результати й до певного ступеня сам визначає величину наступних пенсійних виплат. Такі схеми, особливо так називані плани 401 (к), придбали особливу популярність у США за останні 10-15 років. Популярність фондів із установленими внесками сприяла процесу стимулювання інвестицій в економіку.

Учасником приватної пенсійної програми може стати будь-який працівник компанії. Право на пенсію можна заробити, проробивши в даній компанії п'ять-десять років.

Крім участі в групових пенсійних програмах, організуємих за місцем роботи, кожен американець може відкрити й свій особистий пенсійний рахунок - ЛПС (іndіvіdual retіrement account). Порядок відкриття й ведення цих рахунків також строго регулюється американським законодавством. Розміри щорічних внесків на ЛПС обмежені верхньою межею в 2 тис. дол. Засоби з рахунку не можна зняти до досягнення 59,5 років, а після досягнення 79,5 років рахунок закривається в обов'язковому порядку. З іншого боку, ЛПС може бути відкритий з моменту народження дитини. За весь час нагромадження засобів на ЛПС ці засоби не підлягають оподатковуванню, однак у момент їхнього зняття й закриття рахунку з накопиченої суми віднімається прибутковий податок. Звичайно ЛПС відкриваються в комерційних й ощадних банках, пайових фондах, страхових компаніях. Рахунку в будь-який момент можуть бути переведені з одного місця в інше. Також за бажанням власника рахунку він може сам управляти їм (тобто планувати найбільш вигідне розміщення засобів, що накопичують на ЛПС) або довірити керування ЛПС згаданим фінансовим організаціям.

Особисті пенсійні рахунки стають усе більше розповсюдженою формою пенсійного забезпечення. Тільки за 11 років – з 1985 по 1996 р. – нагромадження на цих рахунках виросли з 200 до 1347 млрд. дол.

Таким чином, все більше число американців забезпечує собі не одну, а три пенсії: державну, приватну колективну за місцем роботи й приватну індивідуальну шляхом відкриття ЛПС.

Дві останні з перерахованих пенсійних систем побудовані по накопичувальному принципі й, розвиваючись винятково швидкими темпами, служать усе більше важливим джерелом інвестицій в американську економіку.

Однак і ці три форми пенсійного забезпечення не вичерпують можливості американців забезпечити собі додаткові виплати в старості. Ще одну можливість надають компанії по страхуванню життя, що пропонують як страхові виплати різні види ануітетів, тобто щорічної ренти. По своїй суті ануїтети - така ж накопичувальна пенсійна система, як й інші, існуючі в приватному секторі економіки. Але ця система організується не пенсійними фондами, а страховими компаніями. Страхові резерви, що накопичують, по ануїтетам точно так само вкладаються в економіку й служать джерелом довгострокових інвестицій

Ріст пенсійних активів у США в 80-90-і роки відбувався винятково швидкими темпами. Усього за 16 років (1980-1996 р.) їхній обсяг збільшився в 6 разів навіть із урахуванням інфляції. Темпи росту пенсійних активів в 4 рази перевищують темпи росту ВВП США. Цей ріст відбувається насамперед за рахунок розширення накопичувальних пенсійних систем, до яких ставляться всі перераховані в таблиці системи, крім найбільшої державної пенсійної програми - ОФП.

Очевидно, що в пенсійному забезпеченні американців, починаючи з 80-x років центр ваги переміщається від державної розподільної системи до накопичувальних схем, реалізованим насамперед у приватному секторі, оскільки останні розвиваються випереджальними темпами.

Для самих накопичувальних систем інвестиційний доход служить найважливішим фактором розвитку. Так, у пенсійних системах штатів і місцевих органів влади частка інвестиційного доходу в 1980 р. становила третину, а в 1996 р. – вже деяким менш двох третин всіх надходжень.

Структура інвестицій накопичувальних пенсійних систем складається із традиційних інструментів фінансового ринку. До них ставляться державні цінні папери, у першу чергу, облігації федерального уряду, казначейські зобов'язання, акції й облігації корпорацій, що відрізняються високим ступенем надійності, частки пайових фондів, інструменти кредитного ринку й ін. Так, в 1996 р. сумарні активи приватних пенсійних фондів оцінювалися в 4139 млрд. дол., з них державні цінні папери становили 686 млрд. дол., корпоративні цінні папери - 1645 млрд. дол., інструменти кредитного ринку - 789 млрд. дол., частки пайових фондів - 411 млрд. дол. і т.д..

Інвестиційна політика пенсійних фондів, як й інших фінансових організацій, будується на принципах надійності (гарантованості), прибутковості й ліквідності. Особлива увага приділяється диверсифікованості вкладень - не тільки по типі цінних паперів або кредитно-грошових інструментів, але й усередині кожного виду інвестицій. Наприклад, вкладення в папери корпорацій диверсифікуються по галузевій ознаці, вкладення в нерухомість (кредитно-іпотечні операції) – по географічному й т.д.

Фінансовий стан й інвестиційна політика пенсійних фондів через їх високу соціальну значимість перебувають під особливо строгим контролем з боку державних органів. Однак на нинішній стадії розвитку ріст нагромаджень у пенсійних системах відбувається набагато більше високими темпами, чим збільшення поточних виплат і навіть чим розширення зобов'язань по пенсійних виплатах перед майбутніми пенсіонерами, тому стан практично всіх накопичувальних пенсійних систем характеризується високим ступенем фінансової стійкості.

Завдяки вмілій інвестиційній політиці керуючих компаній інвестиційний доход накопичувальних пенсійних систем звичайно вище, ніж доход по банківських вкладах. Наприклад, в 1995 р. реальний доход по банківських вкладах становив від 4,10% по тримісячних депозитах до 5,40 по довготермінових вкладах від 2,5 років і вище. У тому ж році інвестиційний доход різних пенсійних систем коливався між 7 й 8% річних. По деяких пенсійних схемах типу 401 (к) можна було заробити ще більш високий доход - порядку 9%.

Таким чином, у США накопичувальні пенсійні системи виявилися здатні акумулювати гігантські засоби й за рахунок грамотної інвестиційної політики значною мірою фінансувати свій власний розвиток й одночасно внести великий вклад у розвиток економіки. Однієї десятої тих активів, які американці нагромадили на своїх пенсійних рахунках, вистачило б, щоб тільки за рахунок інвестиційного доходу із цих сум на рівні 7% річних виплачувати пенсії всім російським пенсіонерам протягом десятиліть у розмірі 150 дол. на місяць на один пенсіонера, що приблизно в 8 разів вище післякризивого рівня. У США не тільки пенсійні фонди, але й інші інститути, що грають важливу роль в економіці й соціальній сфері, успішно функціонують лише шляхом використання накопичувальних схем. Так, страхові компанії в цілому зводять поточні страхові операції з деяким збитком, і їхній прибуток формується лише в результаті грамотного інвестиційного розміщення страхових резервів, які тільки в компаній по страхуванню життя з 1980 по 1995 р. збільшилися з 390 до 1812 млрд. дол., а інвестиційний доход за ті ж роки зріс відповідно з 38 до 173 млрд. дол.

III.3. Пенсійна система Чилі

Чилійська модель пенсійної реформи звичайно приводиться як свій рід еталона під час дискусій про найкращий спосіб фінансування пенсій. Аргентина, Перу й Колумбія провели реформування своїх систем пенсійного страхування за прикладом Чилі, щоправда, сильно модифікувавши прототип.

Реформа пенсійної системи була проведена в Чилі 1981р., під час правління А. Пиночета. Під час обговорення питання про використання досвіду Чилі варто мати через, що чилійська реформа здійснювалася в умовах значного пожвавлення економіки. Це дозволило уряду забезпечити щедре фінансування пенсійної реформи. На цей час довівся бум фондового ринку Чилі, що обумовив високий рівень рентабельності пенсійних фондів. Істотним фактором, що визначив успіх реформи, стала сприятлива демографічна обстановка. У Чилі всього 8% населення пенсійного віку (у Росії - 16 %), а на один пенсіонера доводиться 12,8 зайнятих.

Основною характерною рисою чилійської реформи стала заміна придбаних прав на пенсії по колишній системі з певного моменту часу в гарантовану державою виплату й введення обов'язкового накопичувального страхування працівників у декількох приватних конкуруючих компаніях, організованих на той момент часу.

Нова система полягає в обов'язковому страхуванні осіб, що працюють по найманню. Працівники зобов'язані сплачувати 10% від своєї зарплати в одну зі згаданих компаній (фондів). Особи підлягають обов'язковому страхуванню до досягнення віку 65 років для чоловіків й 60 років для жінок. Застраховані особи мають право поміняти той або інший фонд і при цьому вони забирають із собою права на накопичений капітал. Самозайняте населення може застрахуватися в цих фондах добровільно. Додатково до пенсійного забезпечення працівники повинні також застрахуватися на випадок настання інвалідності й втрати годувальника. Для цього призначаються ще 3% від зарплати. При досягненні пенсійного віку застрахований має право вибору: він може використати накопичений капітал або для придбання довічної особистої пенсії в страховій компанії, або домовитися з компанією про так називане "запрограмованому знятті з рахунку" – виплаті певних частин накопиченої суми зі свого особового рахунку протягом обговореного часу. Застрахований також може одержати одноразову виплату в такому розмірі, щоб та частина суми, що залишається на його особовому рахунку, була б достатня для одержання пенсії в розмірі не нижче 120 % базової величини й не нижче 70 % від останнього (перед виходом на пенсію) доходу.

Як й в інших системах із установленим розміром внеску, у чилійській системі також дуже важко заздалегідь оцінити рівень пенсійного забезпечення. Грошові виплати, здійснювані фондами, фінансуються з надходжень страхових внесків, пов'язаних із зарплатою, а також за рахунок доходів і резервів, створених накопиченим капіталом. Результат залежить від співвідношення росту середньої зарплати й процентної ставки на рику позичкового капіталу. Чим більше процентна ставка перевищує процентне збільшення заробітної плати, тим вище за інших рівних умов рівень пенсійного забезпечення. У підсумку можна одержати від 20 до 70 % від останнього доходу. Це являє собою відносно ненадійну основу для планування рівня пенсійного забезпечення.

Фонди інвестують надходження страхових внесків на чилійському й частково також і на міжнародному ринку позичкових капіталів. У період з 1981 по 1995р. середній відсоток прибутковості інвестицій становив близько 13 % річних. При цьому фонди по показнику прибутковості значно відрізняються друг від друга. В 1995р. у Чилі на ринку позичкових капіталів вибухнула конкурентна криза, що у свою чергу відбився також і на цих фондах. У підсумку фонди втратили 4,7 % основного капіталу.

До 1995р. було дозволене існування 25 фондів. Однак деякі з них внаслідок недостатньої рентабельності були закриті. Наприкінці 1995р. ці фонди нараховували порядку 5 мільйонів учасників, причому з них тільки 3 мільйони сплачували страхові внески. Особові рахунки більше 80% застрахованих зосереджені в 5 найбільших фондах. Основний капітал фондів склав приблизно $23млрд., що відповідає половині розміру ВВП Чилі.

Чилійська пенсійна реформа має на меті виключити вплив держави й політики на систему пенсійного забезпечення. У минулому це полягало у визначенні границь розмірів пенсій й їхньої індексації. На етапі економічного процвітання пенсії щедро збільшувалися. Як тільки наступив період спаду, пенсії були в дійсності зменшені за рахунок інфляції. Хоча за законом і була передбачена індексація пенсій залежно від цін, механізм індексації не працював повною мірою.

У результаті реформи політика, дійсно, спочатку втратила вплив на надання пенсії по новій системі. Але оскільки дотепер лише незначна кількість застрахованих осіб одержує такого роду пенсії, та ця обставина має другорядне значення. Однак як і раніше існує значний вплив держави на одержання підстав на надання пенсій і на створення для цього капіталу. У тому випадку, якщо стратегія того або іншого фонду не принесла достатнього прибутку, пенсія надається державою. Причому мінімальну пенсію одержує тільки ту особу, що сплачувало внески протягом 20 років.

Законодавчі норми регулюють розмір засобів на зміст апарата фондів, які становлять у середньому близько 15 % від надходжень страхових внесків. У результаті при прибутковості фонду в 13-14 % прибутковість особових рахунків становить близько 6 % для застрахованих з низьким рівнем доходів і близько 10% для застрахованих з високим рівнем доходів. Страхові внески сплачуються тільки застрахованими особами й нараховуються на заробітну плату до відрахування податків й інших утримань. Роботодавець внесків не сплачує. Таким чином, не виникають додаткові витрати по заробітній платі за рахунок пенсійного забезпечення – роботодавці з роботу тільки по зборі страхових внесків.

При проведенні реформи передбачалося, що індивідуальне нагромадження буде стимулювати працівника до сплати страхових внесків, від яких прямо залежить розмір його майбутньої пенсії. У роботодавця у свою чергу вивільняються ресурси для створення нових робочих місць. Можна вважати азбучною істиною економіки те, що вплив соціальних страхових внесків на призначення фінансових засобів з і роботодавців визначається двома факторами. По-перше, відхилення від сплати внесків спостерігається тим рідше, ніж більше розмір пенсії еквівалентний розміру страхових внесків, тобто чим менше перерозподільних елементів містить пенсійний фонд. Причому це не залежить від способу фінансування. По-друге, ступінь впливу соціальних страхових внесків на призначення засобів залежить від коливань вартості праці й попиту на ринку праці. Доти , поки коливання попиту на ринку праці перебувають на нормальному рівні, а коливання пропозиції на ринку праці незначні, незалежно від розподілу потоку страхових платежів працівникам доводиться нести на своїх плечах обидві навантаження: свою й роботодавця. І це явище теж у свою чергу не залежить від способу фінансування.

Якщо ж працівники не бажають сплачувати страхові внески в систему пенсійного страхування, оскільки, наприклад, вони мають недостатній прибуток, щоб у сучасних умовах фінансувати життєві потреби, то працівники скорочують пропозицію своєї робочої сили на тих видах діяльності, які обтяжені відрахуваннями. Найчастіше ж відбувається те, що працівники знаходять собі нелегальне робоче місце.

У Чилі використовувана система охоплює приблизно тільки 60 % населення, що працює по найманню. У секторі нелегальної трудової діяльності досить часто не сплачуються страхові внески саме зайнятим населенням, особами, що працюють на неповній ставці, і безробітними, оскільки вони нерідко не мають достатніх засобів, щоб сплачувати страхові внески. Таким чином, вони виключені із системи пенсійного забезпечення.

У Чилі повсюдно поширена практика, коли працівники домовляються з роботодавцем про те, що офіційно буде декларувати тільки частина заробітної плати й, таким чином, тільки із цієї частини зарплати будуть здійснюватися відрахування на соціальне страхування. В остаточному підсумку це порозумівається тим, що більше однієї третини всіх клієнтів фондів живе нижче риси бідності. У країнах з перехідною економікою саме ріст сектора нелегальної трудової діяльності представляє величезну проблему.

III.4. Пенсійна система Німеччини

З першого січня 1992 року в Німеччині існує єдина пенсійна система для західних і східних земель, що забезпечує виплату пенсій 4,2 мільйони пенсіонерів. При проведенні пенсійної реформи 1992 р. ставилося завдання збереження тих елементів колишньої системи, які були перевірені практикою й підтвердили свою ефективність. У першу чергу це ставиться до ролі держави у фінансуванні пенсійного забезпечення. Держава як і раніше несе частку відповідальності за настання пенсійних ризиків. Платники пенсійних внесків, пенсіонери й федеральний уряд розділили тягар збільшення витрат, пов'язане з демографічною ситуацією (підвищенням частки пенсіонерів у загальній чисельності населення). Розміри федеральних субсидій і внесків ростуть пропорційно динаміці перерахунку пенсій у зв'язку з інфляцією. Найважливішою рисою пенсійної системи будь – якої країни є сфера охоплення, тобто категорії населення, що підлягають обов'язковому пенсійному страхуванню.

Модель пенсійної системи, що зложилася у ФРН, характерна для Австрії, Італії, Франції й більшості інших країн Західної Європи. У цілому система захисту старості у ФРН характеризується співіснуванням ряду різних окремих систем. У цей час ці окремі системи значно відрізняються друг від друга, наприклад, по колу застрахованих осіб, по принципах фінансування й надання послуг і посібників, по організаційних структурах, а також за рівнем захисту, до якої прагнуть ці структури. Незважаючи на існуючі значні розходження, вся система надання захисту старості у Федеративній Республіці Німеччини характеризується як "система трьох рівнів".

До першого рівня ставляться всі ті окремі системи, які функціонують на основі законодавчих норм й є обов'язковим для певного кола осіб. У цілому у ФРН існують чотири "обов'язкові системи" такого типу:

установлене законом пенсійне страхування, що є обов'язковою системою для робітників та службовців, а також для деяких особливих категорій саме зайнятого населення (наприклад, діячі мистецтв і публіцисти; особи, що мають ремісничі спеціальності; надомники й т.д.);

пенсійне забезпечення чиновників, що є обов'язковою системою для держапарату;

допомога по старості для фермерів, що представляє собою обов'язкову систему для всіх фермерів, а також для членів їхніх родин;

пенсійне забезпечення по професійних групах, що являє собою обов'язкову систему для т.зв. "осіб вільних процесій" (лікарі, аптекарі, ветеринари, архітектори, адвокати, нотаріуси й інші).

До другого рівня захисту в старості ставиться забезпечення по старості від підприємств. Багато підприємств виплачують своїм колишнім співробітникам при виході на пенсію за віком т.зв. "пенсії від підприємств" додатково до пенсій, заробленим у системі встановленого законом пенсійного страхування.

Однак у ФРН ця форма захисту в старості не є обов'язкової, вона – добровільна. В остаточному підсумку підприємство саме вирішує, чи буде воно надавати пенсії від підприємства, і якщо так, те в якому обсязі. Система оформлення надання пенсій від підприємств може бути обговорена в тарифній угоді між профспілками й асоціаціями роботодавців. Ця система пенсійного забезпечення може бути також урегульована на рівні виробничої угоди для осіб, що працюють на якому – небудь одному підприємстві, шляхом особливого способу оформлення трудових договорів для окремих працівників.

У ФРН майже половина працівників охоплена договорами про забезпечення по старості від підприємств. Однак інша половина працівників не має права на одержання пенсії від підприємства.

Третій рівень захисту в старості - це турбота про свою старість приватним способом. Ця форма захисту в старості також є добровільною. У цьому випадку кожний може сам приймати рішення, чи буде він щось уживати для забезпечення своєї старості і якщо так, те в якому виді й у якому обсязі. Для цього прийнятні всі форми створення приватного капіталу. Сюди, наприклад, ставляться: покупка нерухомості, створення фонду цінних паперів або висновок договорів про довготермінові ощадні вклади. Хоча в дійсності ці форми створення капіталу часто спрямовані на інші мети, а не на забезпечення в пенсійному віці. Типовою же формою створення приватного капіталу є укладання договору про страхування життя з метою нагромадження засобів або висновок індивідуального договору про пенсійне страхування.

Особливе значення в загальній системі надання захисту в старості має встановлене законом (обов'язкове) пенсійне страхування. 78 % усього населення у віці від 15 до 65 років є застрахованими особами. Обсяг виплат у системі встановленого законом пенсійного страхування становить близько 63% від обсягу послуг і пенсій, надаваних всією системою захисту в старості.

Особливе значення встановленого законом пенсійного страхування полягає ще й у тім, що пенсія, одержувана із цієї системи, уже сама по собі є достатньої, щоб забезпечити пенсіонерові гідний рівень життя в старості. Це ставиться насамперед до осіб, що мають великий виробничий стаж, протягом якого виплачувалися страхові внески.

Забезпечення по старості від підприємств і можливість приватним способом подбати про свою старість мають тільки додаткову функцію, тобто вони доповнюють доход пенсіонера, що він одержує із системи встановленого законом пенсійного страхування, і не можуть у звичайному випадку служити єдиним джерелом, достатнім для забезпечення гідного рівня життя в старості.

Це стає зовсім очевидним, якщо звернутися до середніх показників розмірів пенсії. Особа, що постійно одержувала протягом 45 років участі в системі встановленого законом пенсійного страхування заробітну плату, рівну середній заробітній платі в країні, при виході на пенсію буде одержувати щомісячну виплату в розмірі близько 2.000 марок. Це рівняється приблизно 70 % "чистої" середньої зарплати працівників, після відрахувань. Середній же розмір пенсії, надаваної від підприємств, становить тільки близько 500-800 марок.

Індивідуальний розмір пенсії обчислюється за принципом залежності розміру пенсії від розміру заробітної плати й факту сплати страхових внесків. Зміст даного принципу полягає в тім, що розмір пенсії застрахованої особи, в основному, залежить від того, як довго дана особа була застрахована в системі пенсійного страхування і яку по розмірі зарплату застрахований одержувала в період сплати страхових внесків.

Застосовувана концепція трьох рівнів, що складає з позитивних елементів розподільного й накопичувального способів, добре зарекомендувала себе на практиці. Високий потенціал пенсійної системи ФРН дозволив без особливих потрясінь увібрати в себе пенсійну систему колишньої ГДР. Досвід ФРН дуже впливає на розвиток і формування пенсійних систем у багатьох країнах.

Міністерство освіти і науки України

КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ІНВЕСТИЦІЙНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Кафедра “Фінансів”

Робота допущена до захисту

“___”__________________2004р.

Зав. кафедрою _____________

(підпис)

___________________________

(вч. ступ., звання, прізвище, ініціали)

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: Порівняльний аналіз пенсійної системи України та інших країн

Студента 5 курсу

Факультету Інвестиційного менеджменту

денної форми навчання

Спеціальності 7.050104 “Фінанси”

_________________ Тичина Володимир Миколайович

(підпис)

Науковий керівник

к.т.н., доцент _________________ Нечаєв Юрій Васильович

(вчений ступінь, звання) (підпис)

Київ – 2004

82

Висновки

Вивчення зарубіжного досвіду реформування Пенсійної системи дозволяє зробити наступні висновки:

• правильність загальної стратегії реформування Пенсійної системи;

• введення в дію накопичувальної частки.

Відміну діючого порядку обчислення пенсій слід проводити одночасно із запровадженням нової формули, що, за оцінками Пенсійного фонду України, призведе до їх підвищення в середньому на 25%.

Обмеження пенсійної реформи тільки рамками солідарної системи не дає бажаного ефекту. Прийняття параметрів індексації пенсій відповідно до темпу зростання реальної заробітної плати протягом попереднього року і врахування одного року страхового стажу при обчисленні пенсії дає навіть нижчі коефіцієнти порівняно з діючою системою.

Істотне погіршення демографічної ситуації в середині 2030-х років не дозволяє запровадити жорсткі більш високі параметри обчислення формули (або її індексації). До того ж, більш високі коефіцієнти врахування страхового стажу призводять до вищих коефіцієнтів заробітної плати пенсією в рік її призначення, а більші рівні індексації пенсій відповідно до росту реальної заробітної плати – до вищих коефіцієнтів протягом всього періоду пенсійного життя. Отже, відмова від накопичувальної системи потребуватиме хоча б запровадження більш високих ставок індексації пенсії відповідно до темпів зростання реальної заробітної плати протягом попереднього року.

Накопичувальну систему доцільно вводити з 01.01.2007 року із запровадженням відразу 7 – відсоткових ставок. Оскільки за прогнозами спеціалістів Печерського районного пенсійного фонду на дві умови (збалансованість рахунків та економічна стабільність) на це знадобиться не менше 3 – ох років.

Видається, що запропонований варіант пенсійного реформування максимальною мірою враховує фінансові можливості Пенсійного фонду України і забезпечує найвищі рівні пенсій. Однак необхідно підкреслити, що нові розрахунки спираються на вельми оптимістичні гіпотези щодо темпів зростання реальної заробітної плати і рівнів інвестиційного доходу. При гірших тенденціях, зрозуміло, іншими будуть доходи Пенсійного фонду України і цілком імовірним стане їх дефіцит. Відповідні розрахунки необхідно проводити систематично і в разі необхідності вносити корективи до політики пенсійного забезпечення.

Отже, фінансові можливості Пенсійного фонду України виявляються достатніми для запровадження таких параметрів пенсійної реформи.

2

Вступ

Актуальність теми диплома обумовлена як соціальним аспектом так і фінансовим. Слабкість Українського фінансового сектора визначається рядом факторів серед яких і слабкість головних інститутів, яким і являється Пенсійний фонд.

Пенсійна реформа в Україні в зазначеній степені реалізує як соціальні задачі так і задачі подальшого розвитку фінансового сектора. Поступова реалізація принципів Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” полегшує додатковий приплив інвестиційних ресурсів в фінансову систему й буде допомагати розвитку інституційних інвесторів в першу чергу як державних пенсійних органів так і приватних.

Цілю диплома є відпрацювання рекомендацій по майбутньому розвитку фінансового сектора за допомогою пенсійної системи.

Написання та аналіз пенсійної системи України та зарубіжних країн, проводилося на основі:

• перш за все законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” №1058 – IV від 09.07.2003 року, “Про недержавне пенсійне забезпечення” №1057 – IV від 09.07.2003 року та “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування” №400/97–ВР від 26.06.1997 року; постанови правління Пенсійного фонду України “Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками внесків на державне пенсійне страхування” №21–1 від 19.12.2003 року, постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2004 рік” №310 від 11 березня 2003 року та Указ Президента України “Про Положення про Пенсійний фонд України” №121–2001 від 01.03.2001.;

• даних опублікованих в книжках виданих за останні роки, таких авторів як Бойцова та її книга “Новое законодательство Украины” 2004 р., Юровский “Пенсионная реформа в Украине” 2003 р.; з російських авторів можна виділити під редакцією Дмитриева “Пенсионная реформа в России: причины, содержание, перспективы” 1998 р.; про закордонний досвід з авторів – Привалов К. “Заметки о пенсии в Германии.” М.: – 1999 р., Никифорова А.А. “Пенсионные системы с развитой рыночной экономикой”. М.:– 2001 р. в яких висвітлюються проблеми пенсійного забезпечення та практичне значення реформування пенсійної системи в соціальному та фінансовому відношені, перспективи розвитку та становлення пенсійного забезпечення;

• також були використані статистичні данні Печерського районного відділення пенсійного фонду України – відділом доходів; данних страхової компанії ЗАТ “АСКА - Життя”;

• данні періодичних видань – Народного журналу “Пенсія” №1–3 та липневий спецвипуску журналу “Пенсійний кур’єр” за 2003 р.

• та данні які було вишукано в глобальній мережі Internet.

ЗМІСТ