Пріоритетним типом родинного виховання, на відміну від контрольної групи, було виховання за типом гіпоопіки й бездоглядності, при цьому “бездоглядність” виступала домінуючим типом аномального виховання в усіх нозологічних підгрупах (р < 0,05).
Значущим чинником, здатним впливати не лише на динаміку психічних розладів, але й на етап формування особистості з вибором пріоритетів соціальної спрямованості, була присутність у пубертатному періоді в осіб основної групи девіантних і делінквентних форм поведінки (87% проти 49,3% у контрольній групі, р < 0,01). У нозологічних підгрупах порушення поведінки з недостатнім засвоєнням загальноприйнятих морально-етичних норм у підлітковому віці найчастіше зустрічалися в підгрупі А (88% проти 43% в контрольній групі, р < 0,05) і підгрупі В (96% проти 47% в контрольній групі, р < 0,05).
Аналіз показників надання лікувально-діагностичної допомоги досліджуваним основної та контрольної груп виявив, що особи, визнані обмежено осудними, частіше за осудних зверталися за психіатричною допомогою (91,3% і 73,8% по групах відповідно) і мали поодинокі випадки (1 – 2 рази) госпіталізації до психіатричної лікарні (48,2% проти 8,1% в контрольній групі, р < 0,01). Зміна діагнозу до моменту проведення останньої СПЕ достовірно частіше уточнювалася в основній групі дослідження (63,8% проти 30,6% в контрольній групі, р < 0,05). При цьому виявити достовірні відмінності зміни діагнозу ні з нозологічної належності, ні з синдромальної характеристики не вдалося.
Порівняльна оцінка ефективності лікувально-профілактичних заходів, що проводилися для підекспертних обох груп, виявила їх низький рівень у обмежено осудних осіб (30,2% проти 9,4% у контрольній групі, р < 0,01). Показник інвалідності у зв’язку із психічним розладом в основній групі був достатньо високим – 37,6% проти 7,6% в контрольній групі (р < 0,01).
Клінічна картина верифікованих у підекспертних симптомокомплексів психічних розладів відзначалася значним поліморфізмом. У процесі дослідження ретельно вивчалися скарги підекспертних, анамнестичні відомості, клінічні прояви діагностованих психічних розладів як в період безпосереднього огляду СПЕ, так і раніше, а саме на початку хвороби, особливості перебігу, стан курабельності. Ураховувалися данні експериментально-психологічного, сексологічного, наркологічного обстеження (за наявності таких у акті СПЕ).
Оцінка психічного стану проводилася з урахуванням домінуючого психопатологічного синдрому. У більшості випадків відзначалося сполучення когнітивних порушень із емоційно-вольовими розладами, різними за характером і ступенем вияву.
Поряд із кількісною оцінкою клінічної симптоматики психічних розладів представлено інтегративну оцінку стану сфер і функцій психічної діяльності підекспертних. Встановлено, що різні психічні функції та сфери досліджуються експертами не однаково. У більшості випадків не досліджуються пізнавальна та емоційно-вольова сфери, тоді, як саме вони, охоплюючи інтелектуальну й вольову ознаки психологічного критерію осудності – неосудності, відображають здатність суб’єкта усвідомлювати свої дії та керувати ними. У всіх обстежених не були досліджені: у 26,1% – увага, у 12,4% – пам'ять, у 2,9% – мислення, у 7,3% – інтелект, у 14,5% – емоції, у 14,5% –воля, у 4,4% – критичність.
Проведена комплексна аналітична оцінка всіх матеріалів, що містять об’єктивні дані про психічний стан об’єкта дослідження, дозволила виявити сукупність особливостей дефіцитарності сфер психічної діяльності, що є найбільш специфічними для тієї чи іншої нозологічної підгрупи і обмежено осудних, і осудних осіб.
У підгрупі осіб із органічними психічними розладами - 58 (42%) відповідно до діагностичних критеріїв МКХ – 10 були діагностовано такі клінічні варіанти органічних розладів: 1,7% – лакунарна деменція (F01), 43,2% – психічні розлади, що виникають в наслідок пошкодження і дисфункції мозку (F06), 55,1% – відповідно розлади особистості й поведінки (F07) (табл.1).
Таблиця 1
Клінічна структура органічних психічних розладів
Регістри за МКХ - 10 |
Обмежено осудні | Осудні | Шифр за МКХ - 10 |
Кількість спостережень | |||
| абс. | % | абс. | % | Обмежено осудні | Осудні | ||
| F 01 | 1 | 1,7 | - | - | F01 | 1 | - |
| F06 | 25 | 43,1 | 27 | 46,5 | F06. 20 | 2 | - |
| F06.3 | 1 | 4 | |||||
| F06.37 | 2 | - | |||||
| F06.5 | 2 | 4 | |||||
| F06.6 | 2 | - | |||||
| F06.828 | 6 | 7 | |||||
| F06.820 | 2 | 1 | |||||
| F06.816 | 1 | 4 | |||||
| F06.821 | 3 | 5 | |||||
| F06.83 | 4 | 5 | |||||
| F07 | 32 | 55,2 | 31 | 53,5 | F07.00 | 2 | 1 |
| F07.08 | 4 | 3 | |||||
| F07.16 | 2 | 4 | |||||
| F07.82 | 2 | 1 | |||||
| F07.83 | 3 | 5 | |||||
| F07.84 | 2 | 1 | |||||
| F07.87 | 2 | 1 | |||||
| F07.88 | 2 | 2 | |||||
| F07.9 | 11 | 11 | |||||
| F07.94 | 2 | - | |||||
| Всього | 58 | 100 | 58 | 100 | Всього | 58 | 58 |
Клінічна картина органічних психічних розладів у осіб, визнаних обмежено осудними, характеризувалася сполучуваністю когнітивних порушень із емоційно-вольовими розладами. У когнітивній сфері перше місце займали дисмнестичні розлади (75,8%), порушення уваги (63,2%), грунтовність мислення (50,1%). Судження відрізнялися невисокою якістю, обмеженістю уявлень, зниженням інтелектуальної гнучкості.
Серед емоційно-вольових розладів переважали порушення експлозивного й тимопатичного типів (69%), емоційна лабільність (17%), психопатоподібні розлади епілептоїдного типу (14%).
У деяких підекспертних із органічними ушкодженнями травматичного ґенезу були верифіковані пароксизмальні розлади (12,6%) у вигляді великих розгорнутих епілептиформних нападів. У період, що передував скоєнню протиправних дій, й безпосередньо у момент їх реалізації пароксизмальних розладів зафіксовано не було. Переважній більшості обстежених у цілому була доступна критична оцінка свого стану й ситуації, що склалася.
При інтегративній оцінці глибини (ступеня) порушення психічної діяльності, за наявності у цілому в обох групах дослідження типових порушень, властивих органічному ураженню головного мозку, в осіб, визнаних обмежено осудними з одного боку виявлявся високий ступінь вираження порушень пізнавальної діяльності із переважаючою неспроможністю передумов інтелекту (р < 0,05), з іншого боку – діагностично значущими були порушення в сфері емоцій у вигляді підвищеної афективної збуджуваності (р < 0,05), що істотно ускладнювало їхню адекватну здатність до регуляції власної поведінки в умовах актуальної кримінальної ситуації.
Стан обстежених з розумовою відсталістю – 55 (40%) випадків клінічно, відповідно до діагностичних критеріїв МКХ – 10, було кваліфіковано як легку розумову відсталість (F70). Із них 42% (23) – особи з дебільністю легкого ступеня, 58% (32) – з ознаками помірної дебільності.
Домінуючим психопатологічним синдромом у клінічній картині осіб із розумовою відсталістю був синдром інтелектуального недорозвитку. Обстежувані відрізнялися низьким обсягом знань, обмеженістю уявлень, примітивністю й незрілістю суджень, неспроможністю до абстрагування, обмеженістю інтересів.
У більшості обстежених були виявлені емоційно-вольові порушення збуджуваного типу – 27 (49%) випадків. Сюди ж увійшли досліджувані із психопатоподібними рисами, переважно збуджуваного, експлозивного типу. Досліджуваних із гальмівним (адинамічним) типом було 10 (18%). В інших 17 (31%) випадках верифіковано неокреслений варіант емоційно-вольових розладів.
Переважній більшості обстежених (73%) притаманна формальна критична оцінка власного стану й поведінки, відносно правильне розуміння елементарних вимог закону, протиправності своїх дій і покарання за них.
Поряд із загальним недорозвитком пізнавальної діяльності, властивим підекспертним обох порівнювальних груп, для обмежено осудних осіб властивою є перевага порушень передумов інтелекту із слабкістю функції, що регулює мислення, недостатньою критичністю, присутність емоційних порушень у вигляді афективної нестійкості із переважанням рис експлозивності (р < 0,05). Відзначена статистично достовірна відмінність свідчить про перевагу серед осіб, визнаних обмежено осудними, більш виражених форм розумового недорозвитку.
Клінічна картина в групі осіб із ознаками шизофренії – 20 (80%) випадків, і шизоафективним розладами – 5 (20%) випадків, відзначалася яскравим поліморфізмом клінічних виявів і різноманіттям психотичної структури усього спектру шизофренічних розладів у період маніфестації психозу. На момент обстеження в усіх досліджуваних констатувався стан ремісії із значною редукцією психопатологічної симптоматики, що передувала екзацербації. У 5 (20%) обстежених спостерігалося повне блокування продуктивних непсихотичних розладів, що відповідно із рубрифікацією МКХ – 10 можна кваліфікувати як стан повної ремісії без позитивної симптоматики.
Верифіковані порушення психічної діяльності в порівнюваних групах були мінімальними. Властиві їм в однаковій мірі неадекватність асоціацій із їхньою формальністю й беззмістовністю, актуалізацією латентних ознак, спотворенням процесів узагальнення, різноплановість, резонування, використання вигадливих або ускладнених мовних зворотів, слабкість критичної функції мислення відзначалися різним ступенем вияву їх дискордантності з перевагою значного ступеня в основній групі.
Порівняльна оцінка верифікованих порушень сфер психічної діяльності в осіб, що страждають на шизофренію й шизоафективні розлади, у досліджуваних групах виявила в осіб, визнаних обмежено осудними, наявність більш вираженої дискордантності асоціативної діяльності з істотним порушенням селективності когнітивних процесів, що сприяло зниженню у підекспертних рівня їх нейрокогнітивного функціонування. У результаті обмежено осудні особи не були здатні до сприйняття у повній мірі значення своїх суспільно небезпечних дій із урахуванням вимог закону, до прогнозування їх негативних соціальних наслідків для себе й оточуючих.
Істотним моментом стала відсутність достовірних відмінностей стану організації вольової діяльності в порівнюваних групах, що підкреслює постійну присутність порушень вольової регуляції в структурі психічних розладів, які наявні у підекспертних досліджуваних груп, що підтверджується фактом їх кримінальної поведінки. Серед контингенту осіб, які досліджувалися, раніше проходили СПЕ 97 підекспертних, що становить 36,2%. Порівняльний аналіз абсолютної кількості проведених СПЕ, які передували останній експертизі, продемонстрував, що стосовно осіб основної групи СПЕ проводилася достовірно частіше, ніж серед осіб, досліджуваних в контрольній групі (71,1% проти 31,9% у контрольній групі, р < 0,05). За характером експертних рішень, прийнятих при попередній експертизі, встановлено, що неосудними найчастіше визнавалися підекспертні в основній групі дослідження (40% проти 28,1% у контрольній групі, р < 0,05). Це з одного боку може свідчити про гіпердіагностику станів, що виключають осудність серед досліджених в основній групі, а з іншого - констатувати динамічність психічних процесів, що відбуваються у осіб з психічними порушеннями, під час скоєння протиправних дій. Рішення про обмежену осудність експертними комісіями було винесене тільки серед осіб основної групи – 8 випадків (12,3%).
Після проведення СПЕ раніше до підекспертних основної групи застосовувалися всі передбачені законодавством види примусових заходів медичного характеру. До осіб контрольної групи в анамнезі застосовувалися примусові заходи медичного характеру у вигляді лікування в психіатричній лікарні із звичайним (16,1%) й посиленим (9,7%) типами догляду. Наведені дані свідчать про більш високий рівень потенційної суспільної небезпеки осіб, визнаних обмежено осудними.
У значній частині дослідженого контингенту вже був кримінальний досвід у минулому (46,3% і 52,3% за групами відповідно). У місця позбавлення волі (МПВ) частіше потрапляли підекспертні контрольної групи (24,5% проти 13,8% в основній групі).
Аналіз повторності скоєння підекспертними протиправних дій свідчить, що особи із психічними розладами, визнані осудними, як правило, скоювали однотипні за структурою СНД. У осіб, визнаних обмежено осудними, було відзначено тенденцію до трансформації спрямованості СНД у бік підвищення їх суспільної небезпечності – 13 (18,7%) спостережень.
У структурі СНД осудних і обмежено осудних осіб, згідно з кваліфікацією в кримінальному законодавстві редакції 2001 р., переважали злочини проти власності, у тому числі пов’язані із насильством (пограбування, розбійництво, вимагання тощо) – 147 (49,5%) спостережень. Значна частина злочинів була скоєна проти життя й здоров’я (вбивства, заподіяння шкоди здоров’ю різного ступеня важкості) – 78 (26,3%) спостережень. Однакові позиції займають злочини проти громадського порядку й злочини в сфері незаконного обігу наркотиків (7% і 6,8%; відповідно).
При порівняльній оцінці структури СНД в досліджуваних групах встановлено, що злочини проти громадського порядку й суспільної безпеки, кваліфікації від нозологічної належності в підгрупах, частіше здійснювалися особами, визнаними обмежено осудними (р < 0,001). Злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків, із достовірною частотою в усіх нозологічних формах були скоєні досліджуваними контрольної групи (р < 0,001). Підекспертні з розумовою відсталістю (
=7,31, р < 0,01) і ендогенно-процесуальними розладами (=5,78, p < 0,01) основної групи достовірно частіше скоювали злочини проти життя й здоров’я порівняно із підекспертними з тією ж самою патологією в контрольній групі.
Більшість СНД було скоєно підекспертними самостійно (54,6% і 67,4% по групах порівняння) із перевагою даного показника в осіб контрольної групи. Окрім того, у порівнянні з основною групою вони найчастіше знаходилися в стані алкогольного сп’яніння в момент скоєння СНД (60% проти 47% в основній групі).
Істотним дефектом вивчених матеріалів експертизи була відсутність в актах СПЕ відомостей, що характеризували кримінальну ситуацію. Зокрема відсутні відомості про такі важливі етапи кримінальної поведінки, як передкримінальний етап (59,4% в основній групі й 17,7% в контрольній), період виконання СНД (51,4% в основній групі й 40,7% в контрольній), посткримінальний етап (70,3% в основній групі й 30% в контрольній). Одержані дані свідчать про відсутність у експертів системного підходу до оцінки об’єктів експертизи. У зв’язку із цим результуюча експертного рішення замінюється однобічно спрямованим вектором медичного критерію осудності – неосудності.
У досліджуваних групах домінували корисливі мотиви в механізмах СНД (50,7% і 58,4% по групах відповідно). При цьому в 12,6% випадків в основній групі й 10,5% випадків у контрольній групі корислива мотивація СНД була зумовлена ситуацією реальної матеріальної нужди підекспертних (табл.2).
Таблиця 2
Мотивація протиправної поведінки в групах*
| Мотиви злочинів | I група Обмежено осудні |
II група Осудні |
||
| абс. | % | абс. | % | |
| Корисливі | 70 | 50,7 | 76 | 58,4 |
| Особиста неприязнь | 12 | 8,7 | 6 | 4,6 |
| Імпульсивні | 30 | 21,8 | 22 | 16,9 |
| Афектогенні | 16 | 11,6 | 9 | 7 |
| Задоволення потягу | 3 | 2,2 | 7 | 5,4 |
| Інші | 7 | 5 | 10 | 7,7 |
Примітка. * – у багатьох підекспертних виявляли більше одного мотива
Дослідження мотивів злочину в нозологічних підгрупах дозволило виявити переважання імпульсивних дій як провідного механізму СНД у підекспертних із органічними психічними розладам, визнаних обмежено осудними (53% проти 32% в контрольній групі, р < 0,05). Окрім того, для осіб із таким видом патології була властива присутність афектогенних мотивів у структурі скоєних СНД (10,3% проти 5,1% в контрольній групі, р < 0,05), що також відзначалося в осіб із розумовою відсталістю в контрольній групі (14% проти 7,2% в контрольній групі, р < 0,05). Наші дані про переважання афектогенної мотивації в осіб із розумовою відсталістю повністю співпадають із даними О.Г. Сиропятова (1986).
Мотиви пов’язані із задоволенням потягу були притаманні особам із ендогенно-процесуальними розладами контрольної групи (8,6% проти 1,7% в основній групі). Правопорушення, скоєні цими особами, були пов’язані із незаконним придбанням й збереженням наркотичних речовин, а також із скоєнням майнових СНД з метою наступного придбання спиртових напоїв.
Аналіз періоду, що відповідає етапу прийняття рішення (із урахуванням того, що відносно 39,1% обстежених такі відомості не були надані) продемонстрував, що в більшості випадків скоєні злочини були ситуативно спровоковані з переважанням даного показника в основній групі (39,8% проти 27,6% в контрольній групі, р < 0,05). Протиправні дії досліджуваних мали згорнутий механізм злочинної поведінки, коли стадії мотивації, прийняття й виконання рішення практично співпадали.
Провокуюча ситуація, обмежуючи суб’єкт злочину тимчасовим чинником, істотно ускладнювала його здатність повноцінно оцінити ситуацію, що виникла несподівано, вибрати адекватну форму поведінки, спрогнозувати можливі наслідки своїх дій. У досліджуваній групі за згорнутим механізмом злочинної поведінки було скоєно 40% корисливих і 16,4% насильницьких злочинів.
У нашому дослідженні у якості ситуативно провокуючого чинника враховувалася також психотравмуюча ситуація, що запускає афектогенний механізм протиправної поведінки, відповідно до якого, переважним чином, було скоєно злочини проти життя й здоров’я. У такому випадку провокуюча ситуація не виникала несподівано для підекспертних, а розвивалася протягом тривалого часу, призводячи до кумуляції в обстежених негативно забарвлених переживань із бажанням позбутися того, хто його ображає.
Більшість осіб у порівнюваних групах не мали певної тактики своєї поведінки в кримінальних умовах. Діяли спонтанно, із урахуванням власних можливостей або реальної ситуації. Серед тих, хто планував свої дії заздалегідь, переважали підекспертні контрольної групи (27% проти 12% в основній групі, р < 0,05).
Рольове положення підекспертних в досліджуваних групах, як правило, було домінуючим (52,5% в основній групі й 55,5% в контрольній). Дослідження даного показника в нозологічних підгрупах виявило його переважання в усіх нозологічних формах контрольної групи (р < 0,05).
У 32,6% випадків в основній групі й у 59% випадків у контрольній групі скоєні підекспертними злочини були груповими. Практично в половині отриманих даних, обстежені в групах були веденими. Проте в 13 (65%) випадках веденого положення обстежених в основній групі і в 20 (71,4%) випадках у контрольній групі протиправні дії підекспертних здійснювалися за їхньою активною участю.
У період безпосереднього виконання СНД досліджувані, які визнані обмежено осудними, у 63 (45,6%) випадках змінювали свою поведінку в умовах зміни ситуації. Це свідчить про притаманну їм модальність поведінки й може виступати критерієм, що обмежує застосування ст.20 КК України.
Важливим показником при дослідженні посткримінального етапу був високий відсоток (із урахуванням одержаних даних) в контрольній групі поверхневого ставлення до скоєного – 57,6% (75), що, виходячи із існуючих реалій, дозволяє припустити більш виражену, порівняно із основною групою, дефіцитарність критичних здібностей у осіб із психічними розладами, визнаних осудними.
З одного боку, це може бути зумовлено неадекватністю винесеного експертного рішення, коли особи із психічними розладами непсихотичного рівня, маючи порушення критичних функцій, визнавалися осудними, що в цілому вказує на неоднорідність досліджуваної групи. А з іншого боку, пов’язується із відсутністю при винесенні рішення про обмежену осудність повноцінної оцінки експертами обставин кримінальної ситуації, у тому числі, такого її періоду, як посткримінальний (дані не були надані у 70,3%), коли виконується аналіз здійсненого і прогноз наслідків, що дозволяє оцінити стан критичних здатностей суб’єкта злочину.
Ігнорування експертами вивчення кримінальної ситуації із необхідністю всебічного дослідження всіх етапів кримінальної поведінки ставить під сумнів адекватність експертних висновків відносно обмеженої осудності суб’єкта злочину, оскільки саме кримінальна ситуація
8-09-2015, 22:16