Рис. 8. Багатоступеневий рідинний імпінджер
Гумове кільце на патрубку сопла забезпечує повітронепроникне приєднання до порту вводу проби. Необхідно використовувати перехідник із підхожою ротовою насадкою для забезпечення повітронепроникного з'єднання між інгалятором і портом для вводу проби. Передня частина насадки інгалятора має знаходитися на одному рівні з передньою частиною порту для вводу проб.
Розподіляють 20 мл розчинника, здатного розчинити діючу речовину, у кожному із ступенів 1 - 4 і вставляють пробки. Нахиляють прилад, щоб змочити пробки і таким чином нейтралізувати електростатичний заряд. Розміщують у ступені 5 підхожий фільтр для кількісного збору діючої речовини та збирають прилад. Перехідник із підхожою ротовою насадкою поміщають на порт для вводу проби таким чином, щоб кінець ротової насадки розпилювача у вставленому стані розташовувався вздовж горизонтальної осі порту для вводу проб, а інгалятор був розташований як при використанні. До вихідного патрубка приладу приєднують підхожий вакуумний насос і регулюють швидкість повітряного потоку через прилад таким чином, щоб на вході в порт для вводу проб вимірюване значення становило ЗО л/хв (±5 %). Вимикають насос.
Якщо немає інших зазначень в інструкції для пацієнтів, інгалятор струшують протягом 5 с, випускають одну дозу та відкидають. Вмикають насос, приєднаний до приладу, встановлюють кінець ротової насадки у перехідник і випускають одну дозу у прилад, натискаючи на клапан протягом часу, необхідного для повного витягання однієї дози. Чекають близько 5 с перед видаленням інгалятора, приєднаного до перехід ника. Повторюють процедуру. Число випущених доз має бути зведене до мінімуму і, як правило, не перевищувати 10. Число доз має бути достатнім, щоб забезпечити правильне і точне визначення дози дрібнодисперсних часток. Після останнього витягання чекають 5 с, потім вимикають насос.
Розбирають ступінь приладу, що містить фільтр. Обережно виймають фільтр і екстрагують діючу речовину відповідною кількістю розчинника. Видаляють порт для вводу проб і перехідник для ротової насадки із приладу й екстрагують діючу речовину відповідною кількістю розчинника. Якщо необхідно, розчинником обполіскують внутрішню поверхню вхідного патрубка сопла ступеня 1, дозволяючи розчиннику протікати у ступінь. Екстрагують діючу речовину із внутрішніх стінок і збиральної пластини кожного із чотирьох верхніх ступенів приладу розчином, що знаходиться у відповідному ступені, обережно нахиляючи і обертаючи прилад; при цьому необхідно стежити, щоб рідина не перетікала з одного ступеня на інший.
Використовуючи підхожий метод аналізу, визначають вміст діючої речовини, шо знаходитеся в кожному об'ємі розчинника.
На основі аналізу розчинів, обчислюють масу діючої речовини, осадженої на кожному ступені, на одну дозу, а також масу діючої речовини на одну дозу, осілої у порті для вводу проб, у перехіднику для ротової насадки і у попередньому сепараторі, якщо він використовувався.
Починаючи з кінцевої точки збору (фільтр або МОС), складають таблицю сумарної маси у залежності від діаметра перерізу на відповідному ступені (Табл. 2). За допомогою інтерполяції обчислюють масу діючої речовини у вигляді часток, розмір яких менше 5 мкм. Ця величина є дозою дрібнодисперсних часток (FPD).
Таблиця 2
Розрахунки для приладу - багатоступеневий рідинний імпінджер.
| Ефективний діаметр (мкм) | Маса діючої речовини, осадженої з однієї дози | Сумарна маса діючої речовини, осадженої з однієї дози | Сумарна фракція діючої речовини (%) |
| d4 = 1.7 * q [1] | Маса зі ступеня 5, m5 [2] | C4 = m5 | f4 = (с4 / с) * 100 |
| d3 = 3.1 * q [1] | Маса зі ступеня 4, m4 | С3 = С4 + m4 | f3 = (с3 / с) * 100 |
| d2 = 6.8 * q [1] | Маса зі ступеня 3, m3 | С2 = С3 + mз | f2 =(с2 / с) * 100 |
| Маса зі ступеня 2, m2 | C = C2 + m2 | 100 | |
[1] Використовують де Q швидкість потоку при випробуванні, у літрах на хвилину. [2] ступінь 5 - ступінь з фільтром |
|||
, Якщо необхідно і прийнятно (наприклад, у разі log-нормального розподілу), будують графік залежності зібраної фракції діючої речовини від ефективного діаметра на логарифмічному папері; одержаний графік використовують для визначення середнього аеродинамічного діаметра маси (М МAD) і геометричного стандартного відхилення (GSD), відповідно. Можуть бути також використані відповідні обчислювальні методи.
Число доз в одному інгаляторі. Беруть один інгалятор і випускають вміст, натискуючи на клапан з інтервалом не менше 5 с. Загальне число доз, випущених таким чином, має бути не менше числа, зазначеного на етикетці (це випробування можна проводити одночасно з випробуванням однорідності дози, що доставляється).
ВИСНОВКИ
Аерозолі як форма застосування різних лікарських речовин має багато достоїнств. Основне з них полягає у високій дисперсності і легкій рухливості часток дисперсної фази - факторів, у значній мірі підвищуючих фармакологічну активність ліків. При вдиханні аерозоля ліки не перетерплюють тих змін, що мають місце при прийомі усередину, тобто відсутні фактори впливу на ліки шлункового і кишкового соку з їх активними ферментами, бар'єр печінки, втрати ліків. Аерозолі мають також ряд переваг перед ін'єкцією ліків підшкірно, внутрішньом’язево і внутрішньовенно, насамперед відсутній фактор болю.
Фармацевтичні аерозолі для зовнішнього застосування займають найважливіше місце серед аерозольних лікарських форм і широко використовуються в дерматології і хірургії, гінекології, акушерстві і проктології. Теоретично і практично всі захворювання місцевого характеру можна лікувати аерозольними препаратами, що можуть бути отримані у формі розчину, мазі, емульсії, пасти, порошку і пластичної плівки.
У якості активних лікарських речовин у дерматологічних аерозольних формах використовуються: антибіотики, кортикостероїди, антисептики, анестетики й ін.
Пропелентами служать фреони 11, 12, 114, С-318, що у місцевій терапії нерідко перестають відігравати роль нейтральних речовин - носіїв і можуть давати самостійний терапевтичний ефект, але можуть діяти і негативно як подразники.
Самостійне значення в практиці лікування опіків отримали аерозольні препарати, що забезпечують швидкість і рівномірність нанесення препарату на раневу поверхню, можливість надання допомоги в максимально ранній термін після опіку, можливість використання в домашній аптечці й ін. Гарні результати отримані при фармакологічному випробуванні вітчизняного аерозольного препарату «Фадезин», що містить антисептичні і знеболюючі лікарські речовини, вітаміни, риб'ячий жир.
Створено антибіотичний аерозольний препарат «Легратетрин», активними компонентами якого є левоміцетин, граміцидин і тетрациклін. Розроблена технологія одержання мазевих аерозолей з антибіотиками на основі вініліна і лінетола, а також технологія одержання суспензійних аерозолей, що містять неоміцин і тетрациклін у сполученні з кортикостероїдами. В даний час вивчена можливість включення продигіозана в протиопікові аерозольні рецептури.
Застосування аерозолей у формі пластичних плівок значно полегшує лікування ран і особливо опіків. Пластичні плівки в дерматології можуть служити фіксаторами, місцевими локалізаторами, пролонгаторами дії лікарських речовин, а також для закриття і захисту ран від контактної інфекції з повітря й інфікування її навколишньою шкірою.
Розроблено рецептури на основі полівінілбутиральйода для обробки операційного поля, а також на основі полівінілпіролідона і полівінілбутираля - для закриття донорських ділянок і фіксації шкірного шматка при пластичних операціях.
З метою профілактики піодермії запропонований препарат «Неотізоль», що включає у свій склад неоміцин і утворюючий на ушкодженій поверхні прозору плівку. Для захисту шкіри, підготовки операційного поля, закриття операційних швів розроблений аерозольний препарат «Буметол», до складу якого входять смола БМК-5, фурацилін, лінтол, ацетон.
Спеціальними областями застосування аерозольних лікарських форм є гінекологія, акушерство і проктологія. Нерідко в цих областях є ті ж показання до застосування аерозолей, що в дерматології і хірургії. Поряд з цим аерозоли застосовуються в якості контрацептивних засобів, для боротьби з вагінальними інфекціями при пуебперальній, післяабортній інфекції матки, у випадку ендометрита і для гігієни піхви.
До аерозольних препаратів, що заміняють ліки для внутрішнього вживання, відноситься велика група аерозолей, що одержали назву інгаляційних. Вони виділяються з аерозольного упакування у формі розчину чи порошку. Розмір аерозольних часток 0,5 - 10 мкм. Широкому впровадженню інгаляційних аерозолей сприяє прямий контакт діючих речовин з патологічними об'єктами і досягнення терапевтичного ефекту при значно менших дозах, чим при використанні цих же медикаментів в інших лікарських формах.
До складу аерозолей для внутрішнього вживання входять засоби для лікування легеневих і простудних захворювань, симптоматичні засоби, що полегшують приступи бронхіальної астми, приступи ядухи при емфіземі легень і спазмах бронхів, а також численні засоби для лікування захворювань внутрішніх органів і замінюючі відповідні ін'єкції.
Як активні речовини в інгаляційних аерозолях використовуються кортикостероїди, антибіотики, препарати серцевих глікозидів, нітрофурани, сульфаніламіди, ефірні олії, різні антисептики і багато хто інші.
Наприклад, препарат «Ингалипт» являє собою водяний розчин сульфаніламідів, антисептиків, коригентів і ефірних олій.
Препарати «Евкамен» і «Каметон», призначені для лікування катарів верхніх дихальних шляхів, включають ментол, екваліптову, камфорну, касторову і маслинову олії, спиртовий розчин фурациліна і хлоретон.
Для зменшення реактивних явищ і прискорення процесу загоєння раней після тонзилектомії запропонований аерозольний препарат «Грамезоль», що представляє собою суміш граміцидіна, ментолу, анестезину й етилового спирту.
У ХНІХФІ створена аерозольна форма «Ефедрола», що раніше вироблявся промисловістю у формі таблеток.
У числі інших препаратів варто назвати серцеві і протиревматичні засоби, інсулін, діуретики й ін. Вони з успіхом можуть заміняти ін'єкції, що, природно, відіб'ється на їхньому попиті, масштаби якого зараз важко визначити.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ажгихин И.С. Технология лекарств. Москва: “Медицина” – 1980, 440 с.
2. Государственная фармакопея СССР, Х издание – под. ред. Машковского М.Д. Москва: “Медицина” – 1968, 1078 с.
3. Дмитриєвський Д.І. Промислова технологія ліків. Вінниця: “Нова книга” – 2008, 277 с.
4. Державна фармакопея України, перше видання – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2001, 531 с.
5. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 1. – під. ред. Георгієвського В.П.. Харків: “РІРЕГ” – 2004, 492 с.
6. Державна фармакопея України, перше видання, доповнення 2. – під. ред. Гризодуба О.І.. Харків: “РІРЕГ” – 2008, 617 с.
7. Кондратьева Т.С., Иванова Л.А. Технология лекарственных форм т.1,2. Москва: “Медицина” – 1991, 1038 с.
8. Краснюк И.И. Технология лекарственных форм. Москва: “Академия” – 2004, 455 с.
9. Милованова Л.Н. Технология изготовления лекарственных форм. Ростов-на-Дону: “Феникс” – 2002, 447 с.
10. Муравьев И.А. Технология лекарств т.1,2. Москва: “Медицина” – 1980, 704 с.
11. Синев Д.Н., Гуревич И.Я. Технология и анализ лекарств. Ленинград: “Медицина” – 1989, 367 с.
12. Тихонов А.И. Биофармация. Харків: “НФАУ” – 2003, 238 с.
13. Чуешов В.И. Промышленная технология лекарств, т.1,2. Харьков: “НФАУ” – 2002, 1272 с.
14. Чуєшов В.І. Технологія ліків. Харків: “Золоті сторінки” – 2003, 719 с.
8-09-2015, 19:44