форма, колiр тощо. Сукупностi простих iдей повторюються,
внаслiдок чого виникає уявлення про щось таке, що є носiєм
цих iдей.
Локк запропонував подiл якостей на первиннi та вто-
риннi, уявлення про якi виникають на пiдставi зовнiшнього
досвiду. Первиннi якостi виникають через вплив на нашi орга-
ни чуття об'єктiв з рiзноманiтними властивостями. Вони
свiдчать про рiзноманiтнiсть свiту. Такими визнаються
просторовi властивостi, маса, рух тощо. Уявлення про вто-
риннi якостi виникають внаслiдок рiзноманiтностi наших ор-
ганiв чуттiв: смак, колiр, запах, звук тощо. Цi властивостi
iснують лише для нашої свiдомостi, наших почуттiв. Проблема
вирiзнення первинних i вторинних якостей визнається Локком
як найважливiша для фiлософiї, науки, бо якщо першi є реаль-
ними сутностями свiту, то другi - лише номiнальними, а люди
часто не бачать рiзницi мiж ними i приписують дiйсностi такi
властивостi, котрих реально не iснує.
Вiдмiннiсть реальних i номiнальних сутностей спрямовує
думку Локка на перегляд iснуючих класифiкацiй буття, тра-
дицiйних принципiв створення таких класифiкацiй. Згiдно з
Локком, реально iснують лише iндивiдуальнi об'єкти як носiї
властивостей. Тому рiзноманiтнi роди, види, класи, групи
визнаються лише номiнальними поняттями, що фiксують
властивiсть рiзних речей бути схожими. Разом iз тим,
схожiсть не можна визнати суттєвою ознакою, бо це є
номiнальне визначення, котре не завжди вiдповiдає реальним
властивостям речей.
Локк вiдрiзняє два ступенi знання: правдоподiбне та
беззаперечне. Беззаперечне знання є продуктом мислення,
мiркування. Воно не може бути отримане шляхом безпосередньо-
го зовнiшнього досвiду. Правдоподiбне - продукт безпосе-
реднього емпiричного досвiду. Таке знання дає вiдповiдну
думку, яка ще не пройшла процедури мiркування, порiвняння з
iншими думками. Саме беззаперечне знання має наукове значен-
ня. Це знання має три стадiї: спекулятивну (iнтуїтивну, кот-
ра опирається на узагальнююче мислення внутрiшнього
досвiду); демонстративну (така, що є мiркуваннями над даними
зовнiшнього досвiду); чуттєву (яка керується уявленнями без-
посереднього чуття).
Поширення сенсуалiстської методологiї Локком на пiзнан-
ня суспiльних явищ дозволяє внести змiни у поняття 'природ-
ного стану людей', котре запропонував Гоббс. Локк стверджує,
що природний стан - це не вiйна усiх проти всiх, а стан
рiвностi мiж людьми, що забезпечується необмеженою свободою
особи робити iз собою та своїм майном все, що завгодно. Об-
меження накладається лише на право обмежувати свободу iншої
людини. Тому i влада, котра дається суспiльною угодою воло-
даревi, не є абсолютною. Вона завжди обмежена - iнодi бiль-
ше, iнодi менше, - природними законами. Таке поняття природ-
ного стану людей дозволяє створити поняття доцiльностi роз-
подiлу влади, яке стало базовим для усiх сучасних демокра-
тичних конституцiй, на 'законодавчу', 'виконавчу' та 'феде-
ральну'. Вiдношення мiж ними будуються на системi противаг,
обумовлених суспiльною угодою обмежень однiєї влади iншою. В
основi угоди лежить право обох сторiн, у випадку невиконання
тих чи iнших положень, розiрвати її.
Фiлософiя Локка настiльки вплинула на свiтогляд
англiйцiв, що сьогоднi часто вказують: 'для англiйцiв
висновки, побудованi на спостереженнi емпiрiї, означають те
саме, що i фiлософствування'. Для свiтової фiлософської дум-
ки вплив Локка визначається тим, що пiсля нього фiлософiя,
вiдокремлена вiд здорового глузду, котрий спирається на данi
чуттiв, визнається схоластичною i не вартою уваги.
4.2.2 Фiлософiя Джона Толанда.
Учень та послiдовник Д.Локка, Д.Толанд (1670-1722) про-
довжив та поглибив критику релiгiї з позицiй деїзму та ма-
терiалiзму, сприяв подальшому розвитковi вiльнодумства. У
своїх антирелiгiйних виступах вiн критикував релiгiйне не-
терпiння, вiдкидав iдею безсмерття душi, потойбiчного життя.
Основою походження релiгiйних вiрувань Толанд вважав хибнi
уявлення про душу як самостiйне нематерiальне начало. В
основних фiлософських творах - 'Листи до Серени' (1704),
'Пантеїстикон' (1720) - Толанд розвинув матерiалiзм i набли-
зився до атеїзму, хоча залишився в цiлому в межах деїзму.
Матерiалiзм Толанда примикав до вчення Б.Спiнози. У
Всесвiтi iснує тiльки одна матерiя, вважав вiн. Вона є
вiчною, нiким не створеною, керується об'єктивними законами,
складається з елементарних частинок. Порожнечi не iснує.
Всесвiт єдиний, нескiнченний i складається з безлiчi свiтiв,
являє собою систему вихорiв або коловоротiв матерiї.
Значення фiлософiї Толанда у розвитку матерiалiзму по-
лягало в тому, що вiн, визнаючи рух атрибутом матерiї, почав
долати обмеженнiсть метафiзичного тлумачення руху. Поза ру-
хом, на його думку, матерiя позбавляється будь-яких якостей.
Вiд руху залежать форми усiх тiлесних iстот, їх народження,
розвиток та загибель. При цьому Толанд не зводив усi форми
руху до механiчного, розумiючи його бiльш широко - як за-
гальну внутрiшню активнiсть матерiї. Внутрiшня активнiсть є
джерелом i механiчного руху як просторового перемiщення, яке
є лише окремим випадком руху. Необхiдно мати на увазi
розбiжнiсть мiж внутрiшньою енергiєю, саморухом або суттєвою
активнiстю будь-якої матерiї i тими просторовими рухами або
перемiщеннями, котрi являють собою лише рiзноманiтнi мо-
дифiкацiї суттєвої активностi. Тут Толанд пiдходить до проб-
леми саморуху матерiї, але його вченню бракувало iдеї само-
розвитку. В процесi руху, за Толандом, нiчого нового не ви-
никає, рух у Всесвiтi - круговорот.
Виходячи з розумiння внутрiшньої активностi матерiї,
Толанд критикував iдеї духовної субстанцiї та нематерiальної
душi.
Радикальним чином розв'язував Толанд питання про
спiввiдношення вiри та розуму. Вiн не тiльки проголошував
первиннiсть розуму перд вiрою, як це робив, наприклад, Локк,
але й намагався довести, що 'iстинна вiра' нiчим принципово
не вiдрiзняється вiд знання, оскiльки передбачає розумiння.
Проте, якщо вiра є знанням, то 'розум бiльш важливий, анiж
одкровення'. I хоча Толанд заперечував висновок, що таке по-
няття вiри робить непотрiбним одкровення, не важко помiтити,
що фiлософ, насправдi, приходив до заперечення значення вiри
i одкровення, проголошуючи безумовний прiоритет розуму.
Матерiалiзм Толанда та його критика релiгiї мали знач-
ний вплив не тiльки в Англiї, а й у Францiї - на французьких
матерiалiстiв XYIII ст.
4.2.3 Джордж Берклi.
Джордж Берклi (1684-1753) послiдовно дослiджує можли-
востi чуттєвого пiзнання дiйсностi, наслiдуючи головнi прин-
ципи фiлософiї Локка, але, разом з тим, висвiтлюючи слабкi
мiсця сенсуалiзму матерiалiстичного. На основi роздумiв про
властивостi субстанцiї як носiя властивостей речей Берклi
робить висновок, що субстанцiя принципово не дана чуттям.
Натомiсть вiн схиляється до думки, що саме людськi чуття
виступають основою, субстанцiєю речей, якi сприймаються як
сукупнiсть рiзних властивостей. У своїй першiй працi 'Досвiд
нової теорiї зору', спираючись на науковi дослiдження роботи
ока, оптичнi пояснення процесу бачення, Берклi робить висно-
вок, що людське око принципово не здатне щось бачити без
вiдповiдних iдей речей. У працi 'Трактат про принципи людсь-
кого знання' Берклi робить остаточний висновок, що
субстанцiєю може бути лише дух, чи суб'єкт, котрий сприймає
чуття. Щоб довести це, вiн використовує аналiз рiзних
чуттєвих властивостей людини i стверджує, що чуттєве сприй-
няття кольорiв, руху, смаку, форм речей неможливе без
вiдповiдних iдей, котрi повиннi бути наявними до самого
сприйняття речi, чи виникати водночас iз чуттями. Вказуючи
на суперечливiсть ситуацiї, коли iдея може iснувати до
сприйняття речей (бо мати iдею фактично означає наявнiсть
чуттєвого сприйняття), Берклi проголошує помилковою думку
про можливiсть iснування матерiальної, немислячої субстанцiї.
Усi речi є лише 'комплексами наших чуттiв'. Їх iснуван-
ня можливе виключно завдяки нашiй свiдомостi. Тому для
Берклi важливо вирiшити проблему, звiдки цi 'iдеї' виникають
у наших думках. Дане питання наштовхує Берклi на не-
обхiднiсть обмеження абсолютностi створеної ним фiлософської
позицiї суб'єктивного iдеалiзму вченням рацiоналiстичного
порядку про свiт як результат однiєї верховної духовної при-
чини - Бога.
Вiдповiдним чином визначає Берклi змiст природознавства
як неадекватного пiзнання створеного Богом. Визнаючи, що
єдиною причиною рiзних явищ можна назвати лише дух, Берклi
стверджує лише теологiчну мудрiсть та iстину. Аналiз
вихiдних понять природознавства (причиннiсть, рух, сила,
простiр i час) Берклi пiдсумовує твердженням, що поняття
'причина' емпiрично нiяк не доводиться. Ми лише користуємося
поняттям про причину як iдеєю причини, а не вiдкриваємо та-
кого феномену поза суб'єктом, бо для доведення природничона-
уковим чином слiд послiдовно перевiрити усi можливi варiанти
причин, чого нiхто нiколи не робив. Поняття простору i часу
Берклi визнає у випадку узгодження досвiду суб'єкта про
рiзнi вiдчуття: однi пiсля iнших, однi поряд з iншими.
Намагання Берклi уникнути солiпсизму (визнання єдиною
реальнiстю свiдомостi суб'єкта, уявою котрої є свiт) було
нездiйсненним при збереженнi створених ним фiлософських по-
зицiй. Тому наприкiнцi свого життя Берклi починає тяжiти до
класичного об'єктивного iдеалiзму, взiрцем котрого вiн виз-
навав Платона.
4.2.4 Давид Юм.
Давид Юм (1711-1776) продовжує лiнiю англiйської школи
сенсуалiзму. На вiдмiну вiд Локка (котрий вбачав джерело на-
ших чуттiв у реальностi поза суб'єктом) та Берклi (який вба-
чав джерело наших чуттiв у духовi, або у божествi), Юм вва-
жає, що неможливо довести остаточно нi точку зору першого,
нi точку зору другого фiлософа.
Юм робить спробу керуватися лише тим, що можна довести
емпiричним шляхом, вiдкидаючи гiпотетичнi тлумачення. Тому
вiн визначає, що людина може оперувати лише змiстом наших
чуттiв, а не поняттям про їх субстанцiю. Нашi сприйняття
свiту не дають можливостi довести нi його iснування, нi його
вiдсутностi. Така агностична позицiя обгрунтовується у вiдо-
мих творах Д.Юма 'Трактат про людську природу' (1738),
'Дослiдження людського розуму' (1751) та iн. Усi 'духовнi
сприйняття' ним роздiляються на два рiзновиди: перший охоп-
лює бiльш сильнi i визначається термiном 'враження', якi
дiють при баченнi, тактильному вiдчуттi тощо; другий - iдеї
(уявлення), котрi визнаються ним менш сильними i точними.
Усi нашi iдеї чи враження являють собою копiї чуттєвих
комбiнацiй. Визнаючи за думкою лише здатнiсть роздiляти та
об'єднувати, Юм стоїть на позицiях чiтко окресленого
сенсуалiзму.
Керуючись позицiєю Локка, Юм вирiзнює чуття, якi утво-
рюються рiзними чуттєвими органами, на вiдмiну вiд вражень,
котрi є певним результатом внутрiшнього стану суб'єкта. Ро-
зум сам по собi не здатен нiчого додати до вражень, вiн лише
роздiляє або об'єднує їх. Юм визнає досвiд найголовнiшою
складовою пiзнання. Однак, досвiд у нього вiдноситься лише
до оволодiння нашої свiдомостi враженнями. Досвiд розгля-
дається ним як утворення схем суб'єктивних дiй розуму з
об'єднання чи роздiлення вражень.
Мiж враженнями та iдеями iснують три типи вiдношень: 1)
будуються на виявленнi подiбностей та вiдмiнностей; 2)
вiдбивають послiдовностi в просторових та часових визначен-
нях; 3) вiдношення причини та наслiдкiв. Саме третiй тип
розглядається Юмом як головний у природознавствi (досвiдi
побудови схем суб'єктивних дiй з образами природної реаль-
ностi). Дослiдження поняття 'причина' дозволяє Юму дати обг-
рунтування, що дане поняття не має пiд собою нiякого
емпiричного значення, окрiм фiксацiї послiдовностi явищ -
одне пiсля другого. Усi причини пояснюються ним як вiдношен-
ня просторового спiвiснування та часової послiдовностi. Тоб-
то, поняття 'причина' розглядається Юмом як похiдне вiд по-
нять 'час' та 'простiр'. Детально аналiзуючи конкретнi ви-
падки, Юм робить висновок, що мислення, розум не здатнi дати
кiнцевого визначення подiй, причин та наслiдкiв.
Фiксуючи своє вiдношення до попереднього наукового
пiзнання, до iсторiї фiлософiї, Юм вважає, що фiлософськi
системи, механiка є узагальненням досвiду суб'єкта в зручних
формах.
4.3 Розвиток рацiоналiстичної фiлософiї в Захiднiй
Європi.
4.3.1 Бенедикт Спiноза.
Рацiоналiзм, який сформувався в окремий напрямок пiд
впливом розповсюдження фiлософiї Р.Декарта, пiсля перiоду
послiдовної критики сенсуалiстами переживав етап кризового
стану.
Фiлософiя Бенедикта Спiнози (1632-1677) являє собою
вiдновлення рацiоналiстичної традицiї з урахуванням традицiй
емпiризму. Трактат 'Удосконалення розуму' (котрий не був
повнiстю завершений) та книга 'Засади фiлософiї Декарта'
Б.Спiнози звертали увагу фiлософiв на той факт, що поняття
'субстанцiя' за своєю сутнiстю позначає тi властивостi ре-
альностi, якi не данi чуттям принципово. Субстанцiональнiсть
не може бути вiднесена нi до якої з конкретних речей чи їх
сукупностi, бо усi речi є її виявленнями. Чуттєвiсть,
емпiрiя має справу лише з одиничними об'єктами, тому вона не
може осягнути субстанцiю, бо усi речi не можуть бути одразу
данi чуттям. Узагальненням простих iдей в одну складну (про
субстанцiю) неможливо створити поняття про такi якостi,
котрi не властивi жоднiй з конкретних речей, чи жоднiй з
простих iдей. Таким чином, поняття 'субстанцiя' при своєму
виникненнi повинно мати зовсiм iншу, неемпiричну природу.
Дане поняття визнається продуктом розуму, який створив по-
няття про те, що iснує саме по собi та виявляє тiльки саме
себе. Воно не потребує для свого виявлення iнших речей, з
яких повинно складатися. Розглядаючи питання про походження
даного поняття, Спiноза робить висновок, що змiстовно
'субстанцiя' не вiдрiзняється вiд поняття про Бога. З до-
казiв, якi вiдносяться до цього висновку, можна констатува-
ти, що Спiноза ототожнює Бога iз субстанцiєю.
Бог не стоїть тепер над природою, не є її творцем як
зовнiшня сила, а знаходиться прямо у природi як її iмманент-
на причина, властивiсть. Таке розумiння субстанцiї приводить
до вирiшення проблеми дуалiзму душi i тiла, котру поставив
Декарт. Протяжнiсть та мислення, якi в фiлософiї Декарта
визнаються незалежними одна вiд одної субстанцiями, злива-
ються у фiлософiї Спiнози в одну. А цi її властивостi - лише
два атрибути поряд iз багатьма iншими атрибутами (атрибут -
невiд'ємна властивiсть). Усi атрибути мають властивiсть бути
необмеженими сутностями, бо жодна окрема рiч чи явище не мо-
жуть iснувати без наявностi усiх атрибутiв. У протилежнiсть
субстанцiї та її атрибутам, якi носять характер безмежностi,
для опису обмежених одиничних об'єктiв Спiноза використовує
поняття 'модус' (те, що iснує за рахунок зовнiшнiх причин).
Iснування модусiв характеризується не тiльки обмеженнiстю
взагалi, а й мiнливiстю, рухомiстю у межах атрибутiв
субстанцiї (часу i простору). Вiдношення мiж субстанцiєю i
модусом являє собою вiдношення частини i цiлого. Субстанцiя
визначається здатнiстю творення, а модус - її продуктом, ут-
воренням, витвором субстанцiї.
Субстанцiя має внутрiшню властивiсть - необхiднiсть
свого iснування. Виявлення цiєї властивостi вiдбувається че-
рез мислення (атрибут субстанцiї). Мислення розглядається
Спiнозою як властивiсть тiла мати непросторовi атрибути.
Мислення саме по собi є атрибутом субстанцiї, котрий виявляє
себе не в кожному тiлi. Людина саме та просторова ор-
ганiзацiя субстанцiї, модус, яка здатна мати i непросторовий
атрибут - мислення. Доводячи iснування непросторових власти-
востей дiйсностi, Спiноза вказував, що рух тiла завжди
вiдбувається згiдно до вiдповiдної траекторiї. Просторово
нiякої траекторiї в свiтi ми не знайдемо, завжди бачитимемо
конкретне тiло, яке змiнилося у порiвняннi з попереднiм мо-
ментом. Об'єднавши у своїй головi цi моменти, ми самi ство-
римо просторово фiксовану траекторiю. Однак, для тiла, яке
рухалося, такої траекторiї просторово (матерiально) не
iснує, хоча тiло дiйсно рухається по траекторiї. Реальнiсть
iснування траекторiї (рух небесних свiтил та iнше), яка ра-
зом iз тим не iснує як тiлесне, просторове дане, свiдчить
про реальне iснування непросторового атрибуту субстанцiї.
Саме цю властивiсть Спiноза називає мисленням i вiдрiзняє її
вiд причини як тiлесної властивостi, вказуючи, що мислення
не причинне, а необхiдне. Необхiднiстю детермiнуються усi
процеси у свiтi. Кожний конкретний процес має свою причину,
лише субстанцiя має причину в собi самiй.
Домiнування необхiдностi у фiлософiї Спiнози розповсюд-
жується навiть на такi сфери буття, якi для усiх попереднiх
детермiнiстiв залишалися у полонi випадку, тобто у сферi
афектiв. Афект (вiдчуття) для Спiнози завжди є результатом
дiї зовнiшнiх предметiв на тiло чи виявленням дiї непросто-
рового атрибута. Тому гносеологiчна концепцiя Спiнози має
абсолютно рацiоналiстичне трактування. Вiн роздiляє пiзнання
на три ступенi: ступiнь iстини - досягається розумом без-
посередньо, незалежно вiд досвiду (математичнi аксiоми то-
що); ступiнь мiркувань розуму - вiдбувається опосередковано
за допомогою правил мислення (побудованих на певних
аксiомах, законах), вiн потребує доведень; ступiнь уявлення
- в основi лежать чуттєвi сприйняття навколишнього свiту.
Вирiшення Спiнозою етичної проблематики не вiдокрем-
люється вiд поняття субстанцiї (Бога). В центрi його уваги -
питання про можливiсть iснування в абсолютно детермiнованому
свiтi свободи. У розумiннi Спiнози субстанцiя - єдина основа
необхiдностi та свободи. Саме Бог (субстанцiя) - абсолютно
вiльний, бо все, що вiн здiйснює, витiкає з його власної не-
обхiдностi, з творiння ним необхiдностi. Необхiднiсть тво-
риться, а не iснує незалежно вiд акту творiння. Людина як
модус особливого роду має обмеження своєї волi у зовнiшнiх
обставинах. Однак, при використаннi цих зовнiшнiх обставин
для творiння, для досягнення людських цiлей свобода i не-
обхiднiсть не суперечать одне одному, а стають основою
взаємного iснування. Без необхiдностi, без врахування за-
конiв буття неможливо людинi виявити своє волiння. Сваволя
обставин позбавляє людину свободи волi, лише необхiднiсть
протiкання процесiв буття дозволяє виявити власну волю по
використанню цiєї необхiдностi людиною - свободу осо-
бистостi. Так Спiноза робить висновок, що свобода полягає у
пiзнаннi необхiдностi.
4.3.2 Готфрiд Вiльгельм Лейбнiц.
Готфрiд Вiльгельм Лейбнiц (1646-1716) уособлює заверше-
ний тип рацiоналiстичної фiлософiї. В його вченнi знайшла
своє мiсце як рацiоналiстична проблематика, так i проблема-
тика сенсуалiстичного та емпiристичного напрямкiв.
Ядром фiлософської концепцiї Лейбнiца є вчення про 'мо-
нади' - монадологiя. Монада розглядається як проста не-
подiльна духовна субстанцiя буття. Спираючись на вiдомi з
античної фiлософiї докази, Лейбнiц заперечує можливiсть
iснування єдиної субстанцiї, про яку вчив Спiноза. Лейбнiц
стверджує, що поняття єдиної субстанцiї заперечує можливiсть
iснування руху, мiнливостi буття. Тому вiн звертається до
нескiнченної множини субстанцiй - монад.
Монада - самодостатня одиниця буття, здатна до актив-
ностi, саморуху, дiяльностi. Монада - це проста субстанцiя.
Складна субстанцiя завжди залежна вiд простих, а тому склад-
не утворення взагалi не можна визнати субстанцiєю. Тому мо-
нади не змiнюються пiд впливом iнших монад, кожна з них є
самодостатньою, а тому являє собою самодостатнiй свiт, непо-
рушну гармонiю, котра є найсильнiшою у свiтi. Як найдовер-
шенiшi гармонiйнi утворення, монади i мiж собою мають єдине
вiдношення - 'гармонiю'. У випадку, коли в свiтi iснує двi
одинакових монади, слiд визнати, що вони будуть тотожнiми.
Таким чином, монади рiзняться за своїми якостями.
Монади мають три головних рiзновиди за ступенем свого
розвитку. Нижча форма характеризується 'перцепцiєю' (духовно
пасивною здатнiстю сприйняття). Вищi монади здатнi мати чут-
тя та чiткi уявлення. Їх Лейбнiц називає 'монадами-душами'.
Монади найвищого ступеня здатнi до 'аперцепцiї' (свiдомостi)
i їх називають 'монадами-духами'. Монади не мають просторо-
вих (фiзичних) властивостей, тому вони чуттєво не данi. Вони
данi лише розумовi. Чуттєво данi тiла є комбiнацiями монад,
якi вирiзняються тим, iз яких монад вони складаються. Людина
уособлює собою таку сукупнiсть монад, у якiй провiдну роль
вiдiграють монади, що здатнi усвiдомлювати. Об'єднання монад
є невипадковим, воно визначене 'завбаченою гармонiєю', котра
виявляє себе у самозмiнi монад узгоджено з iншими монадами.
Причини змiни монад можуть бути зовнiшнiми та внутрiшнiми.
Кожна з монад утримує в собi як минуле, так i майбутнє. Зав-
бачена гармонiя дозволяє стати наявними усiм якостям, котрi
маються в кожнiй з монад у невиявленiй формi.
Процес пiзнання, таким чином, розглядається Лейбнiцом
як розвиток здатностi до створення та усвiдомлення iдей. Вiн
заперечує iснування вроджених iдей, людина з
10-09-2015, 22:53