Корекція функціональної активності слинних залоз при зубному протезуванні хворих з гіпосалівацією

хворі пред’являли скарги на біль, печію, утруднення при прийомі їжі. Дослідження, проведені через 2 місяці, показали, що 2 пацієнта (20 %) не могли сказати, що вони цілком звикли до протеза, та при огляді в них спостерігалися явища мацерації і роздратування слизової оболонки порожнини рота в області протезного ложа.

Звикання до протеза пацієнтів, в яких швидкість слиновиділення до моменту фіксації протеза складала 0,3-0,35 мл/хв, розтяглося ще на більший час, при цьому 25 % з них не адаптувалися протягом 2-х місяців, і в більшості з них, а також в осіб, яким на звикання до протезів треба було більш 1 місяця, спостерігалися явища запалення протезного ложа, що не зникли після корекції протеза.

У групі осіб з найбільш низьким рівнем салівації (менш 0,3 мл/хв) процес адаптації був найбільш тривалим. Через 2 місяці лише 50 % протезоносіїв могли стверджувати, що протез у них не викликає незручності при прийомі їжі та розмові. 4 пацієнти (50 %) не могли повноцінно користуватися зубним протезом. У них спостерігалися ознаки зміни слизової оболонки порожнини рота, характерні для ксеростомії, причому в більшій мірі в області протезного ложа: запалення, злущення поверхневих шарів епітелію, ерозії і виразки.

Період повної адаптації до знімних зубних протезів в залежності від функціональної активності слинних залоз склав від 48,4 днів (з нормальним рівнем салівації) до 95,4 днів (з низьким рівнем салівації).

Для об'єктивної оцінки змін, що відбуваються, у ротовій порожнині було вивчено ряд морфологічних і біохімічних показників.

Вміст у ротовій рідині малонового діальдегіду (МДА) у пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення до фіксації протеза був вище, ніж у пацієнтів з нормальним рівнем слиновиділення (0,42 ± 0,02 проти 0,87 ± 0,14 мкмоль/л відповідно). Через 2 місяці після фіксації протеза вміст МДА був ще вище, причому як стосовно вихідного рівня, так і показників, зафіксованих через 2 місяці в протезоносіїв з нормальним рівнем слиновиділення.

Активність антиоксидантного ферменту каталази в ротовій рідині до протезування в людей зі зниженим рівнем салівації була значно нижче, ніж у протезоносіїв з нормальним рівнем салівації (0,22 ± 0,018 і 0,31 ± 0,023 мккат/л відповідно). Вихідний же рівень глутаіонредуктази в пацієнтів обох груп не мав достовірних відмінностей, хоча активність цього ферменту в пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення була нижче. Однак усе-таки слід зазначити, що до протезування система фізіологічної антиоксидантної системи в деякій мірі регулювала окисні процеси в порожнині рота.

Через 2 місяці після фіксації протезів в пацієнтів зі зниженою салівацією спостерігалося ще більше зниження активності антиоксидантних ферментів, як стосовно вихідного рівня, так і показників у групі з нормальною салівацією. Причому істотні відмінності спостерігалися й в активності глутатіонредуктази (4,11 ± 0,45 мкмоль/л/сек) і активності каталази (0,11 ± 0,009 мккат/л)

Протеолітична активність ротової рідини до фіксації протеза в пацієнтів обох груп (з нормальним і зниженим рівнем слиновиділення) не мала істотних відмінностей, але через 2 місяці після фіксації в протезоносіїв з гіпосалівацією ЗПА значно збільшилася (12,3 ± 1,15 нкат/л проти 18,5 ± 1,56 нкат/л). У пацієнтів зі зниженим рівнем слиновиділення в порівнянні з особами з нормальним рівнем слиновиділення ще до фіксації протеза спостерігалося збільшення вмісту лейкоцитів та епітеліальних клітин у ротових змивах (455,7 ± 38,7 і 36,5 ± 3,23 відповідно в 1 мл). Через 2 місяці в осіб з нормальною салівацією відзначалося деяке збільшення вмісту як лейкоцитів, так і епітеліальних клітин. Що ж стосується вмісту лейкоцитів і епітеліальних клітин в осіб зі зниженою функцією слинних залоз, то через 2 місяці після фіксації протеза, кількість їх значно збільшилася.

Наступні дослідження проведені з метою вивчення механізму впливу протезів на діяльність слинних залоз.

Дослідження проведені в експерименті. Тваринам щодня протягом 30 днів проводили аплікації 1%-ного розчину мономера (метиловий ефір метакрилової кислоти) на слизову оболонку порожнини рота. На 14-й день у експериментальних тварин досліджували рівень секреції слини та частину щурів піддавали евтаназії з наступним виділенням в них слинних залоз для визначення маси. Через 30 днів такій процедурі були піддані інші тварини.

У перші дні обробки порожнини рота мономером у тварин дослідної групи спостерігалося підвищене слиновиділення, вовна в області рота і шиї була мокра. Однак пізніше (на 10 день) видимих ознак гіперсалівації вже не спостерігалося; на 15-20 добу в кожної другої тварини були зафіксовані роздратування слизової порожнини рота в області піднебіння, щік та з'єднання губ (гіперемія, лущення, незначні виразки).

На 14-й день експерименту кількість слини, виділеної за 30 хвилин, у тварин дослідної групи була вірогідно вище (майже на 33 %) у порівнянні з тваринами контрольної групи (інтактні). Маса слинних залоз також збільшилася, при цьому в більшій мірі підщелепних (майже на 12 %). Через місяць спостерігалася зворотна закономірність: рівень секреторної функції і маса слинних залоз тварин дослідної групи значно зменшилися, причому кількість виділеної слини була достовірно нижче як стосовно даних контрольної групи, так і рівня секреції слини, зафіксованого на 14 день у цих же тварин.

Отже, чітко простежувався вплив мономера на функцію слинних залоз: спочатку гіперфункція, а потім гіпофункція.

Таким чином, встановлено, що залишковий мономер знімних зубних протезів є чинником, що ініціює зниження функціональної активності слинних залоз. Тому при протезуванні пацієнтів, в яких спостерігається зниження рівня салівації ще до протезування, важливою задачею є забезпечення захисту слизової оболонки шляхом використання різного виду прокладок між акриловим протезом і слизовою оболонкою протезного ложа.

Як оптимальну форму було обрано гель. Основними компонентами гелю з'явилися гелеутворюючий компонент (карбоксиметілцелюлоза), мальтоза, цитрат натрію, екстракт подорожника, хлоргексидин та ін. Гель "Мальцит" було досліджено в експерименті з метою вивчення специфічної ефективності, на підставі якої визначалися найбільш оптимальні концентрації основних біологічно активних речовин, а також проведене дослідження токсикологічних характеристик гелю.

Для вивчення специфічної ефективності проведено 2 серії експериментів: 1-а – на інтактних тваринах, 2-а – на моделі гіпосалівації. У І-й серії експерименту були вивчені різні концентрації і співвідношення мальтози і цитрату натрію. Результати дослідження рівня секреції слини у тварин І-й серії (інтактні) показали, що найбільш помітне збільшення швидкості слиновиділення спостерігалося в щурів, порожнину рота яких обробляли гелем, що містить 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію (0,072 ± 0,006 мл/хв проти 0,044 ± 0,003 мл/хв у тварин без застосування гелю).

Під впливом усіх складів гелю зменшилася інтенсивність перекисного окислення ліпідів у ротовій рідині щурів, про що свідчить зниження концентрації МДА (4,66 ± 1,15 нмоль/мл проти 5,52 ± 1,39 – у контрольній групі). Активність антиоксидантних ферментів змінилася в такий спосіб: активність глутатіонредуктази практично не відрізнялася від результатів, отриманих у контрольній групі; активність глутатіонпероксидази найбільше збільшилася під впливом гелю, що містив 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію.

Застосування вищевказаного гелю змінило показники протеолітичної активності ротової рідини: знизилася загальна протеолитическая активність (6,26 ± 0,42 проти 8,0 ± 0,46 нкат/л у контролі) й активність ферменту еластази (6,7 ± 0,42 проти 8,15 ± 0,98 мккат/л у контролі).

Було зроблено висновок, що найбільш оптимальним варіантом лікувально-профілактичного гелю для порожнини рота може бути гель, що містить 0,5 % мальтози і 0,5 % цитрату натрію.

ІІ-а серія експерименту проведена в умовах моделювання зниження функціональної активності слинних залоз. Дослідження проведені на 3-х групах тварин. І-а група була представлена інтактними тваринами, ІІ-а група – модель гіпосалівації, ІІІ-я група – модель гіпосалівації + обробка порожнини рота гелем "Мальцит".

Було встановлено, що гель "Мальцит" впливає на функціональну активність слинних залоз, збільшуючи салівацію, особливо в умовах моделювання гіпосалівації (0,052 ± 0,002 мл/хв проти 0,040 ± 0,001 мл/хв у тварин без застосування гелю). Рівень салівації в щурів під впливом гелю наблизився до даних, зафіксованих у інтактних тварин (0,054 ± 0,003 мл/хв).

Подальші дослідження були присвячені вивченню токсикологічних характеристик гелю "Мальцит", які показали, що розроблений засіб не справляє токсичної дії на орга­нізм, не подразнює слизову оболонку порожнини рота, не викликає сенсибілізуючої дії, а також не містить патогенних мікроорганізмів.

Гель "Мальцит" був рекомендований для застосування при гіпосалівації, що викликана різними етіологічними чинниками, але, у першу чергу, при протезуванні знімними зубними протезами в пацієнтів зі зниженою функціональною активністю слинних залоз.

Рекомендації з застосування гелю були наступні: гель наносився на поверхню протеза і відкриті ділянки слизової оболонки тонким шаром 2 рази в день (ранком і ввечері після їжі та гігієни порожнини рота і протеза) щодня протягом перших 2-х місяців та 1 раз на день з періодичністю 1-2 рази в тиждень наступні 6 місяців. У групі порівняння використовувався звичайний режим догляду за порожниною рота і протезом.

Дослідження проведені на 2-х категоріях пацієнтів, що страждають гіпосалівацією: що вперше протезуються знімними зубними протезами й особи зі стажем носіння знімних зубних протезів.

В пацієнтів, що вперше протезуються, як групи порівняння, так і основної групи через 1 місяць після фіксації протеза спостерігалося збільшення рівня слиновиділення (табл. 2). Через 2 місяці в групі порівняння рівень секреції слини практично повернувся до вихідного рівня, а через 8 місяців (віддалені результати) спостерігалося значне зменшення слиновиділення (майже на 15 %). Пацієнти пред'являли скарги на ще більшу сухість слизової оболонки порожнини рота, ніж до протезування.

Таблиця 2

Динаміка зміни швидкості слиновиділення під впливом гелю "Мальцит" в осіб, що вперше протезуються знімними зубними протезами (М ± м)

Час дослідження Група порівняння Основна група

До фіксації протеза

(вихідний рівень)

0,42±0,03

(n = 12)

0,38±0,04

Р>0,05

(n = 14)

Через 1 місяць

0,54±0,04

Р1 <0,05

(n = 11)

0,52±0,05

Р1 <0,05

(n = 12)

Через 2 місяця

0,45±0,04

Р1 >0,05

(n = 10)

0,61±0,05

Р1 <0,001

(n = 13)

Через 8 місяців

0,36±0,03

Р1 >0,05

(n = 11)

0,56±0,04

Р1 <0,01

(n = 10)

Примітка: вірогідність відмінностей – Р, розрахована стосовно даних, що зафіксовані у пацієнтів групи порівняння; Р1 – стосовно вихідного рівня.

В пацієнтів основної групи через 2 місяці рівень секреції слини збільшився майже в 2 рази стосовно вихідного рівня, і через 8 місяців швидкість слиновиділення була більш 0,5 мл/хв, що свідчило про стимулюючий вплив коригуючого гелю "Мальцит" на секрецію слини.

При огляді слизової оболонки протезного ложа в пацієнтів групи порівняння через місяць після початку ортопедичного лікування знімними протезами спостерігалися ділянки мацерації, однак сама слизова оболонка була лише незначно гіперемована. У кожного з пацієнтів протягом місяця було проведено від 2-х до 5 корекцій протеза. Дослідження, проведені через 2 і 8 місяців, вказували на неблагополучний клінічний стан слизової протезного ложа: набряк, пастозність, гіперемія. Підтвердженням зазначеному з'явилося збільшення показників проби Шиллера-Писарева (1,95 ± 0,20 та 1,52 ± 0,14 відпо­відно).

В пацієнтів основної групи незначне запалення слизової протезного ложа відзначалося лише при другому відвідуванні (через 1 місяць). Через 2 і 8 місяців запалення слизової оболонки взагалі не відзначалося, про що свідчили як результати огляду, так і показання проби Шиллера-Писарева (1,31 ± 0,12 та 1,32 ± 0,13 відповідно).

В пацієнтів групи порівняння спостерігалося значне збільшення інтенсивності еміграції лейкоцитів та злущення епітелію. Причому, через 8 місяців після протезування кількість лейкоцитів і епітеліальних клітин у ротових змивах було усе ще вище вихідного рівня.

В протезоносіїв, що застосовували гель "Мальцит", інтенсивність еміграції лейкоцитів через 2 місяці практично не змінилася, а через 8 місяців після фіксації протеза навіть знизилася (394,3 ± 28,5 проти 465,5 ± 42,8 у 1 мл ротового змиву до фіксації протеза). Злущення епітелію через 2 місяці було трохи інтенсивніше, але через 8 місяців його інтенсивність значно зменшилася (Р1 <0,05).

В протезоносіїв, яким не призначали коригуючий гель, через 2 місяці після фіксації протеза протеолітична активність ротової рідини збільшилася більш ніж у 3 рази. В осіб основної групи через 2 і 8 місяців протеолітична активність ротової рідини залишалася на рівні вихідних даних (4,21 ± 1,23 проти 5,05 ± 0,4 нкат/л відповідно).

Найбільший відсоток осіб, що адаптувалися до протеза, у групі порівняння був зафіксований на третьому тижні після фіксації протеза, і до кінця 2-го місяця лише 75 % протезоносіїв вказали на відсутність неприємних відчуттів у порожнині рота. При цьому в них період повної адаптації в середньому склав 74,4 ± 18,5днів. У той час як у пацієнтів основної групи в середньому на адаптацію пішло 25,4 ± 2,5 дні, що майже в три рази швидше, ніж у групі порівняння.

Що стосується вмісту малонового діальдегіду й активності антиокси­дантних ферментів у ротовій рідині протезоносіїв, то були зафіксовані наступні зміни: в пацієнтів групи порівняння через 2 місяці після фіксації протеза вміст МДА збільшився в 3 рази, через 8 місяців цей показник знизився, але усе ще залишався вище вихідного рівня більш ніж у 2 рази. Активність каталази залишалася на рівні вихідних даних, а от активність глутатіонредуктази, зафіксована через 8 місяців після протезування, була значно нижче вихідного рівня. В осіб основної групи ще до фіксації протеза спостерігався високий рівень вмісту МДА в ротовій рідині (1,22 ± 0,18 мкмоль/л). Через 2 місяці після фіксації протеза показники практично не змінилися, але через 8 місяців значно зменшилися (0,80 ± 0,09 мкмоль/л). Активність каталази при зіставленні з даними в групі порівняння не мала істотних розходжень на всіх етапах дослідження. Активність глутатіонредуктази через 2 місяці після фіксації трохи зменшилася, але через 8 місяців було зафіксовано достовірне збільшення активності цього ферменту як стосовно вихідного рівня, так і даних у групі порівняння (р<0,05 і р<0,001 – відповідно).

Далі було вивчено вплив гелю "Мальцит" на рівень слиновиділення і деякі морфологічні показники ротової порожнини в пацієнтів з багаторічним стажем носіння знімних зубних протезів з акриловим базисом. Усі пацієнти були розділені на 3 групи: з нормальним рівнем слиновиділення (0,5 мл/хв і більше; з гіпосалівацією 2 ступеня (рівень слиновиділення ледве більше 0,3 мл/хв); з ксеростомією (рівень салівації 0,2 мл/хв і менший).

Особи зі зниженим рівнем слиновиділення пред'являли скарги на сухість слизових оболонок порожнини рота, утруднене ковтання. У більшості з них при огляді були виявлені явища мацерації, запалення, а в деяких випадках - ерозії слизової оболонки порожнини рота. У пацієнтів з мінімальним рівнем слиновиділення (0,2 мл/хв і менше) – рідина, що секретується слинними залозами, була тягуча і мутна і практично не змочувала слизову оболонку порожнини рота.

Усі протезоносії протягом 6 місяців застосовували гель "Мальцит" шляхом нанесення на протез і слизову оболонку порожнини рота.

Дослідження показали, що в протезоносіїв з нормальним вихідним рівнем слиновиділення через 1, 2 і 6 місяців після регулярного застосування коригуючого гелю "Мальцит" відзначалося підвищення салівації в межах нормального рівня (табл. 3).

Таблиця 3

Динаміка зміни швидкості слиновиділення під впливом гелю "Мальцит" у пацієнтів з багаторічним стажем носіння знімних зубних протезів (М ± м)

Час дослідження Вихідний рівень салівації (мл/хв)

середні дані

(0,42±0,04)

(n = 31)

середні дані

0,56±0,05

(n = 8)

середні дані

0,31±0,03

(n = 14)

середні дані

0,19±0,03

(n = 9)

Через 1 місяць

0,47±0,04

Р>0,05

(n = 27)

0,57±0,06

Р>0,05

(n = 7)

0,48±0,04

Р <0,01

(n = 12)

0,35±0,03

Р <0,001

(n = 8)

Через 2 місяці

0,46±0,05

Р>0,05

(n = 24)

0,61±0,07

Р>0,05

(n = 7)

0,44±0,05

Р>0,05

(n = 10)

0,34±0,03

Р <0,001

(n = 7)

Через 6 місяців

0,50±0,06

Р>0,05

(n = 22)

0,58±0,07

Р>0,05

(n = 6)

0,49±0,05

Р <0,01

(n = 10)

0,42±0,04

Р <0,001

(n = 6)

Примітка: вірогідність відмінностей – Р, розрахована стосовно вихідного рівня.

У пацієнтів, у яких до застосування гелю фіксувалося знижене слиновиділення, через місяць салівація значно збільшилася; через 2 місяці - була вище вихідного рівня, а через півроку швидкість салівації в цих пацієнтів наближалася до нормальних значень. В осіб із ксеростомією спостерігалося поступове наростання швидкості слиновиділення. Через 6 місяців від початку застосування гелю рівень салівації в протезоносіїв збільшився в 2,2 рази.

Що стосується еміграції лейкоцитів у ротовій порожнині, те цей показник при першому дослідженні в пацієнтів зі зниженою салівацією був значно вище показника в осіб з нормальним рівнем слиновиділення (р<0,01 і р<0,001 – відповідно в осіб з рівнем слиновиділення 0,31 ± 0,03 і 0,19±0,03 мл/хв). Кількість епітеліальних клітин не мало істотних розходжень при порівнянні в різних групах осіб: з нормальним рівнем салівації, зі зниженим рівнем і з ксеростомією.

В пацієнтів з мінімальним рівнем слиновиділення (0,2 мл/хв і менш) ще при першому дослідженні спостерігався підвищений вміст лейкоцитів у ротових змивах. Вже після одномісячного застосування гелю кількість лейкоцитів зменшилася. Через 2 і 6 місяців інтенсивність еміграції лейкоцитів знизилася ще більше. Інтенсивність злущення епітеліальних клітин у цієї категорії протезоносіїв через місяць змінилася незначно, однак після 2-х місячного застосування гелю зменшилася майже на 21 %, а через 6 місяців – на 32 % стосовно вихідного рівня.

Таким чином, проведені дослідження показали, що застосування коригуючого гелю "Мальцит" в осіб, що вперше протезуються, та осіб зі стажем носіння знімних протезів, що страждають гіпосалівацією, сприяє посиленню функціональної активності слинних залоз, знижує запальні явища в порожнині рота, зменшує дратівний вплив протеза на слизову оболонку протезного ложа і прискорює звикання і процеси адаптації до протезів.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено теоретичне узагальнення проведених експериментально-клінічних досліджень і запропоновано нове рішення актуального наукового завдання, що полягає в прискоренні адаптації до знімних зубних протезів у


8-09-2015, 19:58


Страницы: 1 2 3
Разделы сайта