При ФГДС у всіх дітей з ХГД і ДГР виявлена наявність жовчі у шлунку (100%), велика кількість слизу (84,17%), звитість складок СОШ (85,0%), посилена перистальтика шлунка (81,7%), гіперемія антрального відділу шлунка (31,7%), осередкова атрофія СОШ (2,5%). Підвищене слизоутворення у хворих з ХГД і ДГР виявлялося в 1,5 рази частіше, ніж у хворих групи порівняння. Ймовірно, цьому сприяє наявність викиду жовчі. Гістологічно у всіх досліджених дітей виявлені дистрофічні зміни в покровному та ямковому епітелії, набряк, крововиливи, поширення просвіту судин, нейтрофільну інфільтрацію власної пластинки слизової оболонки, тобто зміни, характерні для поверхневого гастриту. Але у 6 (30%) дітей з ХГД і ДГР окрім цього були виявлені ділянки з дистрофічними змінами в епітелії залоз, чого не спостерігалось у жодної дитини із групи порівняння.
Аналіз частоти виявлення стигм ДСТ у хворих із ХГД і ДГР виявив, що множинні стигми ДСТ частіше виявлялися у дітей основної групи. Наявність 1-4 стигм ДСТ більшістю авторів розглядається як варіант норми, але наявність 5 і більше стигм ДСТ звичайно оцінюється як прояв системної ДСТ. У основній групі менше 5 стигм ДСТ не виявлено у жодної дитини, а в групі порівняння у 28,0% дітей. 6-9 стигм ДСТ мали 62,0% дітей групи порівняння і 61,7% основної (р<0,003), тобто нормальна або трохи підвищена кількість стигм ДСТ частіше відзначалась у дітей групи порівняння. Більше 5 стигм ДСТ мали 38,3% дітей основної групи і 10,0% дітей групи порівняння (р<0,001) (рис. 1). В середньому у дітей із ХГД і ДГР виявлено 7,11±0,511 стигм ДСТ на 1 дитину, а в групі дітей із ХГД без ДГР цей показник склав 5,33±0,279 (р<0,001).
Майже кожна третя дитина із ХГД і ДГР мала наступні стигми ДСТ: астенічна статура з високим зростом, сколіоз, деформація грудної клітини, плоскостопість, сандалевидна щілина; «готичне піднебіння» з викривленням носової перегородки, широке перенісся, коротка вуздечка язика, гіпереластичність шкіри, викривлення пальців рук і стоп, гіпермобільність дрібних суглобів; аномалії форми вух, кистей і стоп, форми черепа, перегини, перетяжки жовчного міхура. Таким чином, фенотип хворого із ХГД і ДГР характеризувався астенічною статурою із зростом вище середнього і наявністю не менш 5 стигм ДСТ. При інструментальному обстеженні у цієї групи хворих частіше були виявлені мікроаномалії внутрішніх органів: пролапси клапанів серця, аберантні хорди серця, перегини, перетяжки жовчного міхура, доліхосигма, мегаколон.
Вегетативний тонус у всіх дітей із ХГД і ДГР був змінений. У них достовірно частіше зустрічалися скарги і симптоми, характерні для переважання впливів парасимпатичного відділу вегетативної нервової системи, а саме: відчуття холоду кистей і стоп, погана переносимість холоду, мармуровість шкіри, схильність до набряків, брадикардія, знижений АТ. Це свідчить про те, що у дітей із ХГД і ДГР спостерігається гіперактивність як симпатичного, так і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Діти з множинними стигмами ДСТ мали більш виражені прояви вегетативної дисфункції. В середньому у дітей, що мали менше 5 стигм ДСТ, було виявлено 2,14±0,479 симптомів вегетативної дисфункції, у дітей з 6-9 стигмами було 5,55±0,889 симптомів і у дітей з 10 і більш стигмами виявлено 8,39±0,887 симптомів вегетативної дисфункції на одну дитину.
При оцінці вегетативного тонусу (за О.М. Вейном) у дітей із ХГД і ДГР виявлено підвищення як симпатотонічних, так і парасимпатотонічних впливів при переважанні впливів парасимпатичного відділу.
Крім того, у дітей із ХГД і ДГР відзначався дисбаланс ВВТ, із схильністю до парасимпатотонії (66,7±0,25%, р<0,05) та порушення вегетативної реактивності з перебільшенням симпатотонічних впливів (28,3±0,12, р<0,05). При цьому гіперсимпатотонічний варіант частіше спостерігався в основній групі та наростав по мірі збільшення кількості стигм ДСТ.
У дітей із ХГД та різною кількістю стигм ДСТ, по мірі їх збільшення, посилюються і прояви парасимпатотонічної налаштованості організму. Так, серед дітей, які мали до 5 стигм ДСТ, парасимпатотонія спостерігалася у 21,4%, при наявності 6-9 стигм ДСТ – у 43,8% (Р<0,05), а серед дітей з 10 і більше стигмами – у 80,4% (Р<0,001).
Вивчення вегетативної реактивності (ВР) показало, що у більшості дітей основної групи і групи порівняння ВР була патологічною (гіперсимпатотонічною та асимпатотонічною), що свідчить про неадекватність вегетативних реакцій організму дітей із ХГД на зовнішні та внутрішні подразники. В обох групах нормальна ВР спостерігалася достовірно рідше, ніж у здорових дітей, найчастіше відзначалась асимпатотонічна реактивність (65,0±0,21% у дітей з ХГД та ДГР і 40,0±0,44% у дітей з ХГД без ДГР при 13,3±0,23% у здорових дітей).
У групах дітей із різною кількість стигм ДСТ найбільші відхилення від нормальної ВР мали діти з 10 і більше стигмами. Асимпатотонічна ВР не спостерігалась у жодної дитини, що мала до 5 стигм ДСТ. У дітей з 10 і більше стигмами патологічна ВР зустрічалась достовірно частіше, ніж у інших, здебільшого асимпатотонічна (86,3%).
Виражена вегетативна дисфункція у дітей з ХГД і ДГР поєднувалася з порушеннями показників РМГ. Для дітей із ХГД і ДГР на РМГ характерні були зміни, які відображають порушення вегетативного балансу, в тому числі і органів гастродуоденальної зони. В період загострення ці зміни наростали. Крім того, в період загострення у дітей із ХГД і ДГР на фоні наявної у них гіперпарасимпатотонії розвивається гіперсимпатотонія, що знаходить відображення у змінах векторів активності меридіанів, тоді, як у дітей групи порівняння переважала гіперсимпатотонія і її вираженість у період загострення не наростала. В результаті вегетативного і загальнорегуляторного дисбалансу, властивого дітям із ХГД і ДГР в поєднанні з дисплазією сполучної тканини, розвивається неповноцінність сфінктерного апарату.
Дисбаланс регуляторних систем у дітей із ХГД і ДГР відрізнявся більш вираженими порушеннями загальної і вегетативної регуляції, тоді як у дітей із ХГД без ДГР більше значення мали порушення регуляції гастродуоденальної зони.
Стандартна терапія ХГД складалася із режиму дня, раціональної дієти (5-разовий режим харчування, виключення гострої, подразнюючої їжі, тощо) і медикаментозної терапії, що включала антациди і спазмолитики (но-шпа) за потреби, прокінетики (реглан, мотіліум), інгібітори протонної помпи (квамател, омепразол тощо), при наявності хелікобактерної інфекції – кларітроміцин та де-нол, вітаміни, відвари трав (плоди шипшини, трава деревію, звіробою, м’яти, квіти ромашки аптекарської). Наявність вираженого вегетативного дисбалансу і змін РМГ у хворих із ХГД і ДГР послужила підставою для включення в комплекс терапії таких хворих МРТ.
Одержаний клінічний ефект зберігався впродовж 4-6 місяців спостереження в катамнезі, але у 25,0% дітей при грубих порушеннях харчування і способу життя через 3-4 тижні наступило загострення ХГД з ДГР, вираженість якого була менш значною, ніж на початку лікування. Це загострення було купіровано повторним курсом терапії з включенням 8-10 сеансів МРТ, що призвело до стійкої ремісії, яка продовжувалася більше 6 місяців.
Застосування МРТ сприяло підвищенню ефективності терапії, скороченню термінів лікування на 5-7 днів, нормалізації вегетативного і загальнорегуляторного балансу, дозволяло зменшити об'єм медикаментозної терапії. При цьому майже удвічі швидше зникала більшість диспепсичних скарг, абдомінальний больовий синдром і прояви вегетативної дисфункції (таблиця 2).
Показники вегетативного тонусу у дітей основної групи, які одержували МРТ, були ближчими до показників здорових дітей, ніж у дітей, які не одержували МРТ. Парасимпатичний тонус (за О.М. Вейном) у дітей, які одержували МРТ, знизився до верхньої межі норми. Сприятливі зміни після застосування в лікувальному комплексі МРТ відзначалися і за показниками КІГ(таблиця 3), що може свідчити про те, що у дітей із ХГД і ДГР, які отримували поряд із стандартною терапією МРТ, ліквідація вегетативного і загальнорегуляторного дисбалансу проходила більш ефективно.
Побічних ефектів при застосуванні рефлексотерапії з МРТ не спостерігалося у жодної дитини, що дозволяє рекомендувати включення рефлексотерапії із застосуванням МРТ в комплекс терапії хворих на ХГД і ДГР.
ВИСНОВКИ
В дисертації наведено теоретично-узагальнююче та нове вирішення наукового завдання в сучасній дитячій гастроентерології - підвищення ефективності лікування хронічного гастродуоденіту із дуоденогастральним рефлюксом у дітей шляхом визначення особливостей клінічної картини і вегетативного статусу та наукового обґрунтування і включення до комплексного лікування мікрохвильової резонансної терапії.
1. Хронічний гастродуоденіт майже у 70% обстежених дітей супроводжується дуоденогастральним рефлюксом, розвитку якого сприяють перенесена внутрішньоутробна гіпоксія та інтранатальна асфіксія (р<005).
2. Особливістю клінічних проявів дітей з ХГД були симтоми вегетативної дисфункції: головний біль у 56,6% хворих, підвищена втомлюваність у 38,5%, пітливість у 65,0%, погана переносимість холоду у 26,7%, відчуття холоду кистей і стоп у 56,7%. У дітей із ХГД та ДГР частіше, ніж у дітей із ХГД без ДГР, виявлявся знижений систоличний тиск (50,8%), систоличний шум на верхівці серця (29,5%) і пролапс мітрального клапану (15,8%).
3. Стигми ДСТ виявлені у всіх хворих на хронічний гастродуоденіт із дуоденогастральним рефлюксом, в середньому 7,11±0,511 стигм на одного хворого. Фенотип хворих хронічним гастродуоденітом із дуоденогастральним рефлюксом характеризувався наявністю множинних стигм дисплазії сполучної тканини (у 38,3%).
4. У дітей з ХГД та ДГР виявлено підвищення кислотоутворюючої функції шлунка при незначному зростанні секреторної функції. Порушення кислотонейтралізуючої функції антрального відділу шлунка дітей з ДГР характеризувалися субкомпенсацією (2,1±0,12 од). Ступінь порушень був більш виражений у дітей з 10 і більше стигмами ДСТ.
5. Ендоскопічна картина дітей з ХГД та ДГР характеризувалісь гіперемією слизової оболонки антрального відділу шлунка, наявністю жовчі в шлунку, збільшенням об’єму шлункового вмісту за рахунок слизу, з вивістістю складок слизової шлунка, посиленням перистальтики. Гістологічно у хворих мали місце ознаки поверхневого гастриту с осередками імпрегнації солями жовчних кислот та інколи з осередками дистрофічних змін.
6. У всіх хворих хронічним гастродуоденітом із дуоденогастральним рефлюксом виявлені прояви вегетативної дисфункції у вигляді гіперсимпатотонії або вагототонії при переважанні асимпатотонічної реактивності, більш вираженої у дітей із множинними стигмами дисплазії сполучної тканини.
7. Зміни при реомеридіанографії виявлені у всіх дітей з хронічним гастродуоденітом і дуоденогастральним рефлюксом і відображають порушення вегетативного і загальнорегуляторного балансу, схильність до аномалій структури сполучної тканини, а також порушення функціонування органів гастродуоденальної зони. Виявлене збільшення активності меридіанів нирок, печінки і селезінки-підшлункової залози, які наростали в період загострення і супроводжувалися змінами векторної активності меридіанів.
8. Включення в терапевтичний комплекс у дітей з хронічним гастродуоденітом і дуоденогастральним рефлюксом мікрохвильової резонансної терапії було ефективно у всіх хворих і сприяло нормалізації вегетативного і загальнорегуляторного балансу, зникненню абдомінального больового синдрому в середньому на 4,1±1,1 добу, що дозволяло скоротити терміни лікування на 5-7 днів, зменшити медикаментозне навантаження. Побічних ефектів при застосуванні мікрохвильової резонансної терапії не спостерігалося у жодної дитини.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. З метою найбільш ранньої діагностики ДГР доцільно виявлення стигм дисплазії сполучної тканини під час планових оглядів у дітей 7-14 років з ХГД.
2.Для поліпшення діагностики типу вегетативних порушень у дітей з ХГД та ДГР рекомендується реомеридіанографічне дослідження з метою подальшого лікування методом МРТ.
3.У комплекс терапії хворих із ХГД та ДГР доцільно включати МРТ. Особливо це показано дітям з множинними стигмами дисплазії сполучної тканини та проявами вегетативної дисфункції. Починати лікування зі застосуванням МРТ можно з першого дня звернення під час загострення, тому що МРТ сприяє більш швидкому регресу основних симптомів ХГД. Проводити лікування МРТ бажано під контролем реомеридіанографії.
СПИСОК РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Клінічні особливості хронічного гастриту з дуоденогастральним рефлюксом у дітей, ефективність мікрохвильової резонансної терапії //Педіатрія, акушерство та гінекологія.- 2001.- № 2.- С. 27-29.
2. Особенности лечения хронических гастритов с дуоденогастральным рефлюксом с применением микроволновой резонансной терапии//Вестн. физиотер. и курортологии. – 2001.- №2.- С.39-41. Співавтор - Дорофеєва Г.Д Дисертантом самостійно проведено відбір та аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, статистичну обробку даних, підготовлено статтю до друку.
3. Немедикаментозная коррекция дуоденогастрального рефлюкса у больных хроническим гастритом //Український медичний альманах. – 2002. - № 3. - С. 53-56.
4. Методика применения МРТ у детей с хроническим гастродуоденітом и дуоденогастральным рефлюксом и ее эффективность// Фізика живого.- 2006. – Т.14. - №1. - С.81-89. Співавтор - Дорофеєва Г.Д. Дисертантом самостійно проведено аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих клінічних даних щодо ефективності застосування МРТ в комплексі терапії дітей, хворих хронічним гастродуоденітом з дуоденогастральним рефлюксом з урахуванням запропонованого алгоритму, статистичну обробку результатів, підготовано статтю до друку.
5. Особенности хронобиологических ритмов и лечение дуоденогастрального рефлюкса у детей с хроническим гастритом с использованием микроволновой резонансной терапии //Сб. науч. трудов «Сучасні інформаційні та енергозберігаючі технології життєзабезпечення людини».-Київ: МП “Леся”.-2001.-Вип. 2, Кн. 2.-С.109-116. Співавтор - Дорофеєва Г.Д Дисертантом самостійно проведено відбір та аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих даних щодо особливостей хронобіологічних ритмів у дітей з хронічним гастритом та ефективності лікування з використанням мікрохвильової резонансної терапії.
6. Опыт применения МРТ в лечении заболеваний желудочно-кишечного тракта, сопровождающихся рефлюксами // Материалы 4 Международной конференции по квантовой медицине «Аппаратное обеспечение диагностических и лечебных методов квантовой медицины».-Донецк, 1999. – С. 134-135.
7. Применение микроволновой резонансной терапии в лечении хронических гастритов с дуоденогастральным рефлюксом у детей //Материалы 5 Международной конференции по квантовой медицине «Диагностические и лечебные технологии квантовой медицины».-Донецк,2000. – С.123-128. Співавтор - Дорофеєва Г.Д Дисертантом самостійно проведено відбір та аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, статистичну обробку даних, підготовано статтю до друку.
8. Влияние дуоденогастрального рефлюкса на клинику хронического гастрита у детей //Вопросы экспериментальной и клинической медицины (сб. статей). - Донецк:ООО «Лебедь», 2000. - Вып. 4, Т.1. - С. 98-101.
9. Дуоденогастральный рефлюкс и особенности его лечения у детей //Гастробюллетень. Приложение №1, материалы 2й Объединенной Всероссийской и Всеармейской конференции «Санкт-Петербург. Гастро-2000». - С.-Петербург, 2000. - С. 31. Співавтор - Дорофеєва Г.Д. Дисертантом самостійно проведено аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих даних щодо наявності у дітей з хронічним гастритом і дуоденогастральним рефлюксом стигм дисплазії сполучної тканини та їхню статистичну обробку, підготовано статтю до друку.
10. Особенности хронобиологических ритмов при хроническом гастрите с дуоденогастральным рефлюксом и их коррекция //Гастробюллетень. - С.-Петербург, 2001.-№ 2-3.-С. 37. Співавтор - Дорофеєва Г.Д. Дисертантом самостійно проведено відбір та аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих даних щодо порушеньй хронобіологічних ритмів у дітей з хронічним гастритом та ефективності їх корекції з використанням мікрохвильової резонансної терапії.
11. Коррекция вегетативной дисфункции с помощью микроволновой резонансной терапии у детей с хроническим гастродуоденитом //Материалы 7 Международной конференции по квантовой медицине «теоретические и клинические аспекты квантовой медицины». - Донецк, 2002. - С. 112-118.
12. Хронический гастрит с дуоденогастральным рефлюксом у детей и синдром дисплазии соединительной ткани //Гастробюллетень. - Санкт-Петербург, 2002. - № 2-3.-С. 55. Співавтор - Дорофеєва Г.Д. Дисертантом самостійно проведено аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих даних, статистичну обробку результатів, підготовано статтю до друку.
13. Дуоденогастральный рефлюкс и хроническая вегетативная дисфункция у детей Донецкого региона как одно из проявлений воздействия нарушенной экологии //Сб.статей 8 Международной конференции по квантовой медицине «Теоретические и клинические аспекты квантовой медицины». – Донецк, 2003. - С. 112-119.
14. Причины формирования дуоденогастрального рефлюкса у детей с хроническим гастритом //Гастроэнтерология Санкт-Петербурга. - 2003. - № 2-3.-С. 60. Співавтор - Дорофеєва Г.Д. Дисертантом самостійно проведено аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих клініко-лабораторних, електрографічних та хронобіологічних даних та їхню статистичну обробку, підготовано статтю до друку.
15. Особенности реомеридианографии у детей с хроническим гастродуоденитом и дуоденогастральным рефлюксом//Сучасні досягнення та подальші шляхи розвитку рефлексотерапії і нетрадиційної медицини в Україні. Матеріали науково-практичної конференції з международною участю. – Київ. – 2006р. – С.46-49. Співавтори - Дорофеєва Г.Д., Кіреєв В.В. Дисертантом самостійно проведено відбір та аналіз літератури за темою публікації, клінічні спостереження, оцінку отриманих даних,
АНОТАЦІЯ
Журбій О.Є. Клініко-патогенетичне обґрунтування використання мікрохвильової резонансної терапії у дітей з хронічним гастродуоденітом.-Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальність 14.01.10. – «Педіатрія». ДУ «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології АМН України», м. Киів, 2008.
Дисертацію присвячено питанням оптимізації діагностики та лікування хронічного гастродуоденіту з дуоденогастральним рефлюксом у дітей, ефективності включення до терапевтичного комплексу МРТ. В дисертації було відзначено, що розвиток ДГР при ХГД відбувається переважно у дітей, що перенесли внутрішньоутробну гіпоксію, інтранатальну асфіксію та мають множинні стигми ДСТ, які виявлені у всіх хворих на ХГД з ДГР. Клінічні прояви ХГД з ДГР характеризовались скаргами, пов’язаними з вегетативною дисфункцією, помірним абдомінальним больовим синдромом та частими скаргами на відрижку гірким, повітрям. Больовий синдром при пальпації в епігастральної області у дітей з ХГД та ДГР був слабо або помірно вираженим. У таких хворих частіше, ніж у дітей без ДГР, виявлявся знижений систолічний тиск, систолічний шум на верхівці серця та ПМК. У дисертації показані порушення секреторної і кислотоутворюючої функції шлунка, зміни слизової оболонки шлунка у дітей з ХГД та ДГР та їх більша вираженість у дітей з 10 та більше стигмами ДСТ.
8-09-2015, 22:16