З метою визначення рівня якості життя пацієнтів та їх психологічного статусу було проведено психологічне тестування. Значні суб’єктивні відчуття (свербіж, печіння, болючість) мали 97 осіб (80,8%), поганий настрій протягом останнього тижня спостерігали у 72 (60,0%) та підвищена дратівливість протягом останнього тижня у 104 пацієнтів (86,6%). Негативний вплив на щоденну роботу протягом останнього тижня відзначали 68 (56,6%), проблеми на робочому місці мали 18 (15,0%) хворих та проблеми зі статевим партнером мали 8 (6,6%) осіб, негативний вплив на щоденну активність мали 86 (71,6%) обстежених.
Показники психологічного статусу пацієнтів хворих на псоріатичну хворобу отримані під час психологічного опитування з використанням шкали ситуаційної тривожності Спілбергера-Ханіна. Встановлено, що рівень ситуаційної тривожності у хворих на розповсюджений псоріаз складав (58,62±1,24) балів, і достовірно (р<0,001) відрізнявся від такого ж показника у практично здорових осіб - (42,74±1,18) балів. Рівень особистісної тривожності у хворих на псоріаз становив (78,94±0,32) бали і достовірно (р<0,001) відрізнявся від такого ж показника у практично здорових осіб (54,24±0,18). Ступінь опірності до стресу в хворих на розповсюджений псоріаз становив (296,21±8,7) бали і достовірно (р<0,001) відрізнявся від такого ж показника у практично здорових осіб, який складав (172,46±18,9) бали.
Визначено стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та показники антиоксидантної системи захисту (АОСЗ) організму в обстежених хворих на розповсюджений псоріаз. Зокрема, відбулися зміни показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) у обстежених нами хворих на розповсюджений псоріаз. Так, рівні активності малонового альдегіду та дієнових кон’югат у хворих були достовірно (р<0,05) вищі порівняно з практично здоровими особами і становили: (4,29±0,14) нмоль/мл та (1,87±0,025) у.о./1мл – відповідно у хворих та (3,507±0,077) нмоль/мл (1,45±0,016) у.о./1мл – відповідно у донорів. Проаналізовано показники антиоксидантної системи захисту (АОСЗ), зокрема активність каталази (Кат), карбоангідрази (КарбАнг), церулоплазміну (ЦерПл) та насиченість трансферину (Трансф). Згідно з отриманими даними, показники Кат та ЦерПл у сироватці крові хворих на розповсюджений псоріаз були достовірно (р<0,05) більшими від аналогічного показника у групі практично здорових осіб. У хворих на розповсюджений псоріаз зафіксували достовірне (р<0,05) зниження показників активності карбоангідрази та насиченості трансферину, ніж у донорів.
Отже, псоріатичну хворобу справедливо визнано важливою проблемою міжнародної та національної служб охорони здоров’я. Тому проведено пошук медикаментозних середників, які б чинили вплив на біохімічну ланку, усуваючи зміни функціональної активності моноцитів, нормалізуючи показники загальної реактивності організму та місцевих проявів запалення. З цією метою нами розроблена оригінальна методика лікування хворих на розповсюджений псоріаз.
Лікування хворих на розповсюджений псоріаз І-ї групи здійснювалось шляхом комплексного поєднання традиційної терапії та: а) “Кардонату” по 1табл., внутрішньо, двічі на добу, протягом 3 тижнів, б) “Дарсилу” по 1табл., внутрішньо, тричі на добу, протягом 3 тижнів.
Хворі групи порівняння (ІІ група) були ліковані традиційною терапією, згідно з наказом №286 МОЗ України від 07.06.2004р., яка містила: загальну терапію: “Аевіт” по 1 капс., внутрішньо, двічі на добу, протягом 1місяця; “Тіаміну хлорид” (віт. В1) 5%, “Пірідоксину гідрохлорид” (віт. В6) 5%, “Ціанокобаламін” (Віт. В12) 0,05% - вводили дом’язево, по 1 мл., один раз на добу, почергово, через добу; по 10 ін’єкцій кожного, протягом 30 днів; “Кислота аскорбінова” (віт. С) по 1 табл., внутрішньо, двічі на добу, протягом 1місяця; “Екстракт Алоє рідкий” вводили дом’язево, по 1 мл., один раз на добу, протягом 15 днів; “Ехінацея - ратіофарм” по 1 табл., внутрішньо, тричі на добу, протягом 1місяця; “Ксантинолу нікотинат” по 0,15 (1 табл.) внутрішньо, тричі на добу, протягом 1місяця; “Лавандін” по 2 капс., внутрішньо, на ніч, протягом 1місяця. Місцеву терапію: “Саліцилова мазь” 3% та інші кератопластичні мазі – на уражені ділянки, двічі на добу – до повного регресу патологічних елементів. Фізіотерапію: УФО в суберитемних дозах, за схемою. Усі обстежені хворі були розділені на клінічні групи залежно від схем лікування. Так, до І-ї групи входили 60 хворих на розповсюджений псоріаз, ліковані за розробленою нами методикою, до ІІ-ї – хворі, ліковані традиційною терапією (60 пацієнтів). Клінічні групи обстежених хворих були однаковими.
Вплив розробленої нами методики (І група – 60 хворих) та традиційної терапії (ІІ група – 60 хворих) на динаміку клінічних симптомів досліджено у хворих на РП на 30-й день після лікування. Всі обстежені були віком від 16 до 60 років і старші. Отримані результати порівнювалися з клінікою у хворих до призначеного лікування. Стан псоріатичної хвороби оцінювали як легкий, якщо пацієнт набирав за двома анкетами 25-49 балів, середньої важкості – 50-74 бали та важкий – 75-100 балів.
Порівнюючи важкість стану псоріатичного процесу після лікування за нашою методикою (І група) та ТТ (ІІ група), встановлено, що із важким та середнім ступенями псоріазу було на 7 та на 10 (відповідно) хворих менше у І-ій групі, ніж у ІІ-ій; а із легким ступенем захворювання збільшилось на 17 хворих у І групі, які ліковані за нашою методикою, порівняно з групою ТТ
У кожного обстеженого нами хворого на розповсюджений псоріаз спостерігалися 5 і більше симптомів, які відображають якість життя. Аналізуючи наведені показники, зауважимо, що в пацієнтів із розповсюдженим псоріазом І-ї групи, які поряд із традиційною терапією отримували “Кардонат” і “Дарсіл”, порівняно з пацієнтами, які хворі на розповсюджений псоріаз, яким застосовували виключно традиційну терапію, спостерігається вираженіша позитивна динаміка у зниженні негативного впливу на щоденну роботу та активність, статеві стосунки, зникнення поганого настрою, суб’єктивних відчуттів та підвищеної дратівливості.
Під час аналізу отриманих даних ми спостерігали достовірно (р1<0,001) менший рівень ситуаційної тривожності після лікування за нашою методикою в обстежених хворих, ніж до лікування (І група): (43,72±1,24) бали проти (59,26±1,32) балів. У той час, після лікування ТТ (ІІ група), даний рівень був недостовірно (р1>0,05) менший порівняно із аналогічним показником до лікування і становив: (56,12±0,72) балів – після ТТ та (57,64±1,22) балів – до лікування. Рівень ситуаційної тривожності в осіб, які становили КГ – контрольну групу – був (42,74±1,26) бали. В порівнянні рівнів ситуаційної тривожності в обстежених хворих на РП після лікування в І-й та контрольній групах спостерігалася недостовірна (р2>0,05) різниця. В той час, у порівнянні аналогічних показників після лікування у ІІ-й та КГ різниця була достовірною (р2<0,001). У хворих рівень особистісної тривожності до лікування був достовірно (р1<0,001) вищий від такого ж показника після лікування в І групі і становив: (79,67±1,24) балів та (54,92±1,21) бали відповідно. Тоді ж, даний рівень після лікування ТТ (ІІ група) був недостовірний (р1>0,05), порівняно з аналогічним показником до лікування, і складали: (76,54±1,63) балів – після лікування та (79,82±1,32) балів – до лікування. У контрольній групі (КГ) (практично здорові) даний рівень був (54,24±0,16) бали. Різниця рівнів особистісної тривожності у порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p2>0,05 та p2<0,001 відповідно. Ми досліджували рівень опірності до стресу до і після лікування за нашою методикою (І група) та традиційною терапією (ІІ група), який був вищий з різною достовірністю в обох групах після лікування. Так, до лікування в І групі порівняння опірності до стресу складав (293,86±5,18) бали, а після лікування за нашою методикою – (181,82±4,74) бал (р1<0,001). До того ж, після проведеної ТТ опірність до стресу була (253,48±6,44) бали, а до лікування рівень вказаного симптому в даній групі становив (292,62±4,68) бали (р1>0,05). У групі хворих, які становили КГ рівень опірності до стресу становив (172,46±19,41) бали. Спостерігалася недостовірна (р2>0,05) різниця в порівнянні показника опірності до стресу після лікування за нашою методикою і КГ та достовірна (p2<0,001) різниця між аналогічними рівнями ТТ і контрольною групою (КГ).
Отже, вивчення стану психосоціальної адаптації хворих на розповсюджений псоріаз показало взаємозв’язок соматичної та психоемоційної сфери. Взаємозв’язок психічної та шкірної сфер є новим як на рівні загальної медичної концепції, так і з позицій приватного ставлення до хвороби (клінічного, нейрофізіологічного, психодинамічного, психосоматичного).
У результаті клініко-психологічного обстеження хворих на розповсюджений псоріаз ми спостерігали нервово-психічні розлади, особистісну й соціальну дезадаптацію. Після проведення лікування таких хворих за нашою методикою відзначено значну позитивну динаміку клінічних показників психосоціальної адаптації.
Ми звернули увагу на більш виражені зміни показників перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантної системи захисту (АОСЗ) в обстежених хворих до і після проведеного лікування за нашою методикою (І група), порівняно з традиційною терапією (ІІ група) з приводу розповсюдженого псоріазу.
Зокрема, наявні достовірні зміни показника малонового альдегіду (МА) в обстежених хворих на розповсюджений псоріаз І і ІІ груп до і після лікування. У порівнянні кількості малонового альдегіду в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,05) різницю. Спостерігалася достовірна різниця показника МА після лікування за нашою методикою (p3<0,01) і ТТ (p3<0,001) та контрольною групою. У порівнянні дієнових кон’югатів в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено недостовірну (p2>0,05) різницю. Різниця кількості дієнових кон’югатів після лікування за нашою методикою та контрольної групи (практично здорових осіб) була з достовірністю p3<0,05. Різниця аналогічного показника у порівнянні після лікування ТТ і КГ була із достовірністю p3<0,001. Достовірно вища (р1<0,001) кількість каталази була до лікування в сироватці обстежених хворих на розповсюджений псоріаз, ніж після лікування за нашою методикою. У порівнянні кількості каталази в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця кількості каталази у порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3<0,001 та p3>0,05 відповідно. Значна динаміка відбулася з боку карбоангідрази в обстежених хворих І і ІІ груп на розповсюджений псоріаз до і після лікування. У порівнянні показника карбоангідрази в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця показника карбоангідрази у порівнянні після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3>0,05 та p3<0,001 відповідно. Під час аналізу отриманих даних ми спостерігали достовірно вищий (р1<0,001) рівень трансферину після лікування за нашою методикою в сироватці крові обстежених хворих на розповсюджений псоріаз, ніж до лікування. У порівнянні рівнів трансферину в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та традиційною терапією встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця вмісту трансферину в порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3>0,05 та p3<0,001 відповідно. У сироватці крові хворих рівень церулоплазміну до лікування був достовірно вищий від такого ж показника в обстежених хворих після лікування в І і ІІ групах. У порівнянні рівнів показника церулоплазміну в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та традиційною терапією встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця рівнів церулоплазміну в порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3>0,05 та p3<0,001 відповідно.
Для підтвердження впливу на різноманітні функції печінки ми вивчали такі ферментативні показники печінки в обстежених нами хворих на розповсюджений псоріаз: аланінамінотрансфераза (АлаТ), аспартатамінотрансфераза (АсаТ), холінестераза (ХЕ), сорбітолдегідрогеназа (СДГ), аргіназа (Арг), лактатдегідрогеназа (ЛДГ). Під час дослідження в обстежених хворих на розповсюджений псоріаз рівень аланінамінотрансфераза (АлаТ) до лікування був вищий із однаковою достовірністю (р1<0,001), ніж аналогічний показник після лікування хворих в І і ІІ групах. У порівнянні рівнів аланінамінотрансферази (АлаТ) в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та традиційною терапією встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. В статистичному порівнянні рівнів аланінамінотрансферази (АлаТ) після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою (КГ) спостерігалася однакова достовірна (p3<0,001) різниця. Досліджено рівень аспартатамінотрасферази (АсаТ) до і після лікування за нашою методикою (І група) та традиційною терапією (ІІ група), який був менший з різною достовірністю в обох групах після лікування. У порівнянні рівнів аспартатамінотрасферази в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та традиційною терапією встановлено достовірну (p2>0,05) різницю. Спостерігалася різна достовірна (p3<0,001) різниця у порівнянні показника АсаТ після лікування за нашою методикою (р3<0,05) і ТТ (p3<0,001) та контрольною групою (КГ). В сироватці крові хворих рівень ХЕ до лікування був достовірно менший від такого ж показника в обстежених хворих після лікування в І і ІІ групах. У порівнянні рівнів показника ХЕ в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та традиційною терапією встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця рівнів холінестерази (ХЕ) у порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3>0,05 та p3<0,001 відповідно. Достовірно вища (р1<0,001) кількість сорбітолдегідрогенази (СДГ) була до лікування в сироватці обстежених хворих на розповсюджений псоріаз, ніж після лікування за нашою методикою. В порівнянні кількості сорбітолдегідрогенази (СДГ) в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця кількості сорбітолдегідрогенази (СДГ) при порівнянні показників після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3>0,05 та p3<0,001 відповідно. Значна динаміка відбулася щодо показника аргінази (Арг) в обстежених хворих І і ІІ груп на розповсюджений псоріаз до і після лікування. У порівнянні показника аргінази (Арг) в обстежених нами хворих І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,001) різницю. Різниця показника аргінази (Арг) після лікування за нашою методикою і ТТ та контрольною групою була p3<0,001 та p3>0,05 відповідно. Після лікування традиційною терапією (ІІ група) різниця лактатдегідрогенази була достовірна (р1<0,05), порівняно з показником до лікування. У порівнянні кількості лактатдегідрогенази (ЛДГ) в обстежених нами хворих на розповсюджений псоріаз І і ІІ груп після проведеного лікування за нашою методикою та ТТ встановлено достовірну (p2<0,05) різницю. Різниця кількості лактатдегідрогенази після лікування за нашою методикою та контрольної групи (практично здорових осіб) була недостовірна p3>0,05, а різниця аналогічного показника в порівнянні після лікування ТТ і КГ була із достовірністю p3<0,001.
ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає у підвищенні ефективності лікування хворих на розповсюджений псоріаз на основі вивчення клініко-патогенетичних особливостей перебігу даного захворювання та використання в комплексній терапії вітчизняних препаратів: комплексу вітамінів та амінокислот – “Кардонату” у поєднанні із гепатопротектором – “Дарсіл”.
1. Під час обстеження 120 хворих на розповсюджений псоріаз спостерігалась як типова (бляшковидна) форма перебігу захворювання, так і атипові форми перебігу – артропатична, пустульозна, еритродермічна. Із артропатичною формою перебігу було 11 (9,17%) пацієнтів, пустульозною – 1 (0,8%) пацієнт і з еритродермічною – 2 (1,7%) пацієнти, а із бляшковидною формою було 106 (88,3%) хворих. У прогресуючій стадії було 21 (17,5%) особа та стаціонарній – 99 (82,5%) осіб. Легка форма перебігу псоріатичного процесу згідно показників індексу PASI виявлена у 76 (63,3%) обстежених пацієнтів та важка – у 44 (36,7) пацієнтів. Під час дослідження та аналізу отриманої інформації ми зауважили, що у більшості пацієнтів – 71 осіб (59,17%) переважала зимова форма псоріазу (загострення захворювання спостерігалось в осінньо-зимовий період), змішана форма перебігу – 28 пацієнтів (23,33%). Найменшу кількість відмічено літніх форм псоріазу – 21 пацієнт (17,5%), коли загострення спостерігалися у весняно-літній період часу. Отримані дані свідчать про наявність сезонності перебігу псоріатичного процесу, що зумовлено зміною кліматичних умов протягом року,
8-09-2015, 22:16