Бізнес–планування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

План доходів і видатків, навіть із добрими перспективами щодо прибутку, зовсім не гарантує стабільної платоспроможності фірми. Річ у тому, що готівка (гроші в касі та на банківському рахунку фірми) — це зовсім не те саме, що прибуток. Обсяги готівкових коштів змінюються лише тоді, коли фірма фактично отримує платежі або коли сама здійснює якісь виплати.

Рис. 1.6. Графік беззбитковості

Продаж товарів (послуг) фірми не завжди означає миттєве надходження грошей у касу або на рахунок фірми. Оплата купленої продукції звичайно здійснюється не одразу, а через певний час, наприклад, при продажу товарів в кредит. З іншого боку, сама фірма розраховується за рахунками не в момент їхнього надходження, а трохи пізніше. Навіть тоді, коли фірма і не має проблем зі збутом своєї продукції, виникає потреба в короткострокових позичках для покриття поточних витрат фірми. Окрім того, треба враховувати, що:

1) план грошових надходжень і виплат має відображати надходження грошей з усіх джерел, включаючи не тільки виторг від реалізації продукції (послуг), а й кошти, отримані:

· від продажу акцій та інших цінних паперів;

· в борг;

· від продажу або ліквідації активів фірми тощо;

2) погашення основної суми боргу (за винятком сплати відсотків) не належить до витрат фірми і тому не включається в план прибутків і видатків. Проте сплата боргу є грошовим зобов’язанням фірми і має знайти відображення в плані руху готівки;

3) у разі, коли фірма розширює свою діяльність, витрати на такі статті, як складські запаси, заробітна плата зростають швидше, ніж надходження від реалізації готової продукції. За такої ситуації виникає дефіцит готівки;

4) на практиці іноді виникає ситуація, коли фірма має надлишок готівки. Для того, щоб його використати максимально ефективно, також потрібно підготуватися заздалегідь.

Для вирішення таких проблем складається план грошових надходжень і виплат. Такий план, зокрема, дає змогу:

· визначити періоди, коли фірма відчуватиме дефіцит або надлишок готівки;

· обчислити, скільки коштів потрібно позичити на ці періоди;

· показати, на що ці кошти буде витрачено;

· з’ясувати, коли їх треба повернути.

Головне завдання розробки плану руху готівки зводиться до узгодження в часі грошових надходжень і виплат, щоб забезпечити ліквідність фірми в плановому періоді, тобто забезпечити постійну наявність на рахунку фірми коштів, достатніх для розрахунків за її зобов’язаннями.

Плановий касовий бюджет складається на основі плану доходів і видатків з поправкою на очікувані зрушення в надходженнях і виплатах готівкових коштів. У разі, коли виплати в даний період перевищують надходження коштів, фірма має заздалегідь вирішити питання щодо короткострокової позички, розміри якої були б достатніми для розрахунків із кредиторами. Якщо в інший період грошові надходження, навпаки, перевищують виплати, то ці "зайві гроші" можна, в свою чергу, комусь позичити з відповідним зиском.

План грошових надходжень і виплат складається на такі самі терміни, що й план доходів і видатків, тобто на три роки: на перший рік — із розподілом по місяцях, а на другий та третій роки — з виокремленням кварталів.

Щоб скласти план грошових надходжень і виплат, необхідно послідовно здійснити такі дії.

· Визначити готівкові кошти, що будуть у розпоряджені фірми на початок першого місяця розрахункового періоду (для другого, третього і подальших місяців ця сума являтиме собою готівкові кошти на кінець попереднього місяця).

· Обчислити загальну суму всіх передбачуваних грошових надходжень на фірму протягом кожного місяця (надходження від продажу продукції чи надання послуг; кошти, отримані від дебіторів; готівка від продажу акцій; кошти, які власники додатково інвестують у фірму; отримані позички тощо).

· Розрахувати загальну суму всіх обов’язкових платежів фірми протягом кожного місяця (перелік усіх платежів достатньо широкий, у процесі розрахунків важливо не пропустити жодного з них).

· Визначити чистий потік готівки за кожний місяць як різницю між загальною сумою всіх передбачуваних грошових надходжень і загальною сумою всіх обов’язкових платежів фірми за місяць. Якщо грошові надходження за місяць перевищують платежі, то фірма має так званий додатний потік готівки. Навпаки, коли грошові надходження за місяць менші за платежі, фіксують, що фірма має від’ємний потік готівки, який прийнято записувати в плані руху готівки у круглих дужках.

· Розрахувати суму готівкових коштів на кінець кожного місяця. Для цього до готівкових коштів на початок кожного місяця додають додатний потік готівки або відраховують від’ємний потік готівки за відповідний місяць.

У процесі планування руху готівки завжди виникають певні труднощі при визначенні обсягів грошових надходжень і платежів. Такі розрахунки грунтуються на передбаченнях та припущеннях, які не повинні бути надто оптимістичними. Рекомендується створювати так званий запас фінансової міцності, тобто дещо занижув ати оцінки грошових надходжень, щоб вистачило коштів на сплату рахунків фірми. У текстовій частині плану грошових надходжень і виплат усі ці передбачення та припущення мають бути чітко сформульовані (як правило, тут обговорюються передбачення щодо методів збору дебіторської заборгованості, цінових знижок, циклічності обсягів продажу тощо).

Складаючи план руху готівки, слід усвідомлювати, що діяльність новоствореної фірми, як правило, асоціюється зі збитками. Ось чому фінансування фірми у перші місяці після старту за рахунок лише внутрішніх ресурсів часто є неможливим. Для цього періоду, який має вирішальне значення, слід шукати якісь способи залучення зовнішніх джерел фінансування. Складений план руху готівки саме й уможливлює своєчасне передбачення таких ситуацій, дає змогу заздалегідь підготувати документи для отримання кредитів.

На практиці фінансовий стан фірми постійно змінюється. Але для ефективного управління фірмою треба постійно мати чітку картину її фінансового стану. З цією метою щорічно на певну дату (як правило, за станом на 31 грудня) складається баланс фірми (підприємства, організації).

Баланс є фінансовим документом, що в ньому кошти фірми (у грошовій формі) згруповано як за їхнім складом і розміщенням, так і за джерелами їх надходження. Баланс складається для того, щоб отримати "фотографію" фінансового стану фірми на певну дату, яка має зафіксувати фінансові позиції фірми на даний момент. Баланс, зокрема, показує:

· що фірма має у своєму ропорядженні (активи);

· скільки вона винна постачальникам і кредиторам (пасиви);

· що в неї залишається (власний капітал = активи – пасиви).

У балансі активи й пасиви протистоять одне одному згідно з універсальним бухгалтерським рівнянням:

Активи = Пасиви + Власний капітал .

У бізнес-плані складається баланс, форма якого потребує вертикального розміщення інформації (верхня частина — активи; середня — пасиви; нижня — власний капітал (зобов’язання перед власниками)).

Розглянемо детальніше статті планового балансу.

Активи — це майно й ресурси, які має фірма у своєму розпорядженні і завдяки яким створюється її прибуток. При цьому розрізняють поточні та постійні активи.

Поточні активи — це ресурси фірми, які відносно швидко (протягом одного року) можуть бути переведені в готівку. До поточних активів, зокрема, належать:

· готівка — гроші в касі та на банківському рахунку;

· ринкові цінні папери — акції, облігації, інші цінні папери;

· дебіторська заборгованість — кошти, які фірмі заборгували споживачі її продукції (послуг);

· матеріальні запаси — вартість сировини, матеріалів, напів-фабрикатів, комплектуючих, готової, але ще не реалізованої продукції тощо;

· попередньо сплачені витрати — рентні платежі, страхові внески, авансові платежі за товари й послуги іншим фірмам.

Постійні активи — це ресурси фірми, тривалість використання яких перевищує один рік і які не можуть бути швидко трансформовані в готівку. До постійних активів належать: земля, будівлі та споруди, обладнання. Слід зауважити, що всі ці постійні активи, за винятком вартості землі, відображаються в балансі за залишковою вартістю (початкова вартість за мінусом нарахованої амортизації).

До постійних активів належать також і нематеріальні активи. Так само як і інші постійні активи, нематеріальні активи здатні приносити фірмі дохід. Проте для них характерні: відсутність матеріальної основи отримання доходу та невизначеність розмірів майбутнього прибутку від їх використання. До нематеріальних активів належать:

· права використання об’єктів промислової власності (патентів, ліцензій, промислових зразків, корисних моделей, товарних знаків, знаків обслуговування);

· права використання об’єктів інтелектуальної власності (авторські права на використання та видання наукових праць, літературних творів, програмних продуктів);

· права користування земельними ділянками та іншими природними ресурсами;

· права використання "ноу-хау", найменування місця походження товару, здобутої репутації фірми (goodwill), її ділових зв’язків, а також організаційні витрати на створення фірми.

Пасиви — це сума зобов’язань фірми перед кредиторами, іншими фірмами, організаціями, банками. Пасиви поділяють на поточні та довгострокові.

Поточні пасиви — це зобов’язання фірми, які мають бути сплачені протягом одного фінансового року. До поточних пасивів, зокрема, належать:

· кредиторська заборгованість фірми — кошти, які фірма заборгувала своїм постачальникам, придбавши їх товари (послуги) в кредит;

· заборгованість податковим органам. Фірма регулярно отримує прибуток від реалізації своєї продукції (послуг). Але податки фірма сплачує в певні заздалегідь визначені строки. Через це фірма практично завжди виступає як боржник податкових органів;

· видатки, що нараховані до виплати — це різноманітні вже нараховані, але ще не сплачені виплати (нарахована, але невиплачена заробітна плата персоналу фірми, проценти по кредитах, страхові, пенсійні нарахування тощо).

Довгострокові пасиви — це зобов’язання фірми, термін погашення яких перевищує один фінансовий рік:

· векселі до оплати — це кошти, які фірма позичила в банків, інших фірм, приватних осіб під письмове зобов’язання – вексель. Залежно від термінів погашення векселя (протягом одного року чи більше) статтю "Векселі до оплати" відносять відповідно до пот очних або довгострокових пасивів;

· кредити під заставу майна — це кошти, отримані фірмою від інших організацій під заставу власного майна.

Зобов’язання перед власниками (акціонерами) — це власні кошти фірми:

· акціонерний капітал — вартість фактично реалізованих акцій (звичайних та привілейованих). Акціонерний капітал формується за рахунок коштів засновників фірми, їхніх подальших внесків, а також внесків інших акціонерів;

· нерозподілений прибуток — це та частина прибутку, яку буде інвестовано в розширення бізнесу фірми (чистий прибуток за мінусом суми сплачених дивідендів).

Плановий баланс на момент започаткування бізнесу фірми скласти порівняно легко, оскільки він відбиває потреби фірми у стартовому капіталі. Конкретно він показує:

· як передбачається залучати необхідний капітал (пасиви та зобов’язання перед власниками);

· на що залучені кошти передбачається витратити (які активи будуть придбані).

Планові баланси на другий і третій роки безпосередньо залежать від балансу на перший рік і очікуваних фінансових результатів діяльності фірми у відповідні періоди.

У текстовій частині фінансового плану подаються пояснення, які розшифровують припущення щодо окремих статей планового балансу.

У процесі передбачення очікуваних показників балансів слід звернути увагу на такий момент. Підприємці-початківці іноді помилково вважають, що на своєму старті фірма може використовувати тільки (або переважно) позичені кошти. Проте кредитори та інвестори завжди вимагають, щоб певна частка капіталу фірми була створена за рахунок власних коштів підприємця. Тоді підприємець буде "тісно прив’язаний" до свого бізнесу. Якщо для фірми настане скрутна доба, то він не втече, не зазнавши відчутних особистих утрат. Такий підприємець робитиме все залежне від нього, аби вийти з кризи і забезпечити подальший розвиток фірми.

Глибоке розуміння й реальний аналіз планового балансу, плану доходів і видатків і плану руху готівки є обов’язковою умовою прийняття виважених фінансових рішень. При цьому в процесі складання фінансового плану дуже важливо знати, хто і з якою метою вивчає зазначені планові та фінансові документи. Це можуть бути:

· кредитори. Їх інтересуватиме питання: "Чи буде здатна створювана фірма сплачувати боргові зобов’язання?";

· інвестори. Їх інтересуватиме поточний та майбутній рівень прибутковості фірми й ризику, з яким пов’язана її діяльність;

· сам підприємець. Його цікавить, як розвиватиметься бізнес фірми з фінансового погляду і які сильні та слабкі сторони фірми можуть виявитися у зв’язку з цим.

Будь-який узятий окремо показник балансу мало про що свідчить. Проте, коли ці показники розглядати у співвідношенні один з одним, з’являється можливість оцінити фінансовий стан фірми. Ще детальнішу картину ефективності майбутньої фінансової діяльності фірми можна отримати, аналізуючи одночасно показники планового балансу, плану доходів і видатків та плану руху готівки. Ці фінансові документи містять усю необхідну інформацію для розрахунків фінансових коефіцієнтів.

Фінансовий коефіцієнт — це співвідношення бухгалтерських показників. Саме за їх допомогою як кредитори, так і потенційні інвестори, а також самі власники бізнесу можуть знайти відповіді на всі запитання, які їх цікавлять. Для цього необхідно:

· порівняти показники створюваної фірми із показниками інших аналогічних компаній та з нормативними показниками по галузі;

· простежити тенденцію зміни відповідного показника протягом планового періоду.

Підприємцеві важливо показати, що й він здійснив відповідний фінансовий аналіз. Тому у фінансовому плані звичайно наводяться розрахунки та співвідношення основних фінансових коефіцієнтів, які згруповані за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників фірми (табл. 1.2).

Коефіцієнти ліквідності. Ліквідність — це здатність фірми виконувати свої короткострокові зобов’язання, спроможність активів фірми перетворюватися в готівку, яка і є абсолютно ліквідним засобом. Недостатня ліквідність може збільшити витрати на фінансування фірми та зробити неможливими сплату рахунків і виплату дивідендів. Основними показниками ліквідності є:

1) чистий оборотний капітал (він створюється за рахунок довгострокових джерел і не потребує повернення найближчим часом):

(1.2)

де Ок — чистий оборотний капітал;

Па — поточні активи;

Пп — поточні пасиви [32, с. 141].

Таблиця 1.2.

Групування фінансових коефіцієнтів за сферами інтересів кредиторів, інвесторів і власників бізнесу

Джерело: Покропивний С.Ф., Соболь С.М., Швиданенко Г.О. Бізнес-план: технологія розробки та обґрунтування: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1998. – с. 142.

2) коефіцієнт поточної ліквідності (за його допомогою можна оцінити, яку частку своїх короткострокових зобов’язань фірма може покрити за рахунок реалізації поточних активів; коефіцієнт поточної ліквідності має перевищувати 1):

(1.3)

де Кпл — коефіцієнт поточної ліквідності;

Па — поточні активи;

Пп — поточні пасиви [32, с. 143].

3) коефіцієнт термінової ліквідності (це співвідношення найбільш ліквідної частини активів і поточних пасивів), він дає змогу точніше визначити рівень ліквідності фірми:

(1.4)

де Ктл — коефіцієнт термінової ліквідності;

Па — поточні активи;

МЗ — матеріальні запаси;

Пп — поточні пасиви [32, с. 143].

Коефіцієнти платоспроможності. Платоспроможність — це здатність фірми виконувати свої довгострокові зобов’язання в міру настання строків платежів. До основних коефіцієнтів платоспроможності належать:

1) коефіцієнт заборгованості (цей показник характеризує частку залучених засобів у загальній сумі активів фірми, тобто допомагає оцінити фінансову стійкість фірми, зробити висновок щодо її здатності залучати додатковий капітал. Бажано, щоб цей показник не перевищував 50 %):

(1.5)

де Кз — коефіцієнт заборгованості;

З — загальна сума зобов’язань;

А — загальна сума активів [32, с. 143].

2) коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (він показує здатність фірми повернути борги та відшкодувати збитки за рахунок власного капіталу. Бажано, щоб це співвідношення було на рівні до 25 %):

(1.6)

де Ксзвк — коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів;

З — загальна сума зобов’язань;

ВК — власний капітал [32, с. 143].

Коефіцієнти рентабельності. Показники рентабельності характеризують здатність фірми отримувати прибуток на вкладений капітал. Вони є індикаторами фінансового стану та ефективності управління фірмою. До основних показників рентабельності належать:

1) коефіцієнт валового прибутку (показує рівень прибутковості на кожну гривню обсягу продажу фірми, тобто характеризує потенційну дохідність фірми):

(1.7)

де Квп — коефіцієнт валового прибутку;

ВП — валовий прибуток;

П — обсяги продажу [32, с. 144].

2) коефіцієнт операційного прибутку (дає змогу точніше відобразити прибутковість виробничої діяльності фірми, оскільки на нього не впливають особливості чинної системи оподаткування):

(1.8)

де Коп — коефіцієнт операційного прибутку;

ОП — операційний прибуток;

П — обсяги продажу [32, с. 144].

3) коефіцієнт чистого прибутку (є основним показником рентабельності, оскільки характеризує реальну прибутковість діяльності фірми):

(1.9)

де Кпр — коефіцієнт чистого прибутку;

ПР — чистий прибуток;

П — обсяги продажу [32, с. 144].

4) окупність інвестицій (показує, наскільки ефективно здійснюється управління фінансами фірми з погляду використання можливих джерел прибутку):

(1.10)

де Оі — окупність інвестицій;

ПР — чистий прибуток;

А — загальна сума активів [32, с. 144].

5) окупність власного капіталу (дає змогу оцінити прибутковість вкладання коштів у започатковуваний бізнес):

(1.11)

де ОВК — окупність власного капіталу;

ПР — чистий прибуток;

ВК — власний капітал [32, с. 144].

Складаючи фінансовий план, необхідно усвідомлювати, що нормативні (середньогалузеві) значення фінансових


9-09-2015, 01:24