Використання ліцензування для виходу на зовнішній ринок та розширення зв'язку з закордонними партнерами передбачає як експорт так і імпорт технологій. Ліцензійне виробництво полягає в тому, що вітчизняний оферент (ліцензіар) передає закордонному виробнику (ліцензіату) права на використання ноу-хау на продукт та виготовляти цей продукт на умовах оплати певного ліцензійного збору чи винагороди. При цьому ліцензійні договори містять не менш двох аспектів. По-перше, вони відображають специфіку об'єкту ліцензії. В їх числі виділяються патенти, виробничі моделі та зразки, товарні знаки та торгові марки, незахищені ноу-хау. По-друге, при придбанні ліцензії часто фіксуються певні обмеження на використання, експлуатацію і т.п. відповідно видові ліцензії набувають форму ліцензій на виробництво, використання та збут. Ліцензійні контракти встановлюють вид прав на використання, експлуатацію та отримання доходу, а також період, на який вони передаються (частіше на 5-10 років). Нерідко обмовляються можливості та умови продовження договору. Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має можливість:
а) в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи, використані на розробку винаходу;
б) одержати додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;
в) використати місцеву, більш дешеву робочу силу;
г) забезпечити близькість до джерел сировини;
д) перебороти валютні та митні обмеження.
Головною перевагою ліцензійного виробництва є те, що крім ноу-хау закордон не вивозиться ніяких матеріальних цінностей. При цьому воно позбавляється необхідності проявлення власної активності. Саме тому даний напрямок дуже популярний серед малих та середніх підприємств. В останні роки найбільш розповсюдженою формою господарчої інтеграції крупного та малого виробництва, особливо в сфері послуг та торгівлі, стала система договірних відносин типу франчайзинг.
Франчайзинг це можливість використання відпрацьованих та виправдавших себе технологій, відому торгову марку, можливість навчатися та отримувати необхідні консультації. Всі ці можливості можуть представити ті, хто вже має досвід, знання, володіє технологічними секретами або ноу-хау, хто створив собі певний імідж в світі бізнесу та у споживачів. Все це нематеріальний, але доволі цінний при правильному користуванні капітал. Правильно спланована та обґрунтована програма франчайзингу дозволяє франчайзеру суттєво розширити межі своїх можливостей, визначити головні напрямки своєї діяльності, прогнозувати свої майбутні доходи, швидко отримати суспільне визнання, укріпити свої ринкові позиції.
Від франчайзі зазвичай вимагається:
а) початковий внесок для отримання права на навчання, використання імені, торгівельного знаку и т.п.;
б) постійні внески - частіше у вигляді частки з обороту - в оплату за поточне керівництво та навчання;
в) внески на цілі маркетингу та збуту (на покриття витрат з реклами, просуванню товару, дослідження ринку і т.п.) - частіше у вигляді частки з обороту;
г) суворе дотримання форм і методів роботи, включаючи порядок управління, стандарти якості, уніформу співробітників і т.п.
Франчайзер зі свого боку забезпечує франчайзі:
а) початковим навчанням управлінню та веденню справ;
б) постійною допомогою у підготовці та перепідготовці кадрів, консультаціями з усіх питань управління та маркетингу.
Франчайзинг застосовується в основному в сфері розподілення продукції та послуг. Франчайзинг має як переваги, так і недоліки. Переваги для франчайзера полягають в наступному:
а) франчайзинг дозволяє франчайзеру збільшити кількість торгових пунктів (виробництв), що розповсюджують продукцію чи надають послуги. Для розширення справи не вимагається великих власних капіталів;
б) розширює джерела доходів (прибутків) за рахунок зусиль франчайзі;
в) знижує рівень витрат виробництва і повернення на одиницю товару, тому що франчайзі сам покриває витрати на утримання свого підприємства;
г) право франчайзі використовувати торгову марку згідно до франчайзу захищено методом патентування торгової марки.
Недоліки франчайзингу для франчайзера:
а) франчайзеру буває важко контролювати франчайзі, оскільки він не може безпосередньо керувати ними;
б) можливість згубити свою репутацію через погану роботу франчайзі;
в) франчайзер не може бути певен, що всі франчайзі подають йому правдиві дані про свою діяльність.
Однією з форм сумісного підприємництва - є керування за контрактом Management Contracting, вона знаходить широке використання в країнах що розвиваються, які мають капітал та персонал, але не мають необхідних ноу-хау та кваліфікованих робітників. Пропозиції відносно кооперації з участю закордонного капіталу в цих країнах часто відхиляються через страх допустити безмірну іноземну присутність. Угода на проведення комплексу робот в області менеджменту обмежено в часі, і наприкінці угоди закордонні спеціалісти будуть замінені на місцевих. Отже, використовуючи Management Contracting, фірма експортує не товар, а управлінські послуги. Частіше за все це здійснюється у формі консультацій для іноземних компаній. В сучасних умовах для використання Management Contracting відкриваються абсолютно нові можливості, які в світовій практиці ще не мали широкого використання. Мова йде про придбання ноу-хау в області менеджменту діючими підприємствами, багато з яких приватизуються.
Виробництво за контрактом (Contract Manufacturing) полягає в тому, що іноземне підприємство приймає на себе обов'язки виготовляти на власних виробничих потужностях продукцію, придбання якої гарантується вітчизняною фірмою договором на тривалий термін. Ситуації в яких виникає необхідність звертатися до такої форми, можна певною мірою типізувати. Використання її має сенс при дефіциті власних потужностей та наявності великих перешкод для експорту в відповідну країну або його високої вартості, а також в умовах, коли виробництво в чужій країні дешевше завдяки низьким матеріальним витратам та невисокому рівню заробітної платні.
Особливе місце серед способів виходу підприємства на зовнішній ринок належить прямому інвестуванню чи трансферту капіталу. Інвестування може виконуватися підприємством самостійно або разом з господарчими суб'єктами країни, в яку ввозиться капітал. В останньому випадку мова йде про створення спільного підприємства (Joint Venture). При самостійному вкладенні капіталу за кордоном фірма приймає підприємство під свою повну відповідальність. Спільне підприємство - підприємство, яке базується на спільному капіталі суб'єктів господарчої діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків. Основними мотивуючими факторами для підприємства для створення спільного підприємства за кордоном можуть бути:
а) освоєння нових ринків збуту і, відповідно, збільшення прибутку через зростання продажу новим покупцям;
б) краще забезпечення надійного і довготривалого доступу до джерел сировини й енергоносіїв;
в) розширення діючих виробничих потужностей;
г) зниження собівартості виробництва і поліпшення його конкурентних параметрів завдяки можливості використання дешевих факторів виробництва, зокрема робочої сили;
д) економія часу і капітальних витрат завдяки можливості купити вже існуючі та діючі потужності;
е) забезпечення можливості господарського маневрування, використання додаткових важелів поліпшення позицій на ринку;
є) перспективне придбання того або іншого привабливого об'єкта в повну власність;
ж) використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок;
з) загальне поліпшення умов ринкової роботи й більш повне і ефективне використання ряду інших маркетингових чинників.
Можна виділити дві основні форми трансферту капіталу за кордон, коли на себе приймаються переважно всі ризики: зборочне виробництво та повне виробництво продукту. Різниця між ними в основному в кількості виробничих фаз, що передбачається виконувати в іншій країні. Зборочне виробництво в закордонних філіях характеризується трансфертом капіталу, засобів виробництва, персоналу та ноу-хау в країні присутності з метою заснування та експлуатації власних виробництв для здійснення монтажу кінцевого продукту з вузлів та деталей. Отже, закордонні підприємства з технологічної точки зору є організацією виробничого процесу на його останній фазі. Економічна вигода зборочного підприємства в закордонних філіях полягає в використанні господарчого законодавства країни присутності з метою отримання додаткового ефекту у порівнянні з постачанням готової продукції. Організація зборочних робот за кордоном доцільно у випадках, коли в цільовій країні існують обмеження для закордонних експортерів. Наприклад проведення відкритих конкурсів на розміщення урядових замовлень чи виконання крупних проектів, в яких мають право приймати участь лише зареєстровані та функціонуючі в країні підприємства. Великий набір факторів, що визначають економічне значення власного зборочного виробництва за кордоном, пов'язано з витратами. Перш за все це відноситься до прямих витрат: заробітній платі, сировині, допоміжним матеріалам, матеріалам виробничого призначення, постачанням комплектуючих деталей. Враховуючи, що тарифи та інші збори на ввезення в відповідні країни деталей та комплектуючих для зборки нижче, ніж на експорт готових виробів.
Організація зборочного виробництва на закордонних філіях звільняє підприємство від кон'юнктурної залежності на вітчизняному ринку. Особливо це важливо при змінах валютного курсу. Виробництво продукту на власних закордонних філіях представляє собою узагальнююче поняття, що характеризує форми виробничої діяльності на ринках чужих країн, що забезпечує виготовлення складових частин продукту та їх зборку в кінцевий продукт. Виділяють чотири види такого виробництва: виробництво первісного продукту (виготовлення деталей), зборка, переробка давальницької сировини, комплектне закордонне виготовлення. Виробництво первісного продукту (виготовлення деталей) представляє собою перенесення на закордонну філію однієї чи декількох фаз виробництва продукту чи виготовлення деякої частини деталей та вузлів кінцевого продукту. Мова йде про підприємство, що є субпостачальником, яке може постачати продукцію як головному підприємству, так і інші підприємства країни присутності та третіх країн. Можливе також постачання зборочних фірм прикордонних країн. Позитивне рішення відносно організації виробництва первісного продукту за кордоном приймається при умові зниження витрат на виробництво (нижчі ціни на енергоносії, робочу силу, тощо); наявності можливості використання пільг для іноземного капіталу та переходу до організації виробництва продукту в цілому; приближення до місця розташування фірм-покупців продукції, для яких одночасно можна виконувати замовлення по завозу товарів. До того ж створення нових робочих місць сприяє формуванню позитивного іміджу компанії в країні, що приймає. Компанія повністю контролює інвестиції та проводить виробничу та маркетингову політику, що найкращим чином відповідає її довгостроковим цілям. Основним недоліком прямого інвестування є те, що компанія не застрахована від погіршення ринкових умов, девальвації валюти чи експропріації її власності в разі будь-яких політичних потрясінь.
Функціонування закордонних філій з функціями зборки пов'язано з відносно високим впливом функції збуту. Це зумовлює потребу в потужній службі маркетингу з різноманітними функціями. Особлива увага повинна при цьому повинна приділятися зв'язкам з клієнтами, вивченню та формуванню попиту на продукцію та сервісному обслуговуванню. Виникає додатково в більшому чи меншому обсязі функція маніпулювання над товаром, пов'язана з необхідністю пристосування його до смаків місцевих споживачів. В особливості це стосується кольорової гами продукції, її форми, смакових добавок і т.п. в залежності від виду продукту.
Міжнародне маркетингове дослідження — це система збору, обробки, аналізу та прогнозування даних, необхідних для прийняття рішень у міжнародній маркетинговій діяльності.
Метою будь-якого міжнародного маркетингового дослідження є зменшення ризику від рішень стосовно міжнародної активності фірми. Мінімізація ризику досягається на основі використання висновків міжнародного маркетингового дослідження в прийнятті рішень. Під висновками міжнародного маркетингового дослідження розуміється систематизована інформація про стан та можливі варіанти розвитку об’єкта дослідження.
Стан інформації визначає ступінь обгрунтованості міжнародного маркетингового рішення [65, с. 154].
Проведення міжнародного маркетингового дослідження необхідно для прийняття рішень з таких питань:
•сегментація світового чи зарубіжного ринку, її необхідність, критерії та умови успішної сегментації;
•вибір ринку, країни для розвитку міжнародної діяльності;
•обгрунтування стратегії виходу на зарубіжний ринок (експортування, спільне підприємництво чи пряме інвестування);
•обгрунтування елементів міжнародного маркетингового комплексу (товарної та цінової стратегії, каналів розподілення, системи просування);
• розробка міжнародної маркетингової стратегії;
• створення міжнародного маркетингового плану.
Особливості міжнародного маркетингового дослідження наведено на рисунку 1.9.
Рис. 1.9. Схема поля маркетингового дослідження
Особливості міжнародного маркетингового дослідження:
1. Велике поле дослідження
2.Технічні труднощі збору інформації:
– повна відсутність інформації,
– ненадійна статистична інформація,
– обмеження на доступ до інформації,
– мовні труднощі (переклад, діалекти),
– поведінка респондентів.
3.Висока вартість досліджень, особливо збору первинної інформації.
4.Труднощі порівнянь та пояснень.
5.Проблеми розробки рекомендацій.
Міжнародне маркетингове дослідження має чотири логічно взаємопов’язані, послідовні стадії:
I. Визначення вимог до інформації;
II. Збір даних;
III. Аналіз;
IV. Упровадження.
У практиці дослідження зарубіжних ринків виділилося чотири основних типи досліджень:
– попереднє,
– поглиблене,
– спеціальне,
– тест.
Попереднє маркетингове дослідження зарубіжного ринку дає варіанти можливого прибутку фірми залежно від місткості ринку, можливого обсягу продажу товарів та меж можливої ціни реалізації (табл. 1.5).
Серед маркетологів вважається, що попереднє дослідження повинно проводитися власними силами, і тільки після нього слід замовляти поглиблене міжнародне маркетингове дослідження. Як бачимо з таблиці 1.5, варіантність і обгрунтованість попереднього дослідження значною мірою залежить від того, наскільки точно визначена місткість ринку, яка може бути реальною та потенційною. Реальна місткість ринку — це обсяг (кількість чи вартість) товару, який може придбати (купити, взяти в кредит) ринок уже сьогодні. Як реальна, так і потенційна місткість (ємність, емкість) ринку вимірюється в натуральних або вартісних показниках за рік.
Таблиця 1.5.
Зміст попереднього міжнародного маркетингового дослідження
| Необхідна інформація | Дії маркетолога | Результат |
Макроекономічні показники (ВВП, ВНП, структура виробництва, обсяги виробництва, позитивні та негативні тенденції попиту та пропонування, демогра-фічна статистика тощо) |
Аналіз за допомогою методів статистики, економетрії, соціометрії тощо; прогнозування методами екстраполяції, експертних оцінок, статистичного моделювання, аналогових моделей тощо | Місткість ринку (реальна та потенційна) |
| Дані про місцевих та іноземних конкурентів (кількість, обсяги продажу, ступінь відомості товарної чи торгової марки, досвід роботи на цьому ринку, конкурентні переваги тощо) | Оцінка власної конкурентної позиції, прогнозування обсягу продажу | Варіанти можливого обсягу продажу (V) |
| Реакція місцевого попиту на ціни і ціни конкурентів (ставлення споживачів до показників "ціна — якість", цінові стратегії конкурентів тощо) | Розрахунок варіантів можливої ціни продажу (Ц) Оцінка потенційного товарообігу Т= V·Ц |
Варіанти можливого товарообігу |
| Дані про собівартість виробництва та експортні витрати | Розрахунки можливого прибутку | Варіанти можливого прибутку |
Для визначення реальної місткості зарубіжного ринку доцільно користуватися такою формулою:
M p = Bн + I – E (1.17)
де Мр — реальна місткість зарубіжного ринку;
Вн — національне виробництво даного товару на території країни;
І — імпорт даного товару;
Е — експорт товару [65, с. 156].
За необхідності більш точної оцінки реальної місткості зарубіжного ринку, та у випадках, коли товар може експортуватися чи імпортуватися у складі іншого товару (наприклад, акумуляторні батареї в складі транспортних засобів), доцільно використовувати розширений варіант формули:
Mp = Bн + I – E + З + Iк – Ек (1.18)
де Мр — реальна місткість зарубіжного ринку;
Вн –– національне виробництво даного товару на території країни;
І — імпорт даного товару;
Е –– експорт товару;
З –– залишки товару, нереалізованого в минулому році;
Iк — імпорт даного товару в складі комплексного виробу;
Ек — експорт даного товару в складі комплексного виробу [65, с. 156].
Потенційна місткість зарубіжного ринку — це обсяг (кількість чи вартість) товару, який зможе придбати ринок за певних умов. Залежно від умов, які прогнозуються, потенційна місткість може бути як більшою, так і меншою за реальну місткість.
Для оцінки потенційної місткості зарубіжного ринку доречно використати формулу:
МP = Ч · kc · ke – (H – З – З) – A + I – E (1.19)
де МP — потенційна місткість зарубіжного ринку;
Ч — чисельність групи споживачів товару;
kc — рівень (коефіцієнт) споживання в базисному періоді, або норматив споживання товару (нормативи: фізіологічні — для продуктів харчування; раціональні –– для непродовольчих товарів та послуг; техніко-технологічні — для засобів виробництва, сировини та матеріалів);
ke –– коефіцієнт еластичності попиту від цін та доходів;
Н –– насиченість ринку (обсяг товарів, які є в користуванні населення, або засобів виробництва на підприємствах);
ЗF –– фізичне зношування товарів у користуванні;
ЗM –– моральне зношування товарів у користуванні;
А –– альтернативні ринку форми задоволення потреб (тіньовий ринок, натуральні джерела споживання) та товари — субститути;
І –– імпорт даного товару;
Е –– експорт даного товару [65, с. 157].
У наступному розділі даного дипломного проекту буде розглянуто та проаналізовано господарську та зовнішньоекономічну діяльність ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11.
Розділ 2. Загальна характеристика виробничо – господарської та зовнішньоекономічної діяльності ДП ВАТ "Київхліб" Хлібокомбінату № 11
2.1 Аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства
Історія співпраці Київських хлібопекарських підприємств почалася більше 70 років тому, коли у 1930 р. був створений Київський трест "Головхліб". Спочатку до його складу входили в основному малопотужні пекарні й лише два новозбудовані на той час хлібозаводи - №2 і №3.
Піднесення промислового хлібопечення почалося після створення у 1931 році об'єднання "Союзпромхлібопечення" та проектної організації "Хлібпроект", згодом - "Діпрохарчопром". Після цього у 1932 р. був збудований хлібозавод №1, у 1934 р. -хлібозаводи №4 та №5.
У повоєнні роки, У зв'язку із зростанням населення Києва, виникла потреба у спорудженні нових хлібозаводів. У 1944 р. в складі тресту було організовано контору матеріально-технічного постачання "Київхлібпостач" з метою забезпечення хлібозаводів необхідною сировиною, паливом, будівельними та іншими матеріалами.
У 1948 р. на базі реконструйованої пекарні №8, а також пекарень №1 і №7 було створено хлібокомбінат №8.
У 1955 р. на базі ремонтних майстерень та деревообробного заводу трест почав працювати ремонтний комбінат, з 1966 р. — ремонтно-монтажний комбінат.
У 1961 р. Київському тресту хлібопекарської промисловості передані Білоцерківський, Васильківський та Фастівський хлібокомбінати. У 1965 р. став до ладу хлібозавод №9 (нині дослідний хлібозавод), у 1972-му - хлібозаводи №11 та Броварський, у 1975-му - хлібозавод №12.
У 1976 р на
9-09-2015, 01:24