Прояви СХНІ прогресували з віком, посилювались в пубертаті і були максимально вираженими у підлітків з ВХ ДПК. Виникнення СХНІ може бути зумовлене порушеннями в емоційній і вегетативній сферах, а більша вираженість проявів СХНІ в підлітковому віці може пояснюватися особливостями гормонального статусу та психоемоційних реакцій у дітей цієї групи (Ю.В. Белоусов, 2001; 2007; Е.А. Михайлова, 2004)
Окрім скарг, притаманних власне патології ГДЗ, обстежені нами пацієнти скаржились на наявність відчуття серцебиття і болю в області проекції серця, які визначались у 9,5% і 13,8%, відповідно серед дітей і підлітків з ХГД, у 9,1% і 15,0%, відповідно - з ВХ ДПК та у 10,5% і 13,8%, відповідно - з ГЕРХ. Відчуття серцебиття і болю в області серця найчастіше провокувались стресовими ситуаціями, фізичним навантаженням, локалізувались в більшості випадків (62,5%) в ділянці верхівки, носили колючий (56,2%) або тиснучий (43,8%) характер, проходили самостійно, або після прийому седативних препаратів (персен, екстракт валеріани, настойка пустирника). Механізм виникнення кардіалгій може носити дисвегетативний характер та бути пов’язаним з психоемоційними особливостями особистості (В.Г. Майданник і співавт., 2000).
Хронічна патологія ГДЗ часто перебігала на фоні супутніх захворювань, серед яких найчастіше діагностовані хронічний холецистохолангіт (43,8%), дискінезія жовчевого міхура (58,4%) та пролапс мітрального клапану (36,7%). Крім того у обстежених пацієнтів мали місце анемія, дифузний зоб І ступеня, синдром Жільбера і інші. Висока частота серед супутньої патології дискінезій жовчевого міхура на нашу думку та за даними літератури свідчить про значну роль порушень ВНС у виникненні або загостренні хронічних захворювань верхніх відділів травної системи (О.В. Ніколаєва, 2002; 2003; С.М. Ткач і співавт., 2006).
При об’єктивному обстеженні 17,1% пацієнтів були зниженого відживлення, 34,4% - підвищеного відживлення. Схильність до почервоніння шкіри спостерігалась у хворих з ХГД та ВХ ДПК, в той час, як для пацієнтів із ГЕРХ більш характерною була блідість шкірних покривів. У 48,5% обстежених визначалась підвищена пітливість, яка була більш притаманна хворим з ВХ ДПК і ХГД. У 25,8% хворих відмічали гіпергідроз долонь. Найчастіше (65,6%) у пацієнтів спостерігався стійкий червоний дермографізм, який в основному був притаманний хворим з ХГД (63,4%) і ВХ ДПК (69,7%), що вказує на перевагу парасимпатичної ланки ВНС у дітей і підлітків з цими нозологіями. Схильність до зниження температури тіла спостерігалась у 29,7% пацієнтів з ХГД, у 35,2% -з ВХ ДПК та у 21,2% -з ГЕРХ. Дані клінічні симптоми можуть свідчити на користь наявності у обстежених із хронічними захворюваннями ГДЗ проявів ВД. При чому, слід зазначити, що вікової різниці у розподілі виявлених об’єктивних змін між дітьми та підлітками не було.
Обстеження серцево -судинної системи (ССС) констатувало наявність у 36,4% випадків серед пацієнтів непровідного систолічного шуму, з локалізацією над верхівкою і V точкою. Типовим було й коливання АТ з тенденцією до зниження, яке було відмічено у13,9% і 14,1% випадків, відповідно серед хворих з ХГД і ГЕРХ та у 15,4% - з ВХ ДПК.
Аналіз даних ЕКГ виявив у 21,3% обстежених із хронічною патологією ГДЗ синусову брадикардію, у 21,6% - синусову тахікардію, у 21,3% - синусову аритмію, у 46,0% - зміни вольтажу ЕКГ. Порушення процесів реполяризації були більше виражені у підлітків та зустрічались у 73,8% при ХГД, у 75,0% - при ВХ ДПК та у 66,7% - при ГЕРХ. Ознаки гіпоксії міокарду були найбільш характерними для пацієнтів з ВХ ДПК, прогресували з віком й визначались у 38,5% і 61,5% дітей та підлітків, відповідно. Слід зазначити, що у жодного із обстежених не було виявлено органічних змін з боку серця. На нашу думку порушення функції ССС у хворих з хронічною патологією ГДЗ можна частково вважати складовими прояву СХНІ та ВД.
Провівши оцінку ВВТ шляхом розрахунку індекса внутрішньосистемних співвідношень у дітей та підлітків констатовано переважання впливу симпатикотонічої регуляції при ГЕРХ (54,5%) та парасимпатикотонічної - у пацієнтів з ХГД і ВХ ДПК (63,4% і 71,4%, відповідно). Розрахунок коефіцієнта Хільдебранта показав збалансованість міжсистемних взаємодій у пацієнтів всіх обстежених груп.
Результати аналізу вегетативного гомеостазу у пацієнтів із патологією ГДЗ за даними КІГ (табл. 2) свідчили про напруження адаптаційно -пристосувальних механізмів з переважанням впливу однієї із частин ВНС. Так, у обстежених з ГЕРХ спостерігалась тенденція до зниження (р>0,05) у дітей та достовірно нижчі значення (р <0,001) показників варіаційного розмаху (DХ) у підлітків й показників моди (Мо) у дітей та підлітків, що свідчить про активацію симпатичної ланки на фоні посилення централізації керування ритмом серця. В той же час, у дітей з ХГД і ВХ ДПК констатована тенденція (р>0,05) до підвищення DХ та достовірне збільшення (р <0,001) Мо, а у підлітків ці показники були достовірно вищими (р <0,001) від тотожних у здорових. Крім того, на підвищення функціонування парасимпатичної ланки ВНС у підлітків з ХГД і ВХ ДПК вказувало достовірне зниження (р <0,001) амплітуди моди (АМо), показників ВПР і ІН (р <0,02). Достовірно вищі показники АМо, ІН (р <0,02) і підвищення показників ВПР (р <0,01) у підлітків із ГЕРХ відображали активацію симпатичного відділу ВНС. У дітей з ХГД, ВХ ДПК та ГЕРХ має місце лише тенденція (р>0,05) до змін відповідних показників.
Таким чином, констатована тенденція до підвищення впливу симпатичної ланки ВНС у дітей з ГЕРХ та парасимпатичної ланки – у дітей з ХГД і ВХ ДПК. ВВТ у підлітків з ГЕРХ характеризується напруженням центрального контуру регуляції ритму серця з високим рівнем функціонування адренергічних регуляторних механізмів, а при ХГД і ВХ ДПК - посиленням функціонування парасимпатичної ланки ВНС.
Досліджуючи провідні канали регуляції було встановлено, що у пацієнтів з ГЕРХ домінуючим є нервовий канал (57,3%), на що вказувало достовірне (р< 0,001) зниження Мо та підвищення (р< 0,05) показника адекватності процесів регуляції (ПАПР). В той же час, у хворих з ХГД і ВХ ДПК відмічали перевагу гуморального каналу регуляції, який визначений у 54,8% і 62,7%, відповідно на підставі достовірного (р< 0,001) підвищення Мо та зниження (р< 0,02) ПАПР.
За даними КОП виявлено наявність гіпердіастолічного варіанту КОП у обстежених з ХГД та ВХ ДПК, що свідчить про недостатнє вегетативне забезпечення. При цьому максимального вираження ці зміни набули у підлітків з ВХ ДПК. Вважаємо, що такі особливості є об’єктивними ознаками прояву ВД, притаманної цим пацієнтам.
При поведенні психологічного обстеження пацієнтів із хронічною патологією ГДЗ за методикою САН констатовано знижене самопочуття (94,8%) знижену активність (94,2%) та несприятливий стан щодо настрою (96,6%). Негативні зміни за всіма характеристиками були більше вираженими у дітей підліткового віку з ВХ ДПК та діагностувались у 96,3%, 95,0% і 97,5% щодо самопочуття, активності і настрою, відповідно.
За особистісним опитувальником Бехтєрєвського інституту гармонійний тип відношення до хвороби серед дітей та підлітків зустрічався у 61,9% і 41,3%, відповідно при ХГД, у 54,5% і 25,0%, відповідно - при ВХ ДПК та у 63,2% і 30,0%, відповідно - при ГЕРХ. Поза тим, у обстежених з хронічною патологією ГДЗ виявлені патологічні типи відношення до хвороби: ергопатичний (11,3%), анозогностичний (6,9%), тривожний (10,0%), іпохондричний (9,3%), неврастенічний (12,0%), меланхолічний (5,5%), апатичний та егоцентричний (3,4% і 3,1%, відповідно). Патологічні типи реагування на хворобу були більше вираженими у підлітків. Так у підлітків з ХГД і ГЕРХ найчастіше зустрічались ергопатичний (11,2% і 13,7%, відповідно) та неврастенічний (12,5% і 11,3%, відповідно) типи, а у підлітків з ВХ ДПК – тривожний, іпохондричний і неврастенічний (по 15,0%, відповідно) типи реагування на хворобу. Крім того, у підлітків із ВХ ДПК діагностовано також дисфорійний тип (1,3%), який у пацієнтів з ХГД та ГЕРХ не визначався. На нашу думку це може свідчити на користь наявності більш виражених порушень психоемоційного стану у пацієнтів пубертатного віку та обумовлюється значною важкістю, тривалістю хронічної патології, особливостями гормональних і психологічних реакцій у підлітків.
При проведенні аналізу рівнів шкільної тривожності Філліпса констатовано переважання серед обстежених із хронічною патологією ГДЗ низького фізіологічного опору стресу (67,7%), який був більше вираженим у підлітків (69,6%) та менше - у дітей 7 - 12 років (58,8%). При ХГД найчастіше зустрічався синдром страху ситуації перевірки знань, який діагностований у 52,4% і 60,0% дітей та підлітків, відповідно, при ВХ ДПК – загальна тривожність в школі (63,6% і 66,3%, відповідно), а при ГЕРХ –страх ситуації перевірки знань (57,9% і 62,5%, відповідно). Найрідше зустрічався синдром страху невідповідності очікуванням навколишніх (22,7%). Констатовано чітке зростання рівня загальної тривожності в школі по мірі збільшення віку хворих та ступеня вираженості органічних змін.
Проводячи оцінку клінічних синдромів, характерних для хронічних захворювань ГДЗ, визначали ступінь та особливості метаболічних змін, які супроводжують перебіг кожної із нозологій. У пацієнтів з хронічною патологією ГДЗ констатовані підвищені показники вмісту МСМ, ЛІІ та ЦІК, які були достовірно (р<0,001) найвищими у підлітків із ВХ ДПК (0,396±0,007) ум.од., (1,43±0,02) і (21,8±0,79), відповідно та свідчили в користь СХНІ. При порівнянні рівнів МСМ, ЛІІ і ЦІК між дітьми і підлітками відмічена тенденція (р>0,05) до зростання показників при ХГД і ГЕРХ та достовірна (р<0,02) різниця між відповідними показниками при ВХ ДПК.
Зважаючи на те, що показником рівня адаптації є стан нейро-гуморального статусу, проведено вивчення змін гормонального гомеостазу шляхом визначення вмісту кортизолу і АКТГ в сироватці крові. Встановлено достовірне зниження (р<0,05) вмісту кортизолу в сироватці крові у підлітків із патологією ГДЗ. Визначено тенденцію (р>0,05) до підвищення концентрації АКТГ у пацієнтів з ХГД і ГЕРХ. У підлітків із ВХ ДПК рівень АКТГ констатований найвищим (90,5±5,3) пг/мл і відмічена його достовірна (р<0,05) відмінність щодо відповідного показника у здорових (74,8±4,8) пг/мл. Встановлено прямий кореляційний зв’язок (r = 0,40) між зниженням концентрації кортизолу і підвищенням рівня АКТГ та наявністю інфікування Нр і зростанням ацидності шлункового соку у пацієнтів з хронічною патологією ГДЗ.
Таким чином, можна зазначити, що у дітей і підлітків із хронічною патологією ГДЗ захворювання перебігає на фоні порушень психоемоційної сфери, які прогресують з віком, ускладнюють перебіг патології, сприяють затяжному перебігу, хронізації процесу та є проявами дезадаптаційного синдрому, який супроводжується вегетативними реакціями з їх специфічним метаболічним й ендокринним забезпеченням.
Зважаючи на більшу вираженість у підлітків із хронічною патологією ГДЗ проявів СХНІ, змін вегетативного, гормонального гомеостазу і психологічного статусу та малочисельність групи обстежених віком 7 - 12 років, проводили вивчення впливу лікувальних технологій у пацієнтів 13 - 18 років. Для цього з метою корекції виявлених змін в комплекс лікування вважали за доцільне включити комплексний препарат метаболічної дії Кардонат і седативну настойку Фітосед.
Для аналізу ефективності терапії підлітки кожної із нозологій були розподілені на 4 групи, які були ідентичними за віком, статтю та кількістю дітей. 20 пацієнтів в межах кожної із нозологій отримувала традиційну терапію (згідно з Протоколами МОЗ України), 20 - на фоні традиційної терапії приймали препарат Кардонат, 20 - настойку Фітосед, 20 - отримували комплексне лікування з включенням препарату Кардонат і настойки Фітосед. Пацієнти приймали Кардонат по 1 капсулі 3 рази на день, Фітосед – по 30 крапель 3 рази на день протягом одного місяця.
Критеріями ефективності лікування вважали позитивні зміни основних клінічних симптомів, позитивну динаміку щодо показників вегетативного, гормонального гомеостазу, психологічного статусу та зменшення проявів синдрому метаболічної інтоксикації у обстежених.
Аналіз динаміки основних клінічних синдромів і симптомів під впливом лікування показав позитивні зміни показників при використанні всіх медикаментозних схем. Однак, встановлено більш виражений регрес скарг та об’єктивних даних хвороби при ХГД, ВХ ДПК та ГЕРХ під впливом комплексного лікування з включенням в базисну терапію препаратів Кардонат і Фітосед. Так, у підлітків з ХГД біль в животі і посилення болю після лікування були констатовані тільки у 10,0% та 5,0%, відповідно, а голодний і нічний біль - не були зареєстровані. У 92,9% обстежених цієї групи констатовано відновлення апетиту, а такі прояви диспепсичного синдрому, як нудота, блювання і відригання та симптоми СХНІ після лікування з включенням в терапію препаратів Кардонат і Фітосед місця не мали.
У пацієнтів пубертатного віку з ВХ ДПК, які отримували терапію з включенням препаратів Кардонат і Фітосед, констатовано зниження больового синдрому у 84,2%, зменшення голодного й нічного болю у 94,4% і 94,1%, відповідно. У 93,7% хворих цієї групи зареєстровано зменшення відчуття загальної слабкості, а інші прояви СХНІ та диспепсичного синдрому не зустрічались.
У обстежених з ГЕРХ після комплексного лікування з включенням препаратів Кардонат і Фітосед із основних клінічних симптомів були констатовані тільки біль в епігастрії й правому підребір’ї (у 11,8%), печія і нудота (у 10,0%, відповідно) та загальна слабкість (у 5,0%).
За даними аналізу КІГ під впливом комплексного лікування з включенням препаратів Кардонат і Фітосед констатували посилення активності симпатичного відділу ВНС у пацієнтів з ХГД, на що вказує достовірне (р<0,05) зниження DХ, Мо та підвищення АМо, ІН і ВПР. При цьому у підлітків з ВХ ДПК констатована лише тенденція (р> 0,05) таких змін.
У хворих з ГЕРХ зареєстроване достовірне (р<0,05) підвищення DХ і Мо та зниження АМо, ІН, ВПР, що свідчить на користь посилення активності парасимпатичного впливу, зниження активності адренергічних механізмів регуляції на фоні комплексного лікування.
За аналізом показників ПАПР і Мо під впливом комплексного лікування відмічено посилення ролі врівноваженого каналу регуляції і послаблення ролі гуморального каналу, які у пацієнтів з ХГД визначені у 29,0% і 38,7%, відповідно проти 12,9% і 54,8%, відповідно до лікування, а у підлітків з ВХ ДПК -22,5% і 42,5%, відповідно, проти 7,8% і 62,7%, відповідно. В той же час, у пацієнтів з ГЕРХ діагностовано зменшення ролі нервового каналу регуляції до 37,5% проти 57,3% до лікування та посилення ролі врівноваженого каналу до 28,2% проти 9,8%.
Таким чином, констатовано врівноваження симпатичних і парасимпатичних впливів на серце, підвищення адаптаційно -пристосувальних можливостей та зниження напруги компенсаторних механізмів організму у підлітків з хронічною патологією ГДЗ.
У підлітків з хронічною патологією ГДЗ відмічали під впливом лікування позитивну динаміку психоемоційного стану. Оптимізація психологічного статусу була максимально вираженою у пацієнтів, які в складі традиційної терапії отримували настойку Фітосед або одночасно приймали препарати Кардонат і Фітосед в комплексному лікуванні. Так, у хворих із ХГД, які отримували комплексне лікування покращення самопочуття, активності та настрою констатовано у 89,5%, відповідно. У 84,2%, відповідно, обстежених з ВХ ДПК відмічено покращення самопочуття та активності , а у 89,5% -настрою. Пацієнтам з ГЕРХ було притаманне покращення самопочуття у 89,5%, підвищення активності у 85,0%, а відновлення настрою у 90,0% випадків.
Крім того, під впливом комплексної терапії відмічено зростання кількості дітей з гармонічним типом відношення до хвороби, який відмічався у 95,0% підлітків з ХГД, у 85,0% - з ВХ ДПК і у 90,0% - з ГЕРХ проти 41,3%, 25,0% і 30,0%, відповідно до лікування та зниження рівнів шкільної тривожності у обстежених всіх нозологій.
Динаміка МСМ, ЛІІ та ЦІК, як параклінічних маркерів синдрому ендогенної інтоксикації, показала значне зниження концентрації даних показників у хворих, які отримували в складі комплексного лікування препарат метаболічної дії Кардонат або приймали комплексне лікування з включенням препаратів Кардонат і Фітосед. Так, у пацієнтів з ХГД та ГЕРХ, які приймали препарат Кардонат на фоні стандартної терапії констатована достовірна (р<0,02<0,001) різниця концентрації МСМ, ЛІІ та ЦІК у обстежених всіх нозологій в порівнянні з відповідними показниками до лікування та встановлена тенденція (р>0,05) наближення маркерів ендотоксикозу до відповідних у здорових. Найбільша позитивна динаміка ЛІІ визначена у підлітків з ГЕРХ (0,99±0,04). ЦІК найістотніше знизились у пацієнтів з ХГД (13,8±0,90), а МСМ після лікування були практично однаковими у обстежених з ХГД і ГЕРХ та становили (0,268±0,014) ум.од., і (0,270±0,012) ум.од., відповідно.
У підлітків з ХГД і ГЕРХ, які отримували комплексну терапію з включенням препаратів Кардонат і Фітосед, констатовано достовірне (р<0,001) зниження показників ендотоксикозу, які практично не відрізнялись (р>0,2>0,5) від відповідних у здорових, а у пацієнтів з ВХ ДПК була помітною тенденція (р>0,05) наближення концентрацій МСМ (0,271±0,011) ум.од., ЛІІ (1,12±0,04) та ЦІК (14,1±0,92) до відповідних показників у здорових.
Статистичний аналіз показав, що у пацієнтів з ХГД, ВХ ДПК та ГЕРХ найістотніше показники МСМ знизились під впливом комплексного лікування з включенням препаратів Кардонат і Фітосед. В той же час у дітей з ХГД та ВХ ДПК відмічено практично однаковий вплив
8-09-2015, 22:15