4. Тривожно-іпохондричний (8,33%) характеризувався зосередженням всіх думок і переживань пацієнта на власних хворобах в поєднанні з постійним відчуттям небезпеки, погрози своєму здоров'ю та життю. Хворі пред'являли безліч скарг, частіше соматичного характеру (болючі відчуття в різних органах, почуття поколювання, розпирання, тиску, жару), були впевнені в наявності «невиліковного захворювання», не зв'язували погіршення свого стануз алкоголізацією й найчастіше вважали за доцільне вживання алкоголю як «лікарського» засобу, «тому що він знижує болючі відчуття, поліпшує сон, зменшує задишку, серцебиття». Хворі були позитивно настроєні на лікування в стаціонарі (нерідко приносили із собою об'ємну амбулаторну карту й численні виписки зі стаціонарних карт, довідки), наполягали на проведенніїм численних лабораторних і інструментальних обстежень, з нетерпінням чекали їхнього результату, при цьому відчували виражене занепокоєння, тривогу, страх, були багатослівні, метушливі, іноді ажитовані, просили виміряти їм артеріальний тиск, температуру, частоту пульсу, вимагали до себе підвищеної уваги медперсоналу. Пацієнти були дратівливі, плаксиві, настрій був знижений, сон порушений, увага фіксована на своїх тілесних відчуттях.
5. Тривожний із суїцідальнимитенденціями (11,36%), при якому на тлі внутрішнього напруження, невизначеного занепокоєння, відсутності перспектив життя, виникало відчуття небезпеки, тривожного очікування, почуття провини й сорому, почуття «відкритості», «незахищеності», які супроводжувалися м'язовою напругою, непосидючістю, почуттям втоми, тахікардією, порушенням засинання, пробудженнями зістаном тривоги. Мали місце відчуття безвихідності, безглуздості існування, «нестерпної напруги», «нерозв'язності ситуації», «непотреби», думки про самогубство. Хворі рідко самостійно зверталися за допомогою, свій стан намагалися сховати за «напускним» гарним настроєм, посмішкою, жартами («алкогольний гумор» за нашою термінологією). Пацієнти не залучали до себе уваги, у наркологічному відділенні поводилися пасивно, не шукали спілкування з іншими хворими, станом свого здоров'я не цікавилися, додаткові обстеження проходили неохоче, консультацію фахівців вважалинедоцільною.
6. Тривожно-дисфоричний (7,58%) характеризувався злостивістю, дратівливістю, гнівливістю, невдоволенням з почуттям напруги, занепокоєння і безнадійності. Настрій хворих був тужно-похмурим, вони булипричепливі, конфліктні, на запитання відповідали односкладово, зподразненням. Нерідко агресивні тенденції та вчинки.
7. Ларвірована тривога (21,21%), при якій власноанксіозний компонент заміщався соматичними еквівалентами й вегетативними розладами. Навіть при відсутності у хворих скарг щодо тривожних симптомів, вони нарікали на пітливість, головний біль, серцебиття, ускладнене ковтання, задишку, тремор, спрагу, диспепсичні явища. Дані стани супроводжувалися тривожними побоюваннями, порушеннями сну, астенією. Частіше хворі не надавали цим проявам важливого значення і не вважали за необхідне доповідати про них лікарю, а в ряді випадків навіть намагалися приховати їх.
При психометричній кількісній оцінці тривожних розладів при АЗ за методикою самооцінки по Спілбергеру‑Ханіну до початку лікування в більшості пацієнтів обох груп був зареєстрований високий рівень ситуативної (СТ) і особистісної тривожності (ОТ). За сумарно-усередненою оцінкою всіх респондентів рівень СТ склав 60,06±0,64 балів, рівень ОТ ‑ 51,64±0,54 балів. СТ і ОТ була підвищена в середньому в 1,57 і 1,36 рази відповідно, що в значній мірі свідчило про наявність у хворих підвищених показників алкогольної тривоги.
Після третього дня лікування, а також у наступні дні курсової терапії, регрес СТ в ОГ хворих був більш результативним і стабільним (табл. 1). Через 3 дні лікування в ОГ виразність СТ зменшилася в 1,15 рази, у КГ ‑ в 1,06 рази, через 6 днів ‑ в ОГ в 1,32 рази, у КГ ‑ в 1,17 рази, через 9 днів в ОГ ‑ в 1,49 рази, у КГ - в 1,18 рази, через 14 днів в ОГ ‑ в 1,54 рази, у КГ ‑ в 1,2 рази.
При проведенні кореляційного аналізу встановлений позитивний зв'язок між показниками ситуативної тривожності до лікування і через 3 дні лікування в ОГ (коефіцієнт кореляції r=0,68) і КГ (r=0,83), який значно зменшився на 14 день лікування в ОГ (r=0,25) і залишився сильним в КГ (r=0,70), що свідчить про більш ефективну купіруючу втрату залежності показників тривожності, обумовленої від початкового ноцицептивного чинника (алкогольної інтоксикації) в конкретній клінічній ситуації (СВА).
Звертає на себе увагу той факт, що в КГ через 6 днів після початку лікування мало місце вповільнення позитивної динаміки аж до закінчення лікування в порівнянні з ОГ (табл. 1, рис. 1).
Таблиця 1
Динаміка показників ситуативної та особистісної тривожності (в балах) по шкалі Спілбергера‑Ханіна в залежності від методу лікування
Етап лікування |
Ситуативна тривожність | Особистісна тривожність | |||||
ОГ M±m |
КГ M±m |
Вірогід- ність |
ОГ M±m |
КГ M±m |
Вірогід- ність |
||
| До лікування | 60,01±0,73 | 60,23±1,39 | p>0,05 | 51,81±0,61 | 51,07±1,19 | p>0,05 | |
| Дні лікування | 3-й | 52,35±0,55* | 56,6±1,28 | p<0,01 | 49,76±0,56 | 50,63±0,97 | p>0,05 |
| 6-й | 45,39±0,96* | 51,63±1,09* | p<0,001 | 47,6±0,56* | 49,37±1,00 | p>0,05 | |
| 9-й | 40,23±0,54* | 51,2±1,09* | p<0,001 | 46,21±0,55* | 48,87±0,86 | p<0,01 | |
| 14-й | 38,94±0,38* | 49,8±1,05* | p<0,001 | 45,90±0,52* | 48,53±0,81 | p<0,01 | |
Примітка: * ‑ зміна показникастатистично достовірна в порівнянніз показником «до лікування» в межах групи (*р<0,01).
У процесі терапії відбулося незначне зниження показників особистісної тривожності як в ОГ так і в КГ.Але з 9 дня і до кінця лікування розбіжності показників особистісної тривожності між ОГ і КГ були статистично вірогідними, що можна трактувати більшим сінергетичним впливом психотренінгової складової БАРС на психофізіологічний стан особистості при АЗ в ОГ.
За даними кореляційного аналізу сильний позитивний зв'язок між показниками особистісної тривожності до лікування та у наступні дні як в ОГ (коефіцієнт кореляції r=0,96), так і в КГ (r=0,95) залишився сильним до 14 дня лікування (в ОГ r=0,88, в КГ r=0,87), що свідчить про наяття резистентності мотивацій щодо алкоголю (в умовах сформованої аддикції).
Свідченням більшої ефективності запропонованого комбінованого методу був також той факт, що у хворих КГ (традиційні схеми лікування) з 6 по 14 день терапії (табл. 1, рис. 1) на фоні відносного поліпшення загальносоматичногостануспостерігалося уповільнення позитивної динаміки показників як ситуативної, так і особистісної тривожності, в той час як в ОГ позитивна динаміка загальмувалася лише стосовно особистісної тривожності. Даний факт можна пояснити встановленою у нашому дослідженні закономірністю: наявністю другої (післяабстинентної) хвилі тривожної симптоматики (на 6-14-й день лікування) в умовах традиційної терапії, тобто відсутності цілеспрямованої анксіолітичної терапії. У цьому зв’язку показники рівнів тривожності набувають концептуально прогностичне значення: навіть незначне підвищення ситуативної тривожності на фоні високої особистісної тривожності може привести до рецидиву алкоголізації.
Таблиця 2.
Динаміка патопсихологічних проявів тривожних розладів при алкогольній залежності у процесі лікування
| Клінічні прояви | Ефективність терапії в балах, M±m | |||||||||
| Дні лікування | ||||||||||
| До лікування | 3-й | 6-й | 9-й | 14-й | ||||||
| ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | |
| Почуття внутрішнього напруження | 3,1± 0,09 |
2,97±0,13 | 2,16±0,06 | 2,93±0,14 | 1,33±0,06 | 2,3± 0,12* |
0,71±0,05 | 1,23±0,11* | 0,24±0,04 | 1,1± 0,07* |
| Астенія | 3,5± 0,06 |
3,47±0,12 | 2,74±0,07 | 3,03±0,11 | 2,11±0,07 | 2,53±0,1* | 1,09±0,05 | 1,83±0,08* | 0,76±0,05 | 1,1± 0,07* |
Зниження настрою |
2,9± 0,07 |
3,03±0,12 | 2,01±0,07 | 2,83±0,12* | 1,23±0,06 | 2,03±0,1* | 0,75±0,05 | 1,43±0,1* | 0,15±0,04 | 1,03±0,11* |
| Порушення сну | 3,17±0,09 | 3,03±0,15 | 2,41±0,08 | 3,0± 0,13* |
1,58±0,08 | 2,33±0,11* | 0,9± 0,06 |
1,8± 0,09* |
0,4± 0,05 |
1,17±0,1* |
| Дратівливість | 2,26±0,08 | 2,2± 0,14 |
1,38±0,07 | 1,97±0,14* | 0,85±0,05 | 1,43±0,11* | 0,35±0,05 | 1,1± 0,09* |
0,07±0,03 | 0,43±0,09* |
| Підвищена тривожна сторожкість | 2,76±0,09 | 2,8± 0,15 |
1,99±0,06 | 2,6± 0,11 |
0,87±0,06 | 1,77±0,13* | 0,23±0,04 | 0,93±0,1* | 0,07±0,03 | 0,73±0,1* |
| ППА | 2,85±0,1 | 2,97±0,12 | 1,26±0,05 | 2,63±0,09* | 0,4± 0,05 |
1,8± 0,11* |
0,35±0,05 | 1,03±0,1* | 0,27±0,05 | 0,7± 0,11* |
Примітка: * ‑ зміни показника статистично достовірні в порівнянні з аналогічним показником в основній групі (*- р<0,001)
В таблиці 2 та 3 показано, що ступінь виразності патопсихологічних і вегетативних проявів тривожних розладів при АЗ до лікування в ОГ і КГ була найбільш висока по таких клінічних показниках як „почуття внутрішнього напруження”, „занепокоєння”, „астенія”, „зниження настрою”, „порушення сну”, „тремор пальців рук”, „коливання артеріального тиску (АТ)”, „біль в області серця”, „гіпергідроз долонь” (табл. 2, 3).
Починаючи із третього дня лікування, а також у наступні дні курсової терапії, регрес патопсихологічних і вегетативних проявів тривожної симптоматики в ОГ хворих був також більш результативним, ніж у КГ.Серед досліджуваних патопсихологічних проявів астенія мала найбільш високу бальну оцінку. До закінчення лікування в ОГ цей показник знизився в 4,61 рази, у КГ - в 3,15 рази (р<0,001).
Таблиця 3.
Динаміка вегетативних проявів тривожних розладів при алкогольній залежності у процесі лікування
| Клінічні прояви | Ефективність терапії в балах, M±m | |||||||||
| Дні лікування | ||||||||||
| До лікування | 3-й | 6-й | 9-й | 14-й | ||||||
| ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | ОГ | КГ | |
| Тахікардія | 2,6± 0,09 |
2,6± 0,16 |
1,75±0,08 | 2,1± 0,13* |
1,08±0,06 | 1,73±0,11# | 0,65±0,06 | 1,03±0,12# | 0,11±0,03 | 0,23±0,08 |
| Тремор пальців рук | 3,28±0,08 | 3,33±0,12 | 2,76±0,08 | 3,17±0,11& | 2,1± 0,07 |
2,67±0,11# | 1,12±0,06 | 2,03±0,1# | 0,77±0,05 | 1,2± 0,09# |
| Коливання АТ | 3,07±0,08 | 3,17±0,1 | 2,34±0,07 | 3,0± 0,11# |
1,27±0,06 | 1,87±0,1# | 0,89±0,04 | 1,37±0,12# | 0,16±0,04 | 0,77±0,08# |
| Біль в області серця | 2,9± 0,1 |
3,03±0,15 | 2,0± 0,09 |
2,53±0,12# | 0,53±0,05 | 1,27±0,12# | 0,19±0,04 | 0,63±0,11# | 0,01±0,01 | 0,23±0,08& |
| Головний біль | 2,11±0,09 | 1,87±0,15 | 1,37±0,07 | 1,83±0,16& | 0,88±0,05 | 1,23±0,1& | 0,3± 0,05 |
1,0± 0,1# |
0,01±0,01 | 0,33±0,09# |
| Гіпергідроз долонь | 2,79±0,08 | 2,9± 0,15 |
2,35±0,07 | 2,7± 0,09& |
1,25±0,07 | 1,63±0,11& | 0,66±0,05 | 0,9± 0,11* |
0,14±0,04 | 0,5± 0,09# |
| Гіперемія лиця та шиї | 1,6± 0,07 |
1,63±0,11 | 1,01±0,06 | 1,33±0,09& | 0,52±0,05 | 0,83±0,1& | 0,11±0,03 | 0,73±0,08# | 0,02±0,02 | 0,37±0,09# |
| Нудота | 2,39±0,07 | 2,33±0,1 | 1,69±0,08 | 2,0± 0,14* |
0,79±0,05 | 1,0± 0,11* |
0,24±0,04 | 0,57±0,09# | 0,01±0,01 | 0,23±0,08& |
| Загальний гіпергідроз | 2,49±0,08 | 2,47±0,12 | 1,61±0,07 | 1,93±0,12* | 1,02±0,05 | 1,27±0,1* | 0,31±0,05 | 0,6± 0,11* |
0,05±0,02 | 0,23±0,08 |
Примітка: * ‑ зміни показника статистично достовірні в порівнянні з аналогічним показником в основній групі (*- р<0,05; &- р<0,01; # - р<0,001)
Легкі прояви астенії зберігалися в пацієнтів обох груп після закінчення курсу лікування. Почуття внутрішнього напруження, занепокоєння через 14 днів терапії в ОГ зменшилося в 12,9 рази, у КГ тільки в 2,7 рази, починаючи з 6 дня лікування динаміка показників була статистично достовірною (р<0,001). Нормалізація настрою в ОГ була в 6,65 рази ефективнішою по зрівнянню з контролем (р<0,001). Порушення сну до кінця лікування в ОГ зменшилися в 7,93 рази, у КГ ‑ в 2,59 рази (р<0,001).
Залишковий тремор пальців рук по закінченню лікування зберігався в обох групах хворих, але в ОГ він був в 4,26 разів менше вихідних даних, а в КГ ‑ тільки в 2,8 рази (р<0,001). Показник нестабільності АТ в ОГ наприкінці лікування був в 4,75 рази кращим (р<0,001). Через 14 днів лікування неприємні відчуття та біль в області серця в пацієнтів ОГ практично були відсутні, а в КГ зменшилися в 13,7 разів у порівнянні з вихідними даними (р<0,01). По закінченню лікування гіпергідроз долонь в ОГ був відзначений усього в декількох пацієнтів, регрес був 3,45 рази краще, ніж в КГ (р<0,001).
До початку лікування 84,09% реоенцефалограм (РЕГ) пацієнтів основної та контрольної групи було патологічно змінено. В 61,36% хворих реєструвалися криві спастичного типу, в 26,51% ‑ ангіодистонічного типу, в 12,12% ‑ гіпотонічного типу. Аналіз РЕГ у процесі лікування показав, що в 52,94% хворих ОГ і 20,00% КГ по завершенню терапії змінилося співвідношення типів РЭГ у бік переваги нормотонічного типу. Така позитивна динаміка відбулася за рахунок скорочення числа РЭГ спастичного типу з 61,36% до 21,57% в ОГ і до 46,67% у КГ; ангіодистонічного типу з 26,51% до 17,65% в ОГ і до 23,33% у КГ. Кількість РЕГ гіпотонічного типу знизилася в ОГ з 12,12% до 8,82%, у КГ залишилося на вихідному рівні.
Коефіцієнт міжпівкульових асиметрій зменшився з 56,82±6,3% до 32,5±4,8% в ОГ (р<0,05), у той час як у КГ - до 49,3±5,7% (р>0,05). Амплітуда пульсової хвилі в ОГ хворих збільшилася з 0,07±0,002 Ом до 0,137±0,003 Ом у лівій півкулі (р<0,05), з 0,09±0,003 Ом до 0,121±0,007 Ом у правій півкулі (р<0,05). У КГ амплітуда пульсової хвилі мала менш виражену позитивну динаміку (від 0,07±0,002 Ом до 0,076 ±0,008 Ом ліворуч і від 0,09±0,003 Ом до 0,098 ±0,004 Ом праворуч), яка була статистично не достовірна (р>0,05).
За даними ЕЕГ в період загострення клініки алкогольної тривоги біоелектрична активність головного мозку була порушена в усіх пацієнтів: загальне зниження амплітуди ЕЕГ-хвиль було у 69,69% хворих; нерегулярність, низькоамплітудність α-ритму (49,24%); домінуюча β-активність; наявність θ-хвиль; пароксизмальна активність (65,15%); патологічні знаки у відповідь на функціональні проби (58,33%). По закінченню купіруючої терапії відсоток хворих ОГ з поліпшенням параметрів ЕЕГ був вірогідно вище, ніж у КГ (р<0,05).
У всіх пацієнтів ОГ і КГ на висоті тривожних розладів (до лікування) реєструвалися показники кардіопульсометрії (Р.М.Баевский с соавт., 1968, 1990), які свідчать про перевагу симпатичного тонусу вегетативної нервової системи (низька мода (Мо), висока амплітуда моди (АМо), високий індекс напруги (Ін).
У процесілікуванняМозросла в ОГз0,65±0,02 с до 0,72±0,02 с, у КГз0,65±0,01 с до 0,67±0,01 с.Цей показник не досяг нормальних значень в обох групах хворих, однак в ОГ показник Мо був ближче до нормотонічного розподілу кардоінтервалів (р<0,05). АМозменшилася в ОГз 76,52±3,62% до 51,78±1,24%, у КГ - з77,36±2,35% до 60,82±2,6%. По закінченню курсу лікування показник АМо в ОГ знизився на 25,04%, а в КГ - на 16,54% (р<0,05), однак в обох групах він не досяг нормальних значень. Показник варіаційного розмаху (dx) до лікування у всіх досліджуваних хворих був у нижньому діапазоні нормальних значень. Серед усіх параметрів варіаційної пульсометрії він був найбільш статичним, мало залежним від методів терапії. Однак, зростання цього показника в ОГ було більшвиражено, чим у КГ. Наприкінці лікування цей показник збільшився на 0,05 с в ОГ і на 0,01 с у КГ (0,21±0,01 с і 0,18±0,01 с відповідно, р<0,05). У всіх досліджуваних хворих з тривожними розладами при АЗ до лікування був значно підвищений Ін (у 3,42 рази в порівнянні з нормою). Після закінчення курсу лікування Ін в ОГ дорівнював 158,26±9,48 од., знизившись, у порівнянні з вихідними даними, в 3,1 рази, у КГІн дорівнював 257,09±33,62 од., знизившись відповідно в 1,77 рази (р<0,05). При всій динамічності цього показника повного сумарного відновлення його до нормальних значень не спостерігалося, що, на наш погляд, пояснюється наявністю незворотної патофізіологічної складової генералізованих системних наслідків хронічної алкогольної інтоксикації.
Змінені показники варіаційної пульсометрії об’єктивізували також наявність латентних форм алкогольної тривоги та загострення потягу до алкоголю.
З перших днів лікування в ОГ та КГ ми спостерігали картину поліпшення самопочуття хворих на тлі відновлюючихся багатьох вегето-неврологічних, соматичних і психометричних показників. Разом з цим, через деякий час (5 - 7 днів) при відносно задовільному соматичному стані, у пацієнтів обох (ОГ+КГ) груп психічний і психологічний стан починав знову погіршуватися. Незважаючи на те, що безпосередні страждання, пов'язані з синдромом скасування, практично були відсутні, хворі відчували протягом дня лабільний психологічний дискомфорт, пов'язаний з втратою звичного багаторічного алкогольного стереотипу. Мали місце фрустраційні стани у зв'язку з усвідомленням своєї соціальної непридатності, психогенним впливом зовнішніх несприятливих психосоціальних і побутових констеляцій. Спостерігалися напади тривоги, порушення сну, почуття сорому й провини, тривожно-депресивних, тривожно-фобічних, тривожно-іпохондричних станів з обкресленими думками про поновлення алкоголізації, «мозаїчної апатії» (байдужність до всього, крім алкогольної атрибутики). За даними варіаційної пульсометрії у цей період часу (до 9 дня лікування) ми спостерігали картину погіршення показників у КГ у порівнянні з попереднім днем обстеження: АМо збільшилася з 63,91±4,29 % до 65,09±5,23 %, dx зменшився з 0,17±0,01 с до 0,16±0,01 с, Ін збільшився з 300,91±26,22од. до 306,27±42,64 од. У ці ж дні обстеження в ОГ спостерігалася певна позитивна динаміка цих показників.
Таким чином, в пацієнтів на 6 ‑ 14 день лікування спостерігалася друга хвиля тривожної симптоматики, яка наступила в післяабстинентномуперіоді, коли безпосередній інтоксикаційний факторсвоюанксіогенну роль вичерпав, і на перший план виступили інші, нерідко психологічно з'ясовні причини. Як показало наше дослідження, друга хвиля алкогольної тривоги є суттєвим фактором ризику ранніх зривів та рецидивів алкоголізації, що свідчить про помилковість існуючої в наркологічній практиці тактики виписки пацієнтів у цей період зі стаціонару за їх бажанням. Встановлене клінічне спостереження диктує необхідність завершення протиалкогольної терапії у повному обсязі. Такий підхід, за даними катамнезу, дозволив зменшити кількість рецидивів у обстежених пацієнтів в 2,5 рази та стабілізувати ремісійні стани.
ВИСНОВКИ
1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної задачі сучасної наркології ‑ обґрунтування, розробка і диференційоване застосування фармакологічного препарату з тимолептичним ефектом карбамазепіну і немедикаментозного методу ‑ біоадаптивного регулювання систем (БАРС-терапія) у комплексному лікуванні тривожних розладів при алкогольній залежності (АЗ).
2. В структурі психічних і поведінкових розладів, обумовлених аддиктивним зловживанням алкоголю, важливе клініко-діагностичне, експертне, терапевтичне, профілактичне, реабілітаційне та патогенетичне значення належить вторинним тривожним розладам, які, за отриманими даними, мають певну синдромальну структуру, чітку приуроченість до основних типових клінічних ситуацій при алкогольній залежності: синдрому відміни алкоголю, патологічному потягу до алкоголю, гострої алкогольної інтоксикації, запійних станів, алкогольних психозів, алкогольних енцефалопатій, ремісійних станів. Тривожні розлади ускладнюють клінічну картину алкогольної залежності і потребують в наркології селективної та цілеспрямованої терапевтичної уваги. На підставі одержаних ретроспективних даних щодо превентивно підвищених рівнів особистісної й ситуативної тривожності, як донозологічних характерологічних рис обстежених пацієнтів, можна стверджувати, що тривожність є первинним особистісним фактором ризику, що відіграє певну пускову роль у формуванні алкогольної залежності.
3. Тривожні розлади у пацієнтів з алкогольною залежністю не існують ізольовано (як моносимптоми), вони, як правило, коморбідні з іншими постінтоксикаційними психічними, поведінковими, соматичними, вегетативними відхиленнями. На підставі багатофакторного аналізу виділені клінічні варіанти, відсоткове їх співвідношення та розроблена структурно-синдромальна рубрифікація тривожних розладів алкогольного ґенезу: тривожно-астенічний (18,94%); тривожно-депресивний (18,18%); тривожно-фобічний (14,39%); тривожно-іпохондричний (8,33%); тривожний із суїцидальними тенденціями (11,36%); тривожно-дисфоричний (7,58%); ларвірована тривога (21,21%).
4. Розроблено та впроваджено в наркологічну практику новий (на рівні винаходу), більш результативний, підхід до лікування алкогольної тривоги, який передбачає комбіноване застосування тимолептичних ефектів фармакологічного препарату карбамазепін і психокорекційних та біоадаптивних можливостей немедикаментозного методу регулювання систем організму ‑ БАРС-терапії. Порівняння анксіолітичної ефективності нового методу лікування з традиційною терапією показало, що запропонований засіб мав статистично достовірні переваги: більш виражений і більш швидкий купіруючий ефект по відношенню до клініки алкогольної тривоги проявлявся вже з третього дня лікування, в той час, як при традиційній фармакотерапії аналогічний ефект спостерігався лише з 6-го дня лікування.
5. При кількісній оцінці вихідного рівня тривожних розладів (за методикою самооцінки по Спілбергеру‑Ханіну) ситуативна та особистісна тривожність була підвищена в середньому, в 1,57 і 1,36 рази відповідно, що в значній мірі свідчить про наявність у хворих особистісних та набутих (алкогольних) тривожних розладів. Встановлено, що підвищений вихідний рівень ситуативної тривожності (60,06±0,64 балів) в основній групі статистично вірогідно знизився на 14-й день лікування до 38,94±0,38 балів (тобто
8-09-2015, 22:16