При проведенні культурального методу діагностики з урахуванням особливості методу на результати дослідження можуть вплинути дефекти у роботі лаборанта, недоліки у живильних середовищах, а також наявність у дослідному матеріалі мікст-інфекції, яка також може рости на відповідних середовищах.
Таким чином, на основі отриманих результатів ми дійшли висновку, що для підвищення достовірності встановлення діагнозу мікоплазмової урогенітальної інфекції у жінок найраціональнішим є застосування всіх трьох вищевказаних діагностичних методів. Як критерій етіологічного вилікування хворих на УГМ для практичної охорони здоров’я пропонується культуральний метод DUO.
Проведений нами електронно-мікроскопічний аналіз слизової оболонки шийки матки жінок як у гострому періоді мікоплазмової інфекції, так і при хронічній формі захворювання показав, що мікоплазми, які спричинюють цю інфекцію, добре відрізняються і трапляються в усіх досліджуваних ділянках слизової: у просвіті гемомікросудин, періендотеліально і періепітеліально, в інтерстиції. Поліморфізм мікоплазм може бути зумовлений різними стадіями їхнього розвитку. Будучи мембранними паразитами, мікоплазми вступають в контакт з плазматичною мембраною клітини-хазяїна за допомогою різних білків-адгезинів і спричинюють гідроліз мембранних фосфоліпідів, що призводить до лізису обох мембран. Через такі “люки” і відбувається обмін вмісту мікоплазм з інфікованими клітинами, в яких різко зменшується кількість рибосом і накопичуються рибосоми і дрібно дисперсний матеріал, внаслідок чого цитоплазма цих клітин набуває підвищеної електронної щільності. Слід зазначити, що, хоча мікоплазми розташовуються по всій слизовій оболонці, найбільша їх кількість трапляється периваскулярно і у просвіті гемомікросудин. Це дає підставу припускати, що мікоплазми переносяться плином крові.
Дія мікоплазм на структурні компоненти слизової оболонки носить мозаїчний, а не генералізований характер. При цьому ступінь виразності ушкоджень вище за хронічну форму захворюван-ня. Мозаїчність ультраструктур виявляється наявністю клітин - і епітеліоцитів, і ендотелітоцитів - на різних стадіях: від неушкоджених до деструктивно змінених. У гострому періоді у слизовій оболонці на перший план виступає темноклітинна дегенерація епітеліоцитів, тоді як за хронічного перебігу для них найхарактерніша метаплазія.
При імунологічному дослідженні хворих на УГМ спостерігались зростання фагоцитарного числа моноцитів і нейтрофілів у пацієнток 1-ї групи і найсуттєвіше - у хворих з мікст-інфекцію порівняно з показниками групи контролю і хворих із хронічним перебігом (табл.1). Інтенсивність фагоцитозу (ІФ) моноцитів і нейтрофілів була зниженою в усіх групах хворих. Найбільша активація ферментативно-метаболічної активності цих клітин відносно контролю виявлена у пацієнток 1-ї групи на фоні зниження функціонального резерву у хворих 1-ї та 2-ї груп. Пригнічення поглинальної активності як моноцитів, так і нейтрофілів, а також незначна активація їхнього ферментативного метаболізму у хворих із хронічним перебігом УГМ може сприяти подальшій персистенції збудників. Зростання відсотка фагоцитуючих клітин у разі загострення захворювання та активація їхнього кисеньзалежного метаболізму підтверджують наявність запального процесу.
Вивчення фенотипу лейкоцитів крові виявило зменшення відносно контрольних показників відносної та абсолютної кількості Т-лімфоцитів (CD3+) в усіх групах хворих, але більшою мірою у хворих з місктінфекцією. Різноспрямовані коливання (в межах контрольних величин) кількості Т-хелперів (CD4+) і Т-цитотоксиків (CD8+) призводило до підвищення імунорегуляторного індексу CD4+/CD8+ у пацієнтів 1-ї групи та його зниження у 2-й групі, що підтверджує більший клітинний дисбаланс у хворих із хронічним перебігом УГМ, а це, в свою чергу, буде забезпечувати дефекти в імунній регуляції у хворих на УГМ. Наявність змішаної інфекції сприяло зростанню (P < 0,05) кількості CD19+ лімфоцитів порівняно з контролем. У хворих з моно-інфекцією 1-ї та 2-ї груп виявлено зменшення кількості природних кілерів (CD16+) і їх збільшення у пацієнтів із мікст-інфекцією. Встановлено зниження рівня експресії HLA-DR-рецепторів на Т-лімфоцитах крові у жінок усіх груп і підвищення цього показника на В-лімфоцитах у хворих 1-ї групи. У гу-моральній ланці імунітету виявлено високий рівень ЦІК у сироватці крові всіх хворих на УГМ відносно контролю. Підвищений рівень IgG і IgМ порівняно з нормою спостерігали в групі хворих з підгострим перебігом УГМ і в асоціації з іншою інфекцією, а найбільше зниження рівня IgА було зафіксовано у хворих із хронічним перебігом УГМ.
Таблиця 1
Показники імунореактивності організму жінок, хворих на УГМ (M ± m)
| Показник | Здорові донори |
Хворі на УГМ | ||
| 1-ша група | 2-га група | 3-тя група |
||
| ФЧ Мц,% | 35,3±2,3 | 39,8±2,2 42,7±2,6 * ·2 |
34,5±1,9 31,6±1,8·1 |
34,9±2,5 |
| ФІ Мц, ум. од. | 3,5±0,2 | 2,2±0,4 * 2,4±0,3 * |
2,3±0,5 * 2,1±0,2 * |
3,1±0,2 |
| сНСТ Мц,% | 10,2±1,0 |
15,5±1,1 *Ñ3 16,3±1,3 *·2 |
11,9±2,0 12,2±1,4·1 |
10,7±0,8Ñ1 |
ФР Мц,% |
43,6±2,4 | 13,5±1,2 *Ñ3 12,9±0,9 * |
17,6±2,3 *Ñ3 13,1±1,4 * |
38,3±2,7Ñ1, 2 |
| ФЧ Нф,% | 53,7±3,3 | 58,3±3,1 64,8±4,2 ·2 |
52,3±3,2 50,6±2,7 ·1 |
52,4±3,5 |
| ФІ Нф, ум. од. | 6,9±1,2 | 4,9±0,9 4,5±1,0 |
5,2±1,2 5,0±0,7 |
6,3±0,8 |
| сНСТ Нф,% | 32,3±2,5 |
53,4±3,2 *Ñ3 60,2±4,0 * ·2 |
45,3±3,5 * 50,2±2,9 * ·1 |
38,4±2,8Ñ1 |
| ФР Нф,% | 24,4±2,3 | 10,6±0,9 *Ñ 9,3±1,1 * |
10,0±0,8 * 10,4±1,4 * |
19,5±2,0Ñ1 |
CD3+,% Т-лімфоцити |
65,7±2,1 |
62,4±4,1 60,3±3,0 |
62,8±3,4 61,2±2,3 |
64,4±2,7 |
CD4+,% Т-хелпери |
38,8±3,8 | 37,9±2,9 38,5±3,1 |
33,7±2,7 36,4±2,2 |
36,8±2,4 |
CD8+,% Т-цитотоксичні лімфоцити |
26,8±2,4 |
25,6±1,7 24,4±2,0 |
27,0±2,2 26,8±1,9 |
27,2±3,0 |
Закінчення табл.1 |
||||
| Показник | Здорові донори |
Хворі на УГМ | ||
| 1-ша група | 2-га група | 3-тя група |
||
CD16+,% NK-клітини |
14,5±1,1 |
12,0±0,9 18,4±1,2 * |
11,5±0,8 * 16,4±1,4 |
12,6±1,6 |
CD19+,% В-лімфоцити |
8,4±1,5 |
11,0±1,2 13,3±1,7 * |
10,7±1,5 11,8±1,4 |
8,9±1,1 |
СD3+/HLA-DR+,% активовані Т-лімфоцити |
5,6±0,8 |
3,7±0,4 * 3,5±0,5 * |
4,0±0,6 3,9±0,3 |
4,1±0,4 |
СD3-/HLA-DR+,% активовані В-лімфоцити |
11,3±1,8 |
14,4±0,8 * Ñ 3 16,8±1,8 * ·2 |
11,4±1,6 12,2±1,4 ·1 |
10,2±0,8 Ñ1 |
| СD4+/CD8+ | 1,46±0,22 |
1,46±0,22 1,59±0,28 |
1,25±0,17 1,37±0, 19 |
1,36±0,26 |
| ЦІК, од. опт. щільності | 48,7±4,8 | 87,3±2,4 * Ñ 2, 3 96,5±3,2 * · 2 |
71,4±3,6 *Ñ1 76,2±4,2 * ·1 |
66,0±2,0 *Ñ1 |
| IgG, г/л | 8,6±0,8 | 11,0±1,2 12,3±1,4 * |
9,0±1,3 9,8±1,5 |
8,8±1,7 |
| IgА, г/л | 2,23±0,31 | 1,97±0,32Ñ2 2,02±0,24 ·2 |
1,16±0,16 *Ñ1, 3 1,34±0,20 * ·1 |
1,94±0,12Ñ2 |
| IgМ, г/л | 1,10±0,12 | 1,65±0,15 * Ñ2, 3 1,81±0,20 * |
1,23±0,09Ñ1 1,35±0,13 |
0,98±0,06Ñ1 |
| a-ІФН, Од/мл | 28,7±2,1 | 25,0±2,2 24,3±1,4 |
22,4±2,0 * 23,5±2,7 |
20,8±1,2 * |
| g-ІФН, Од/мл | 14,5±1,4 | 6,0±0,6 * 8,4±1,0 *Ñ2 |
5,5±0,7 * 5,7±0,9 *Ñ1 |
7,8±1,3 * |
| сФНП-a, пг/мл | 58,4±5,0 | 93,4±11,4 * · 3 102,4±9,6 * Ñ2 |
73,4±5,8 * 80,5±5,9 * Ñ1 |
62,3±4,4 * ·1 |
| іФНП-a, пг/мл | 126,7±6,4 |
123,4±7,3 125,7±8,3 |
116,3±9,6 124,3±7,5 |
104,5±5,3 * |
Примітка. Над рискою - при порівнянні хворих жінок із моноінфекцією (·), під рискою - при порівнянні хворих жінок із мікст-інфекцією (Ñ); 1, 2, 3 - групи хворих; іФНП-a - індукована продукція ФНП. Тут і у табл.2: Мц - моноцити; Нф - нейтрофіли; ФР - функціональний резерв; ФЧ - фагоцитарне число; сНСТ-a - спонтанний НСТ-тест; сФНП-a, - спонтанна продукція ФНП.
* Р < 0,05 порівняно з групою здорових жінок.
Функціональний стан системи ІФН у хворих на УГМ характеризувався пригніченням здатності лейкоцитів периферійної крові до синтезу in vitro a - та g-ІФН у відповідь на адекватну індукцію. Рівень сироваткового ІФН порівняно з контролем (2,3 ± 0,4 Од/мл) був істотно підвищеним у хворих 1-ї групи з моно - та мікст-інфекцією (15,4 ± 2,1 Од/мл, Р < 0,05 і 19,6 ± 2,3 Од/мл, Р < 0,05), 2-ї групи (13,2 ± 2,2 Од/мл, Р < 0,05 і 17,3 ± 2,0 Од/мл, Р < 0,05), 3-ї групи (13,2 ± 1,4 Од/мл, Р < 0,05) відповідно. Низький a - та g-інтерфероногенез лейкоцитів крові in vitro у хворих на УГМ спричинений, мабуть, блокуванням їхньої ІФН-продукуючої активності, що може бути однією з причин хронізації інфекційного процесу, а знижена продукція a - та g-ІФН у хворих з латентною інфекцією не дає змоги повною мірою знищувати збудників, вона лише пригнічує його розмноження. Мікоплазми здатні активувати клітини, до мембран яких вони прикріплюються: мембранні речовини деяких мікоплазм є пірогенами, вони стимулюють моноцити і можуть індукувати продукцію ними прозапальних цитокінів. Спонтанна продукція фактора некрозу пухлин (ФНП-a) була вірогідно підвищена проти контролю у пацієнтів 1-ї та 2-ї груп як з моно-, так і з мікст-інфекцією. Індукована ліпополісахаридом (ЛПС) продукція ФНП-a була нижче за контрольний показник у пацієнтів усіх груп. Виявлено вірогідне зниження функціонального резерву ФНП-продукуючих клітин відносно контролю (117,0 ± 10,4%) як у хворих із моноінфекцією - 32,0 ± 3,2; 58,4 ± 5,8 і 67,7 ± 7,4% відповідно в 1-й, 2-й та 3-й групах, так і у хворих 1-ї та 2-ї груп із мікст-інфекцією - 22,8 ± 4,3 і 43,8 ± 5,9% відповідно.
Проведені дослідження виявили у жінок, хворих на УГМ, недостатність клітинного імунітету, що може спричинювати неефективність антибактеріальної терапії і потребує застосування індукторів ІФН.
З урахуванням особливостей клінічного перебігу УГМ, даних імунологічних і мікробіологічних досліджень біоценозу цервікального каналу піхви і уретри хворих терапію УГМ умовно можна поділити на три етапи.
На першому етапі лікування вона має бути спрямована на елімінацію асоціаційних змішаних мікробних збудників. Другий етап передбачає проведення етіотропної і патогенетичної протимікоплазмової терапії. На третьому етапі треба провести корекцію мікробіоценозу піхви після комплексної етіопатогенетичної терапії хворих на УГМ.
Хворим на підгостру форму перебігу УГМ проведено етіотропне лікування в комбінації з імуномоделювальними препаратами. Серед них 29 хворим здійснено курс антибактеріальної терапії препаратом “Доксициклін” у комбінації з кагоцелом, а 31 хворій - комплексне лікування, яке включало прийом антибіотика полімік у поєднанні з кагоцелом. Із 62 хворих на хронічну форму УГМ 30 хворих проліковано комбінацією препаратів “Доксициклін” і “Кагоцел” та 32 хворі - “Полімік” і “Кагоцел”.
Культуральним методом DUO не раніше ніж через 4 тижні після останнього прийому антибіотиків ми провели контрольні дослідження ерадикації M. hominis, U. urealуticum, M. genitalіum. Встановлено, що в групі хворих на підгострий УГМ результати ефективності лікування були різними. Зокрема, відсоток ерадикації мікоплазм у підгрупі хворих на підгостру форму УГМ, де застосовували доксициклін і полімік у комплексі з кагоцелом становив 21(72,4%) і 29 (93,5%) (Р < < 0,05) відповідно.
У групі хворих на хронічні форми перебігу УГМ ефективність запропонованих нами схем лі-кування також вірогідно відрізнялись. Так, у групі хворих на хронічний УГМ культуральним методом DUO ерадикація мікоплазм виявлена у 19 (63,3%) хворих, які приймали доксициклін, кагоцел, та 27 (84,3%) хворих, які отримували полімік і кагоцел (Р < 0,05).
Комплексне лікування хворих на УГМ відновлювало показники моноцитів і нейтрофілів (фа-гоцитарне число ІФ, НСТ-тестів на фоні поступового збільшення функціонального резерву) після курсу лікування за двома схемами та через місяць спостереження (табл.2). Відбувалось незначне збільшення кількості Т-лімфоцитів, Т-хелперів, природних кілерів і зменшення Т-цитотоксиків у бік норми у хворих усіх груп. Підвищений індекс CD4+/CD8+ у пацієнток з підгострим перебігом УГМ, яким була призначена схема полімік + кагоцел, після лікування і через місяць знизився до норми, а знижений показник у пацієнток з хронічним перебігом зростав. Початково зменшена кількість активованих Т-лімфоцитів збільшувалась у всіх хворих на УГМ. Динаміка кількості загальних та активованих В-лімфоцитів мала тенденцію до зменшення, більшою мірою це виявилось у пацієнток із підгострим перебігом захворювання, які лікувались за другою схемою. Це сприяло зменшенню високих рівнів ЦІК, IgG і IgM в усіх групах й нормалізації вмісту сироваткового IgA (більшою мірою у хворих із підгострим перебігом хвороби). Суттєвіші зміни спостерігали при використанні другої схеми полімік + кагоцел. Антибактеріальна терапія із застосуванням кагоцелу знижувала рівень сироваткового ІФН, але контрольної величини не було досягнуто; підвищувала до контрольних величин продукцію a-ІФН та g-ІФН (вірогідно в групі 2В через 1 міс після завершення лікування). Спонтанна продукція ФНП-a у хворих на УГМ після курсу лікування і через місяць зменшилась до норми (у хворих із хронічним перебігом помітніше), а індукована - істотно не змінювалась, що збільшувало функціональний резерв клітин-продуцентів.
Таблиця 2
Показники імунореактивності у жінок, хворих на УГМ, у динаміці комплексного лікування (M ± m)
| Показник | Здорові донори |
Хворі на УГМ | |||
| 1-га група | 2-га група | ||||
| А | В | А | В |
||
| ФЧ Мц,% | 35,3±2,3 | 39,8±2,2 41,2±2,5 38,5±1,7 |
41,3±2,6 * 42,5±2,7 36,4±2,1 Ñ |
34,5±1,9 37,4±2,0 36,0±1,8 |
31,6±1,8 36,6±1,7· 35,8 ± 2,3 |
| ІФ Мц, ум. од. | 3,5±0,2 | 2,2±0,3 * 2,8±0,1 3,0±0,2 · |
2,4±0,3 * 3,3±0,4 3,2±0,3 · |
2,3±0,2 * 3,2 ± 0,2· 3,4 ±0,3 · |
2,1±0,2 * 3,6±0,3· 3,5 ±0,5 · |
| сНСТ Мц,% | 10,2±1,0 |
15,7±1,6 * 15,9±1,4 * 14,2±1,2 * |
16,0±1,5 * 17,2±2,0 * 13,6±1,8 |
11,8±1,6 12,8±1,3 12,0±1,5 |
12,1±1,4 13,5±1,2 * 12,8±1,6 |
| Закінчення табл.2 | |||||
| Показник | Здорові донори |
Хворі на УГМ | |||
| 1-га група | 2-га група | ||||
| А | В | А | В | ||
ФР Мц,% |
43,6±2,4 | 12,7±2,1 * 22,0±3,0 * · 23,9±2,8 * · |
13,1±1,6 * 26,2±2,2 * · 25,2±3,1 * · |
17,8±1,4 * 21,9±2,6 * 28,3±2,9 * · |
18,2±2,1 * 23,7±2,0 * 28,1±1,7 * · |
| сНСТ Нф,% | 32,3±2,5 |
55,3±3,0 * 47,3±2,4 * 44,3±2,7 * · |
56,2±4,1 * 48,5±3,2 * 42,5±2,3 * · |
46,3±3,2 * 44,2±1,9 * 43,9±2,4 * |
48,0±2,7 * 42,3±1,7 * 40,4±1,3 * · |
СD3+/HLA-DR+,% активовані Т-лімфоцити |
5,6±0,8 |
3,6±0,3 * 4,3±0,2 4,6±0,4 · |
3,5±0,4 * 5,2±0,3 5,4±0,5 · |
3,8±0,3 4,4±0,6 4,5±0,3 |
4,1±0,2 5,4±0,3 5,3±0,4 · |
| СD4+/CD8+ | 1,46±0,22 |
1,55±0,31 1,56±0,29 1,61±0,27 |
1,56±0,30 1,53±0,22 1,49±0,25 |
1,28±0,16 1,46±0,32 1,45±0,17 |
1,35±0,14 1,49±0,27 1,47±0,34 |
| ЦІК, од. опт. щільності | 48,7±4,8 | 91,3±3,5 * 78,3±2,8 * · 72,1±2,2 * · |
88,6±4,0 * 71,5±3,0 * · 67,3±2,9 * · |
74,4±4,2 * 69,7±3,7 * 67,5±3,6 * |
73,2±3,8 * 62,5±2,1 * · 60,9±2,1 * · |
| IgА, г/л | 2,23±0,31 | 2,06±0,12 2,18±0,23 2, 20±0,14 |
1,95±0,21 2,24±0,12 2, 19±0,17 |
1,22±0,33 * 1,67±0,07 1,72±0,11 |
1,27±0,15 * 1,79±0,36 2,03±0,21· |
| IgМ, г/л | 1,10±0,12 | 1,74±0,12 * 1,50±0,26 1,35±0,07 · |
1,69±0,16 * 1,32±0,17 1,27±0,14 · |
1,28±0,08 1,21±0,05 1,22±0,22 |
1,30±0,05 1, 20±0,09 1, 20±0,06 |
Сироватковий ІФН, Од/мл |
2,3±0,4 | 17,9±1,2 * 13,2±1,0 * · 11,5±1,1 * · |
17,1±1,4 * 12,3±0,6 * · 10,4±1,3 * · |
14,2±1,3 * 9,9±0,7 * · 7,6±0,7 * ·Ñ |
15,8±2,0 * 9,0±0,8 * · 6,5±0,6 * ·Ñ |
| g-ІФН, Од/мл | 14,5±1,4 | 7,8±1,2 * 8,9±1,3 * 10,7±0,8 * · |
7,5±1,5 * 9,8±0,9 * 11,5±1,6 · |
5,6±0,9 * 9,6±0,7 *· 10,5±0,8 * · |
5,7±0,8 * 11,3±0,9 · 12,4±0,6 · |
| сФНП-a, пг/мл | 58,4±5,0 | 100,7±11,3 * 85,3±10,4 * 74,3±8,1 |
99,4±9,6 * 70,5±9,4 · 59,8±5,6 · |
76,7±8,5 71,0±11,2 60,5±6,9 |
73,5±11,1 64,8±7,5 56,3±7,7 |
| ФР ФНП-a,% | 117,0±10,4 | 23,5±3,2 * 42,6±9,3 * 67,3±7,6 ·Ñ |
24,7±3,8 * 71,3±12,2 * · 109,0±8,7 ·Ñ |
60,1±5,3 * 74,4±11,6 * 82,5±8,3 · |
65,9±4,8 * 73,9±7,8 * 100,2±9,5 ·Ñ |
Примітка. Cтроки обстеження: а - до лікування, в - через 1 міс після завершення лікування. Схеми лікування: А - доксициклін + кагоцел, В - полімік + кагоцел.
* Р < 0,05 - порівняно з групою здорових жінок.
Імуномоделювальна ефективність лікування УГМ при застосуванні другої схеми, яка включала “Полімік” як антибактеріальний засіб та імуномодулятор кагоцел, порівняно з деякими показниками імунного та інтерферонового статусу перевершувала першу схему лікування, в якій антибіотиком був доксициклін.
Отже, аналіз отриманих результатів засвідчив перевагу запропонованої нами комбінації полімік і кагоцел над комбінацією доксициклін і кагоцел у лікуванні мікоплазмової інфекції жіночого урогенітального тракту. Застосування у комплексному лікуванні препаратів ІФН нормалізує показники імунного статусу, що у більшості хворих сприяло елімінації мікоплазмової інфекції із їх організму.
ВИСНОВКИ
Вперше теоретично узагальнено і здійснено нове вирішення наукового завдання з підвищення ефективності лікування мікоплазмової інфекції урогенітального тракту жінок удосконаленням методів діагностики і контролю ерадикації збудника та комплексного лікування, яке передбачає використання індукторів ІФН у комплексі з етіотропною антибіотикотерапією на основі визначення зв’язку між характером клінічного перебігу інфекційного процесу, супутньою мікст-інфекцією, станом системи ІФН й іншими показниками системи імунітету.
1. Клінічний перебіг мікоплазмової інфекції урогенітального тракту жінок не залежить від виду мікоплазм, а визначається титром збудника в діагностичному матеріалі, наявності супутньої мікст-інфекції, станом системи імунореактивності організму. Детальний аналіз клінічних проявів при УГМ не виявив специфічної симптоматики цього захворювання. Головним чином на перший план виступає симптоматика неспецифічного запалення урогенітального тракту, що обґрунтовує доцільність проводити комплексну діагностику із застосуванням усіх доступних методів, у тім чи-слі й високоефективних молекулярно-біологічних.
2. Чутливість ПІФ, культурального методу DUO і ПЛР у діагностиці мікоплазмової інфекції урогенітального тракту відповідно становить 64,7; 86,6 і 91,6%. З урахуванням латентного та хронічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, наявності супутньої мікст-інфекції та механізмів персистенції мікоплазмової інфекції верифікація діагнозу має ґрунтуватися на паралельному застосуванні декількох методів детекції інфекції, а саме: реакції ПІФ, культурального методу DUO і ПЛР з обов’язковим урахуванням клінічної картини захворювання. Це дає змогу знач-но підвищити ефективність та достовірність діагностики.
3. Мікоплазмова інфекція спричинює зміни у структурних компонентах слизової оболонки шийки матки як у гострому, так і у хронічному періодах захворювання, які носять гетерогений характер. Найвиразніші зміни стосуються епітеліальної пластинки та ендотеліальної вистелки кровоносних мікросудин. У гострому періоді у слизовій оболонці на перший план виступає темноклітинна дегенерація епітеліоцитів, тоді як за хронічного перебігу для них найхарактерніша метаплазія.
4. Ультраструктурним дослідженням встановлено, що мікоплазми у слизовій оболонці шийки матки розташовуються інтерепітеліально, периваскулярно, інтраваскулярно. Взаємодія мікоплазм із клітиною-хазяїном відбувається в декілька стадій: адгезія, інтердигітація мембран, лізис контактуючих мембран з наступним проникненням їхнього вмісту в цитоплазму клітини.
5. Зміни у системі імунітету хворих на УГМ характеризуються зниженою поглинальною активністю фагоцитарних клітин, активацією внутрішньоклітинного кисеньзалежного метаболізму нейтрофілів (по всіх групах хворих) і моноцитів (найбільшою мірою під час загострення захворювання) на фоні зниження резервних можливостей клітин, а також порушенням показників клітинного імунітету: зниження імунорегуляторного індексу за рахунок зменшення кількості Т-хелперів, насамперед у хворих із хронічним і латентним перебігом захворювання. Відмічено зменшення природних кілерів (CD16+) у хворих із мікоплазмовою моноінфекцією, що є причиною недостатнього знищення збудника та його довготривалої персистенції. Крім того, спостерігались зменшення кількості Т-лімфоцитів з активаційними маркерами HLA-DR.
6. Для хворих на УГМ характерним було пригнічення α - та g-інтерфероногенезу, а також розвиток імунозапальної реакції, на що вказувало підвищення концентрації сироваткового ІФН і продукції прозапального цитокіну - ФНП-α.
7. Комплексне лікування хворих на УГМ із застосуванням індуктора ІФН кагоцелу в базисній антибактеріальній терапії сприяло поліпшенню деяких показників клітинного імунного та інтерферонового статусу: спостерігали підвищення фагоцитарної та ферментативно-бактерицидної активності нейтрофілів і моноцитів, а також їхнього ефекторного потенціалу; нормалізацію початково зменшеної кількості Т-лімфоцитів, Т-хелперів, активних Т-лімфоцитів і зменшення підвищеної кількості В-лімфоцитів і їх активацію; відновлення a - та g-інтерфероногенної здатності лейкоцитів і зниження рівня сироваткового ІФН. Призначення імуномодулятора препарату “Кагоцел” та антибактеріального засобу “Полімік” поліпшило інтерфероновий статус.
8. Розроблений і патогенетично обґрунтований метод комплексного лікування УГМ, який передбачає проведення етіотропної антибіотикотерапії препаратом “Полімік” у комплексі з препаратом групи індукторів ендогенного ІФН “Кагоцел” та місцевого лікування. Застосування запропонованого комплексного методу усуває патогенетичні механізми утворення персистентних форм мікоплазм, аутоімунні процеси в організмі, що по суті є профілактикою хронізації та ускладнень запального процесу.
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
1. Запропоновано комбінацію методів діагностики мікоплазмової інфекції урогенітального тракту, що значно підвищує ефективність діагностики
8-09-2015, 22:38