МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ¢Я УКРАЇНИ
державний вищий навчальний заклад
"ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.Я. ГОРБАЧЕВСЬКОГО"
ЛИМАР НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА
УДК: 618.175–055.25–06:618.1–022]-08
ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ ДИСМЕНОРЕЇ У ЖІНОК,
ЩО НЕ НАРОДЖУВАЛИ, ПРИ ПОЄДНАНИХ ФОРМАХ УРОГЕНІТАЛЬНОЇ ІНФЕКЦІЇ
14.01.01 – акушерство та гінекологія
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата медичних наук
Тернопіль – 2008
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Порушення менструальної функції впродовж багатьох віків є серйозною проблемою жіноцтва, однак детальне вивчення цих змін відкриває все нові і нові можливості їх корекції (В.П. Сметник, Л.П. Тумилович, 1998; Л.П. Бакулева, З.А. Базина, 1998; Т.Ф. Татарчук, Я.П. Сольский, 2003; Э.К. Айламазян, 2004).
Дисменорея потребує особливої уваги, так як є одним із найбільш розповсюджених захворювань у гінекологічній практиці. Частота її коливається в широких межах, від 8 до 92% серед менструюючих жінок. При цьому у близько 10% жінок погіршується загальне самопочуття аж до тимчасової втрати працездатності, що є найчастішою причиною пропусків занять школярками і тимчасовою непрацездатністю молодих жінок, які не народжували (Г.Ф.Кутушева, 2002; Е.В. Коханевич, 2006; AnitaL. Nelson, MD, 1998).
Крім того, відомо, що болючі відчуття впливають на емоційну сферу, психічний і загальний стан жінки і, як наслідок, - на внутрішньосімейні стосунки, що також обумовлює не тільки медичну, але й соціальну актуальність цієї проблеми (В.Н. Серов, В.Н. Прилепская, Т.В. Овсянникова, 2006). На думку багатьох авторів (В.А. Насонова, 2001; В.Н. Прилепская, Е.А. Межевитинова, 2001; Г.Ф. Кутушева, 2002), дисменорея, як правило, не зустрічається у жінок з ановуляторним циклом, незважаючи на наявність відносної гіперестрогенії. Очевидно, це можна пояснити дефіцитом прогестерону, необхідного для синтезу простагландинів.
Останніми роками в усьому світі, у тому числі й в Україні, відзначається тенденція до поширення запальних захворювань органів малого тазу. Особливістю перебігу всіх урогенітальних інфекцій є часті асоціації їх одних з одними та із захворюваннями, викликаними іншими мікроорганізмами, мультивогнищевість уражень. Ріст захворюваності значною мірою пов’язаний з поширенням безсимптомної та недіагностованої форм хвороби, але цей об’єктивний процес, на жаль, не супроводжується радикальними змінами ставлення до цього захворювання як лікарів, так і населення (И.И. Мавров, 2000; В.М. Гранитов, 2001; Т.Б. Семенова, 2001; С.А. Масюкова, В.В. Гладько, 2002; О.В. Ромащенко, А.В. Руденко, В.Т. Кругліков та ін., 2002).
Вірусні інфекції геніталій не піддаються лікуванню традиційними засобами достатньо ефективно, тому проблема їх терапії залишається актуальною на сьогоднішній день. Профілактика практично мало здійсненна, тому що занадто велика кількість людей залучена до соціальної та сексуальної активності, і більшість з них є довічними вірусоносіями (В.И. Козлова, А.Ф. Пухнер, 2000; Ю.В. Лобзин, Ю.И. Ляшенко, А.Л. Позняк, 2003; И.М. Каримова, 2004; Г.И. Мавров, 2006; NaesensL., 2001).
Лікування генітального герпесу дотепер, незважаючи на істотний розвиток фармакологічних основ терапії, являє собою значні методичні та практичні труднощі. Це пояснюється біологічними і фармакологічними змінами внаслідок тривалої персистенції герпес-вірусів в організмі людини, а також специфічним імунодефіцитом, сформованим у хворих з рецидивуючим генітальним герпесом (В.М. Гранитов, 2001; Т.Б. Семенова, 2001).
Саме тому з кожним днем зростає популярність методів біологічної медицини і, зокрема, такого її напрямку як гомотоксикологія (Е.Н. Стукалова, 2005).
Оскільки дисменорея та урогенітальна інфекція надзвичайно розповсюджені серед жінок молодого віку, нас зацікавило поєднання цих захворювань та пошук методів їх адекватного лікування.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Виконана науково-дослідна робота є фрагментом наукової роботи кафедри акушерства, гінекології та перинатології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика “Актуальні аспекти збереження та відновлення репродуктивного здоров’я жінки та перинатальної охорони плода на сучасному етапі” (№ державної реєстрації 0106U010506). Дисертант є співвиконавцем комплексної наукової роботи.
Мета дослідження. Знизити частоту дисменореї у жінок, що не народжували, при поєднаних формах урогенітальної інфекції на підставі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та гормональних особливостей, а також удосконалення лікувально-профілактичної методики.
Завдання дослідження.
1. Вивчити стан імунної системи у жінок, які страждають дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції.
2. Визначити гормональну насиченість організму у жінок з дисменореєю.
3. Провести клініко-лабораторну оцінку ефективності застосування запропонованої комплексної терапії дисменореї при поєднаних формах урогенітальної інфекції.
4. Розробити методи комплексного лікування дисменореї при поєднаних формах урогенітальної інфекції.
5. Розробити практичні рекомендації щодо тактики ведення жінок при поєднаних формах урогенітальної інфекції.
Об’єкт дослідження: менструальна функція жінок, урогенітальна інфекція.
Предмет дослідження: мікробіологічний статус, стан системного і місцевого імунітету, вміст статевих гормонів.
Методи дослідження. Клінічні (менограма), мікробіологічні (мікрофлора піхви, цервікального каналу), імунологічні (Т-лімфоцити, Т-хелпери, Т-супресори, В-лімфоцити, IgM, G), гормональні (рівень фолікулостимулюючого, лютеїнізуючого, тиреотропного гормонів, пролактину, естрадіолу, прогестерону, вільного трийодтироніну та тироксину), кольпоцитологічні, ехографічні та математично-статистичні.
Наукова новизна одержаних результатів. Результати роботи мають важливе теоретичне і практичне значення для розробки та удосконалення своєчасних та адекватних методів лікування дисменореї при поєднаних формах урогенітальної інфекції, запобігання прогресування захворювання та збереження якості життя молодих жінок.
Вперше встановлено наявність змін імунного та гормонального статусу у жінок з дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції, що дозволило розширити дані щодо патогенезу дисменореї. Показано роль корекції імунної системи в комплексному лікуванні дисменореї. Вперше розроблено та патогенетично обгрунтовано новий метод лікування дисменореї у жінок, що не народжували, при поєднаних формах урогенітальної інфекціїї шляхом застосування антигомотоксичних засобів.
Практичне значення одержаних результатів. Результати проведених досліджень свідчать про те, що дисменорея при поєднаних формах урогенітальної інфекції супроводжується не лише вираженими клінічними проявами, але і зниженням імунологічної реактивності організму, що в значній мірі порушує його адаптаційні можливості. Це дало можливість виявити основні фактори, що сприяють розвитку дисменореї, розробити та впровадити в практику практичні рекомендації щодо оптимізації лікування дисменореї у жінок, що не народжували, при поєднаних формах урогенітальної інфекції, на основі використання комплексної медикаментозної терапії.
Результати дослідження та комплекс лікування впроваджені в роботу гінекологічного відділення міського пологового будинку № 1 м. Києва, гінекологічного відділення обласної клінічної лікарні м. Києва, гінекологічного відділення Тернопільського обласного перинатального центру „Мати і дитина” та кафедри акушерства, гінекології та перинатології НМАПО iмені П.Л. Шупика.
Особистий внесок здобувача. Планування і проведення всіх досліджень виконано протягом 2006-2008 рр. Автором проведені клініко-ехографічне дослідження і лабораторне обстеження 100жінок, що не народжували. Самостійно зроблено забір і підготовку біологічного матеріалу. Автором розроблено практичні рекомендації щодо зниження частоти дисменореї у жінок, що не народжували, при поєднаних формах урогенітальної інфекції. Статистична обробка отриманих результатів виконана безпосередньо автором.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на з’їзді і пленумі Асоціації акушерів-гінекологів України (Донецьк, 2006; Одеса, 2007); на науково-практичних конференціях „Актуальні питання сучасного акушерства та гінекології” (Тернопіль, 2006, 2007, 2008); „Репродуктивне здоров’я жінки: проблеми і шляхи вирішення” (Тернопіль, 2007); на Всеукраїнській науково-практичній конференції „TORCH-інфекції: діагностика, лікування та профілактика”(Тернопіль, 2007), на ХІ Міжнародному медичному конгресі студентів і молодих вчених (Тернопіль, 2007).
Публікації. За темою кандидатської дисертації опубліковано 7 наукових робіт, 6 з яких у журналах та збірниках, затверджених ВАК України.
Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 146 сторінках друкованого тексту (основний обсяг становить 111 сторінок), складається зі вступу, огляду літератури, розділу матеріалів та методів дослідження, двох розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел літератури, який включає 340 джерел. Робота ілюстрована 27 таблицями та 2 рисунками.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
Матеріал і методи дослідження. Виходячи із поставлених завдань, сучасних поглядів на етіопатогенез первинної та вторинної дисменореї та епідеміологію урогенітальної інфекції, основних принципів лікування вищевказаних патологічних станів, підібрано відповідний комплекс клініко-лабораторних методів дослідження.
Всього обстежено 150 жінок, що не народжували, з них 100 жінок з проявами дисменореї при поєднаних формах урогенітальної інфекції, 50 – соматично здорових жінок. Вони були розділені на групи наступним чином:
- 1 група - 50 жінок, що не народжували, з первинною дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції, які отримували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи;
- 2 група - 50 жінок, що не народжували, з первинною дисменореєю при поєднаних формах урогенітальної інфекції, яким проводилось запропоноване нами комплексне лікування;
- контрольну групу склали 50 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку, що не народжували.
Комітетом з етики Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика МОЗ України (протокол № 11 (35) від 03.12.2007) не виявлено порушень етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи.
З метою виключення вторинної дисменореї органічного генезу проводилось ультразвукове дослідження (УЗД) геніталій.
Для досягнення максимальної об’єктивності та оптимізації обстеження, а також для проведення аналізу даних клініко-статистичних досліджень нами розроблена спеціальна карта-анкета, що включала 51 пункт, згідно якої проводилось обстеження та реєструвались результати дослідження. У зазначеного контингенту жінок вивчали скарги, зокрема, детально оцінювались різноманітні прояви захворювання, анамнез життя, анамнез захворювання, зверталась особлива увага на наявність шкідливих звичок, статеву функцію, засоби контрацепції та запобігання транссексуальних інфекцій, що мають безпосередній вплив на розвиток даної патології. Проводили об’єктивне обстеження органів та систем, гінекологічне обстеження, оцінювали наявність супутньої екстрагенітальної патології.
У комплекс лабораторного обстеження були включені загальний і біохімічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження мазків з цервікального каналу та піхви.
Вивчення ендокринологічного статусу проводилось шляхом визначення естрадіолу, прогестерону, фолікулостимулюючого гормону (ФСГ), лютеїнізуючого гормону (ЛГ), пролактину, тиреотропного гормону (ТТГ), вільного трийодтироніну (Т3 ) і тироксину (Т4 ) в сироватці крові.
Показники системного імунітету визначались за допомогою еритроцитарних діагностикумів для виявлення субпопуляцій Т- і В- лімфоцитів людини: CD3+; CD4+; CD8+; CD22+. Інфікування ВПГ-2, ЦМВ, хламідіями визначали за допомогою імуноферментного аналізу (ІФА) шляхом виявлення іноглобулінів класу М, G.
Ведення пацієнток 1 групи проводилось за загальноприйнятими протоколами МОЗ України: гормональна терапія (дидрогестерон по 10 мг двічі на добу з 11 по 25 день менструального циклу протягом 3 менструальних циклів); знеболюючі препарати; кровозупинні середники; вітаміни групи В, С; седативні або тонізуючі препарати; специфічна антимікробна терапія; противірусна терапія; імуномодулююча терапія; санація хронічних вогнищ інфекції; корекція мікрофлори кишечника і піхви; місцеве лікування.
Ведення пацієнток 2 групи проводилось із використанням антигомотоксичних препаратів (АГТП) замість гормональної та симптоматичної терапії: Мулімен по 20 крапель сублінгвально 3 рази на добу протягом 2 місяців, Гінекохель по 10 крапель 3 рази в день протягом 1 місяця та Енгістол по 1 таблетці 3 рази на добу протягом 1 місяця, Ехінацея-композитум С по 2,2 мл внутрішньом’язево 2 рази в тиждень №5.
Визначення естрогенної насиченості проводилось за результатами шийкового індекса та показниками менограми, а саме: вимірювали базальну температуру, досліджували цервікальний слиз, симптом „зіниці”, симптом „папороті”, розтягнення цервікального слизу, каріопікнотичний індекс (КІ), еозинофільний індекс (ЕІ), індекс дозрівання (ІД). Показники шийкового індекса оцінювались наступним чином: 0-3 бали – різка естрогенна недостатність, 4-6 балів – помірна естрогенна недостатність, 7-9 балів – достатня естрогенна насиченість, 10-12 балів – висока естрогенна насиченість.
Для визначення естрадіолу, прогестерону використовувався стандартний набір „DRGEstradiolELISA”, „DRGProgesteroneELISA”, (Москва), що базується на принципі конкуренції і планшеткового розділення. Зчитування оптичної густини проводили на фотометрі при довжині хвилі 450 нм (±10 нм). Для кількісного визначення ФСГ, ЛГ, пролактину, ТТГ, Т3, Т4 використовувався тест "ELISA". Його принцип – конкурентний ІФА, що базується на класичній „сендвічевій” технології "ELISA". Концентрація визначалася за допомогою кривої калібрації, сформованої за допомогою калібраторів, що входять до складу набору.
Інфікування ВПГ-2, ЦМВ, хламідіями визначали за допомогою методу імуноферментного аналізу (ІФА). Для виконання дослідження застосовували тест-систему "HSV-2 IgMELISA", "HSV-2 IgGELISA", "CMVIgMELISA", "CMVIgGELISA", "ChlamydiatrahomatisIgMELISA", "ChlamydiatrahomatisIgGELISA". Тест-системи являють собою набір реагентів для виявлення імуноглобулінів класів M, G (IgM, IgG) до цитомегаловірусу (ЦМВ), вірусу простого герпесу ІІ типу (ВПГ-2) та хламідії методом ІФА за нормою оптичної густини та вирахуванням коефіцієнту позитивності. Останній визначався в У.О. відносно норми оптичної густини.
Визначення стану імунної системи проводилось з використанням еритроцитарних діагностикумів для виявлення субпопуляцій Т- і В-лімфоцитів людини „Анти-СД3”, „Анти-СД4”, „Анти-СД8”, „Анти-СД22”. Принцип методу ґрунтується на визначенні субпопуляцій Т- і В- лімфоцитів за допомогою реакції розеткоутворення з еритроцитами, на яких адсорбовані моноклональні антитіла проти рецепторів СД3 (Т-лімфоцити), СД4 (Т-хелпери), СД8 (Т-супресори), СД22 (В-лімфоцити).
Відбір проб для мікробіологічного дослідження здійснювали з використанням правил асептики та антисептики. Для мікробіологічних досліджень використовували наступний матеріал: вміст піхви, піхвові змиви, мазки та зішкребки зі слизової оболонки піхви, з цервікального каналу та уретри; зішкребки-відбитки зі стінок піхви, присінку піхви та малих статевих губ. Мікроскопічні методи дослідження включали світлову та люмінісцентну мікроскопію отриманого матеріалу. Препарати розглядали в декількох полях під збільшенням ´ 400 світловим мікроскопом.
Тип біоценозу піхви оцінювали за загальноприйнятою класифікацією.
Для люмінісцентної мікроскопії нативний матеріал наносили щіткою на 2 знежирених, промаркованих предметних скла. Для виявлення хламідій, мікоплазм та уреаплазм використовували відповідні тест-системи.
З метою діагностики гонорейної, трихомонадної, хламідійної, мікоплазменної, уреаплазменної інфекції та визначення антибіотикочутливості виконували культуральні дослідження. Отримані результати досліджень опрацьовані за методом варіаційної статистики. Різницю показників вважали достовірною при Р<0,05. Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою персонального комп’ютера з використанням пакета програм „MicrosoftExel” (А.Ф. Семенко, В.В. Ермаков,1984; С.Н. Лапач, А.В. Губенко, П.Н.Бабич,2000).
Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень свідчать, що середній вік обсежуваних пацієнток однаковий в обох досліджуваних групах, і становить у середньому 21,24±0,83та21,36±0,87рік. Ці показники відповідають даним літератури відносно віку пацієнток, які страждають дисменореєю (Г.Ф.Кутушева,2002).Остання найчастіше проявлялася у жінок у віці до 25 років (в 1 групі – 94%, в другій – 90%).
За соціальним складом пацієнти розподілились наступним чином: майже половину складають студенти (відповідно 46% і 48%), за освітою розподілились ідентично: з вищою 52% в 1 групі, 56% - в 2; з середньою - відповідно 48% і 44%; за соціальним станом переважна більшість неодружених (84% в 1 групі і 90% в 2 групі), більшість обстежуваних жінок – жителі міста (76% в 1 групі, 86% в 2 групі).
Аналізуючи анамнестичні дані, слід зазначити, що для досліджуваного контингенту жінок характерний ранній початок статевого життя, а саме: в 1 групі 40% пацієнток почали статеві стосунки до 16 років, 43% - до 18 років, лише 14% - після 18 років. Аналогічна картина спостерігалася в 2 групі: 38% вказували на початок статевого життя до 16 років, 54% - до 18 років і 8% - після 18 років. В першій групі 84% жінок, в другій – 92% стверджували про наявність більше одного статевого партнера. Більшість пацієнток (в 1 групі - 50%, в 2 – 56%) користуються бар’єрними засобами контрацепції. Значна частина жінок (22% і 28% в 1 і 2 групах відповідно) застосовує фізіологічний метод. Гормональні засоби використовують лише 8% і 4% відповідно в 1 і 2 групах. Ранній початок статевого життя, наявність більше одного статевого партнера і є безумовно причиною поєднаних форм урогенітальної інфекції у жінок досліджуваних груп, не зважаючи на їх молодий вік.
Відомо, що однією із причин самовільних викиднів є урогенітальна інфекція. Як свідчать результати вивчення репродуктивного анамнезу, всі обстежувані жінки були репродуктивного віку, не народжували, у 2 пацієнток першої групи та у 1 другої групи в анамнезі відбулися самовільні викидні, що становить відповідно 4% і 2%. На перенесений артифіційний аборт вказують 3 пацієнтки першої групи і 2 – другої групи.
Більше половини пацієнток (66% з 1 групи і 58% з 2 групи) перенесли бактеріальний вагіноз. Кольпіт або цервіцит перенесла третина жінок обох груп, сальпінгоофорит в анамнезі мали відповідно 8% і 10% пацієнток. Проведений нами аналіз свідчить про високу частоту виявлення бактеріальних вагінозів в анамнезі у жінок з урогенітальною інфекцією, а також запальних захворювань шийки матки. Важливо відзначити, що пацієнтки з урогенітальною інфекцією в анамнезі отримували раніше різні методи лікування даної патології, однак в 52% випадків це не приносило стійкого позитивного клінічного ефекту.
Оцінюючи дані соматичного анамнезу, необхідно звернути увагу на екстрагенітальні захворювання. Найчастіше спостерігались часті гострі респіраторні захворювання: у 32% в першій та у 34% в другій групі, анемія у 18% в першій та у 16% в другій групі, дискінезія жовчевивідних шляхів у 10% та у 12% випадків відповідно. Решта видів соматичної патології мали місце набагато рідше і в порівнянні в групах суттєво не відрізнялись. Що стосується захворювань сечовидільної системи, то пієлонефрит зустрічався у 2% та у 6% відповідно. Серед інших особливостей слід виділити високий рівень перенесених дитячих інфекцій (1 група – 62%, 2 група – 68% і контрольна – 60%).
Відомо, що оперативні втручання сприяють розладам менструальної функції, негативно впливають на стан репродуктивної системи і можуть викликати загострення хронічних запальних процесів. Частота і різновид операцій в анамнезі не мали істотних розходжень між жінками основних та контрольної груп. Найбільш розповсюдженим видом оперативного втручання у обстежених жінок була апендектомія, що виконана в 22% першої і в 20% жінок другої груп. Післяопераційний період у всіх жінок протікав без ускладнень, що свідчить про відсутність органічного впливу на виникнення дисменореї.
Алергічна реакція в анамнезі за
8-09-2015, 22:34