Із шкідливих звичок пацієнти обох груп вказують на паління, вживання алкоголю і слабоалкогольних напоїв. Так 62% жінок 1 групи і 66% 2 групи палять, 60% 1 групи і 80% 2 групи вживають алкоголь, а слабоалкогольні напої - 94% і 92% відповідно. Для досліджуваного контингенту жінок характерний ранній початок паління: так, до 16 років - 38% і 34% відповідно, а також велика кількість викурених цигарок в день. Порівнюючи ці дані з контрольною групою, де 12% жінок палять, можемо констатувати, що паління негативно впливає на менструальну функцію, оскільки показники досліджуваних груп в 3 рази перевищують дані контрольної групи.
Жодна пацієнтка з обох досліджуваних груп не зловживала алкоголем. Проте, слід відзначити, що 16% жінок 1 групи і 10% другої вказали на часте вживання слабоалкогольних напоїв, що також перевищує показники контрольної групи в 4 рази в 1 групі і в 2,5 рази в 2 групі, і може впливати на менструальну функцію жінок.
Аналіз менструальної функції показав, що менархе в обох групах в більшості наступила до 15 років (в 94% та в 96% пацієнток 1 та 2 груп відповідно). До лікування болючі менструації спостерігались в 100% випадків в обох групах, нерегулярні - в 62% в жінок 1 групи та в 54% 2 групи. Тривалість менструального циклу менша 21 дня відмічена в 22% жінок 1 групи і 26% 2 групи, більше 35 днів - у 24% і 22% відповідно. Менструації в більшості жінок тривали від 3 до 6 днів (у 74% пацієнток 1 групи і у 72% 2 групи), більше 6 днів спостерігались в 22% в 1 групі і в 20% в 2 групі. Отримані результати підтверджують думку багатьох авторів (А.М. Савичева, М.А. Башмакова, 1998; С.Б. Ходаківський, Н.А. Захаренко,2006; О.М. Гопчук, 2006) про негативний вплив урогенітальної інфекції на менструальну функцію пацієнток.
Таким чином, як показали результати проведеної клінічної характеристики жінок обстежуваних груп, підбір пацієнток здійснювався з урахуванням мети і завдань даного дослідження, а також із дотриманням принципу рандомізації.
При вивченні скарг, анамнестичних даних ми дослідили динаміку клінічних проявів дисменореї у жінок на фоні поєднаної урогенітальної інфекції.
Важливе значення мають анамнестичні дані репродуктивної функції. При ретельному опитуванні пацієнток були встановлені зміни в параметрах менструальної функції обстежуваних жінок. Так, до лікування болючі менструації спостерігались в 100% випадків в обох групах, нерегулярні - в 62% в жінок 1 групи та в 54% 2 групи. Тривалість менструального циклу менша 21 дня відмічена в 22% жінок 1 групи і 26% 2 групи, більше 35 днів - у 24% і 22% відповідно. Менструації тривали більше 6 днів у 22% в 1 групі і в 20% у 2 групі. Ці дані свідчать про порушення менструального циклу, що дає підставу проводити гормональні дослідження у жінок з даною патологією.
Після проведеного лікування болючі менструації спостерігались в 46% жінок 1 групи і 20% 2 групи (Р<0,05), менструальний цикл став регулярним в 70% пацієнток 1 групи і 88% 2 групи (Р<0,05). Тривалість циклу залишалась меншою 21 дня у 4% 1 групи і 16% 2 групи, більшою 35 днів – у 14% жінок 1 групи і у 10% жінок 2 групи. Тривалість фази десквамації залишалась меншою трьох днів у 2% жінок обох груп, а більшою 6 днів - у 10% пацієнток 1 групи і 6% 2 групи. Показовим є той факт, що після проведеного лікування запропонованою методикою біль внизу живота зник у переважної більшості жінок (у 80%), у порівнянні з пацієнтками, які отримували загальноприйняту методику, в яких біль залишився майже у половини (у 46%) обстежуваних (Р<0,05).
Таким чином, після проведеної терапії загальноприйнятими методами тривалість менструального циклу нормалізувалась в 22% жінок, тривалість менструації – у 14% жінок, регулярність циклу відновилась в 32% пацієнток, зникли болі внизу живота у 54% випадків. Після запропонованої нами терапії ці показники визначились наступним чином: тривалість менструального циклу нормалізувалась у 16%, тривалість менструації нормалізувалась у 20%, регулярність місячних відновилась в 42%, болючість внизу живота зникла в 80% пацієнток 2 групи.
Провівши аналіз проявів дисменореї у жінок досліджуваних груп виявлено, що скарги у них різноманітні і виражені по-різному. До лікування найчастіше спостерігався біль, локалізований внизу живота і зниження працездатності, які були у 100% випадків в обох групах. Крім цього, більшість пацієнток обох груп відмічали біль у молочних залозах (72% жінок 1 групи і 64% 2 групи) і головний біль (у 64% і в 58% відповідно). Серед вегетативних проявів захворювання найчастіше спостерігались зміни артеріального тиску (у 82% 1 групи і у 80% 2 групи), тахікардія (у 72% і 68% відповідно), тоді як такі прояви дисменореї, як парестезії, нудота - в третини жінок досліджуваних груп.
Психоемоційні порушення – дратівливість, депресія, неуважність, зниження працездатності мали місце в переважної більшості досліджуваних пацієнток, тоді як зниження пам’яті відмічала лише половина жінок. Такий широкий спектр клінічних проявів дисменореї до початку лікування свідчить про тривалість процесу і неефективність лікувально-профілактичних заходів, які проводились раніше.
Після проведеного лікування у жінок обох досліджуваних груп значною мірою зменшились вище перераховані скарги, а такі прояви як нудота, блювота, депресія, плаксивість, зниження пам’яті, висипання на шкірі зникли взагалі у пацієнток 2 групи. Біль в животі відмічено у 46% жінок 1 групи і у 20% жінок 2 групи, його інтенсивність була значно меншою, ніж до лікування. Біль в молочних залозах залишився у 40% жінок 1 групи, тоді як у 2 групі - у 8% пацієнток. Зміни артеріального тиску спостерігались у 28% жінок 1 групи і у 18% жінок 2 групи, тахікардія відмічалась у 24% і 30% відповідно. З психо-емоційних порушень 24% жінок 1 групи і 20% жінок 2 групи після лікування продовжували скаржитись на зниження працездатності, 14% і 24% відповідно відмічали наявність дратівливості. Аналізуючи дані клінічних досліджень проведених після лікування, необхідно відзначити досить високий (40%) відсоток жінок 1 групи, яких продовжував турбувати біль в молочних залозах, що обумовлено дією дидрогестерону.
Однак, слід зазначити, що після проведеного лікування у 54% жінок 1 групи і у 80% жінок 2 групи зникли болі внизу живота під час менструації (Р<0,05), головний біль - у 60% жінок 1 групи і у 65% 2 групи, біль у молочних залозах – відповідно у 32% і 56% (Р<0,05) пацієнток. Артеріальний тиск нормалізувався у 54% жінок 1 групи і у 62% жінок 2 групи, а частота серцевих скорочень – у 48% і 38% відповідно. Депресії позбулись 84% жінок 1 групи і 88% жінок 2 групи, працездатність відновилась у 76% і 80% відповідно(Р<0,05).
Проводячи оцінку функціональної активності репродуктивної системи обстежуваних пацієнток, слід відзначити, що у двох третин пацієнтів обох досліджуваних груп (у 67% 1 групи та у 69% 2 групи) до лікування виявлений двофазний менструальний цикл, що підтверджується позитивним симптомом „зіниці”, показниками базальної температури, КІ та ІД. Після лікування кількість пацієнток, у яких виявлено двофазний менструальний цикл, значно зросла як в 1, так і в 2 групі, а саме: в 1 групі позитивний симптом „зіниці” виявлено в 90,0%, характерна для двофазного циклу базальна температура в 86,0%, КІ у 80,0%, ІД у 84,0%. Відповідно у 2 групі ці показники становили: позитивний симптом „зіниці” - 92,0%, базальна температура – 86,0%, КІ – 86,0%, ІД – 82,0% (Р<0,05).
Отримані результати менограми дають змогу стверджувати, що при дисменореї при поєднаній урогенітальній інфекції у переважної більшості пацієнток зберігається двофазний менструальний цикл. Призначена комплексна терапія навіть без використання гормональних засобів значною мірою покращує цей показник.
Результати проведеного мікроскопічного дослідження до лікування свідчать про явне переважання в обох групах до лікування клітин епітелію (1 група – 7,92±0,31 і 2 група - 8,08±0,36; р>0,05) і лейкоцитів (1 група –5,42±0,38 і 2 група - 5,74±0,4; р>0,05). Крім того, у пацієнток переважала змішана флора (1 група –60,0% і 2 група – 66,0%) в значній кількості (1 група – 8,0%, 2 група – 10,0%). У половині випадків (1 група – 48,0% і 2 – 52,0%) наголошено на наявності „ключових” клітин з високим рівнем їх лізису (1 група –44,0% і 2 група – 48,0%), а також поява таких мікроорганізмів, як Mobiluncus (1 група- 44,0% і 2 група – 48,0%) і Bacteroides (1 група - 36,0% і 2 – 34,0%). Хоча запальна реакція слизової піхви не характерна для порушень мікробіоценозу, при мікроскопії мазків вагінального вмісту часто відзначали до 5 і більше лейкоцитів у полі зору в поєднанні з коковими і кокобацилярними морфотипами, які в значній кількості адгезовані на лейкоцитах.
Аналізуючи дані проведеного мікроскопічного дослідження після лікування, у першу чергу необхідно відзначити, що завдяки використанню запропонованої нами методики достовірно знизилась кількість клітин епітелію (1 група - 6,60±0,29і 2 група - 4,26±0,32; р<0,05) і лейкоцитів у полі зору (1 група - 4,28±0,35і 2 група - 3,52±0,36; р<0,05), а також частота змішаної флори на 30,0%; Mobiluncus на 22,0% і Bacteroides на 26,0%. У 30% жінок 2 групи після лікування відновилась паличкова флора.
Одним із механізмів контролю вагінальної мікрофлори є висока адгезивна здатність молочнокислих бацил до поверхні епітеліальних клітин. Ендогенні штами лактобактерій мають високу адгезивну активність і тісно взаємодіють із слизовою оболонкою піхви, мають селективні переваги як перед умовно-патогенними мікроорганізмами, так і перед екзогенними лактобактеріями. Прикріпляючись до епітеліоцитів, автохтонні штами, забезпечують тим самим феномен резистентності колонізації.
Оскільки мікроскопічне дослідження не дає вичерпної інформації про стан мікрофлори, нами було зроблено детальне бактеріологічне дослідження. При цьому, до лікування нами не встановлено достовірних відмінностей між групами пацієнток з хронічною урогенітальною інфекцією, проте виявлено залежність між характером мікрофлори і сексуальною активністю пацієнток. Так, у жінок, що стверджували про наявність одного статевого партнера виявлявся один або два види умовно-патогенних мікроорганізмів, але у високому титрі: Enterococcus spp., Enterococcus spp. + Str. Acidophilus, E.coli (lac-) + Str.acidophilus, E.coli (haem+) + Str. асidophilus; а у жінок, в яких більше одного статевого партнера – 5-7 видів мікроорганізмів, з превалюванням кокової флори: S.aureus, S.epidermidis, S. saprophyticus, Peptococcus spp.
Оцінюючи кількісний склад мікрофлори піхви після лікування слід наголосити на наступних достовірних змінах у 2 досліджуваній групі: збільшення кількості Lactobacillus spp. (1 група - 4,20±0,31 КУО/мл і 2 група - 5,78±0,44 КУО/мл; р<0,05), Bifidobacterium spp. (1 група - 3,27±0,25 КУО/мл і 2 група - 5,08±0,21 КУО/мл; р<0,05) при одночасному зниженні кількості E. coli (lac+) (1 група - 4,61±0,35 КУО/мл і 2 група - 3,17±0,36 КУО/мл; р<0,05); E. coli (haem+) (1 група - 3,00±0,36 КУО/мл і 2 група - 2,20±0,43 КУО/мл; р<0,05); Enterococcus spp. (1 група - 5,50±0,40 КУО/мл і 2 група - 4,40±0,52 КУО/мл; р<0,05); S. aureus (1 група - 5,44±0,37 КУО/мл і 2 група - 3,83±0,35 КУО/мл; р<0,05); Bacteroides spp. (1 група - 3,83±0,35 КУО/мл і 2 група - 2,29±0,39 КУО/мл; р<0,05); Peptococcus spp. (1 група - 2,78±0,31 КУО/мл і 2 група - 2,17±0,30 КУО/мл; р<0,05).
Як свідчать результати проведених мікробіологічних досліджень, у пацієнток з поєднаними формами урогенітальної інфекції спостерігаються значні зміни складу мікрофлори, що проявляються пригніченням лактофлори, яка забезпечує резистентність колонізації. На цьому фоні відбувається розширення спектру і збільшення чисельності умовно-патогенноїмікрофлори. Не зважаючи на відносне збіднення мікроскопічної картини вагінального вмісту, при бактеріологічному дослідженні виявляються асоційовані мікроорганізми в значній кількості, особливо їх анаеробні представники.
Оцінка гормонального стану досліджуваних пацієнток проводилась на різних рівнях впливу. Оцінюючи отримані результати ми використали найбільш прийнятний методологічний підхід, згідно якого розглядали дані по фазах менструального циклу, оскільки спостерігається фізіологічне коливання концентрації гормонів в крові у жінок репродуктивного віку протягом менструального циклу.
Аналіз результатів проведеного ендокринологічного дослідження показав, що жінки з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції мають достовірні розходження в 1 фазу менструального циклу з контрольною групою до лікування у бік зниження вмісту ФСГ (контрольна група - 7,94±0,19 нмоль/л; 1 група -7,62±0,21; p<0,05 і 2 - 7,60±0,20; p<0,05), прогестерону (контрольна група - 1,39±0,12 нмоль/л; 1 група - 1,26±0,09; p<0,05 і 2 - 1,27±0,11 нмоль/л; p<0,05) на фоні незмінних значень ЛГ і естрадіолу, (p>0,05). Проте ці показники знаходяться в межах фізіологічної норми. Рівень пролактину у жінок досліджуваних груп знаходився на рівні контрольної групи. Вміст жіночих статевих гормонів у І фазу менструального циклу після проведеної терапії у жінок 1 і 2 групи достовірно не відрізнявся від показників контрольної групи і знаходився в межах фізіологічної норми.
Оцінюючи результати дослідження до і після лікування в І фазу менструального циклу, слід зазначити, що тільки вміст прогестерону достовірно збільшився у порівнянні із показниками до лікування, і становив у 1 групі - 1,41±0,10, у 2 групі - 1,39±0,11; p<0,05. Вміст ФСГ, ЛГ та пролактину після проведеного лікування також збільшився в обох досліджуваних групах, проте ці показники не були достовірними.
Аналізуючи дані у ІІ фазу менструального циклу варто зазначити, що у жінок з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції є достовірні розходження з контрольною групою, а саме: зниження вмісту ЛГ (контрольна група - 8,02±0,39 нмоль/л; 1 група - 7,25±0,30; p<0,05 і 2 - 7,30±0,31; p<0,05), прогестерону (контрольна група - 36,08±2,26 нмоль/л; 1 група - 32,07±2,04; p<0,05 і 2 - 32,32±2,05 нмоль/л; p<0,05) на фоні незмінних значень ФСГ та естрадіолу, (p>0,05). Після проведеної терапії у жінок 1 і 2 групи рівень гормонів у ІІ фазу менструального циклу достовірно не відрізнявся від показників контрольної групи. Порівняльна характеристика вмісту жіночих статевих гормонів до і після лікування в ІІ фазу менструального циклу показала нам, що вміст ФСГ знизився після лікування у двох досліджуваних групах, і склав 5,13±0,13 нмоль/л і 5,13±0,14 відповідно (контрольна група - 5,12±0,16), вміст естрадіолу практично не змінився, і становив у 1 групі - 0,40±0,03 нмоль/л, в 2 групі - 0,42±0,03 нмоль/л (контрольна група - 0,42±0,03 нмоль/л), тоді як кількість ЛГ і прогестерону зросла, досягаючи рівня контрольної групи, кількість ЛГ становила в 1 групі - 7,91±0,31 нмоль/л, в 2 - 7,98±0,31 нмоль/л; р<0,05; (контрольна група - 8,02±0,39 нмоль/л). Вміст прогестерону підвищився в 1 групі до 34,16±2,07 нмоль/л, в 2 - до 34,39±2,05 нмоль/л (p<0,05); (контрольна група - 36,08±2,26 нмоль/л). Ці дані підтверджують позитивний вплив антигомотоксичної терапії на основні зміни ендокринологічного статусу.
При оцінці вмісту гормонів щитоподібної залози достовірних відмінностей не було, всі показники відповідали рівню контрольної групи (р>0,05), що свідчило про відсутність впливу патології щитоподібної залози у даному випадку на порушення менструального циклу в обстежуваного контингенту пацієнтів.
Таким чином, як показали результати проведених ендокринологічних досліджень, у жінок з дисменореєю при поєднаній урогенітальній інфекції відбуваються зміни гормонального характеру не за рахунок підвищення вмісту естрадіолу, а за рахунок відносного зниження вмісту прогестерону. Ці зміни були більш виражені у ІІ фазу менструального циклу.
Недостатня ефективність загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів диктує необхідність використання комплексного підходу до даної проблеми.
Використання антигомотоксичної терапії у хворих з дисменореєю на фоні поєднаних форм урогенітальної інфекції дозволяє відновити репродуктивну функцію за рахунок ефективної корекції дисгормональних порушень без застосування гормональних преператів, що є важливим моментом у лікуванні молодих жінок, що не народжували.
Оскільки скарги пацієнток стосувалися лише проявів дисменореї, ми визначили титри IgG, а IgМ досліджували на випадок первинного виявлення або можливого загострення процесу.
Провівши дослідження на виявлення поєднаної урогенітальної інфекції, виявили наступне: найчастіше спостерігалось поєднання ВПГ-2 і ЦМВ інфекції (в 1 групі - у 58,0% випадків, в 2 – у 54,0%), ВПГ-2 і хламідії визачались у 20,0% жінок 1 групи і у 24,0% 2 групи, ЦМВ і хламідії – у 14,0% і 12,0% відповідно. У 8,0% в 1 групі, у 10,0% в 2 групі спостерігалось поєднання трьох інфекцій: ВПГ-2, хламідій і ЦМВ. Для виявлення інфікування ВПГ всім пацієнткам обох досліджуваних груп проведено визначення ІgM, IgG до ВПГ 1 та 2 типу. Враховувались лише показники імуноглобулінів до ВПГ-2, оскільки, згідно літературних даних, інфікування ВПГ-1 сягає 90% і часто поєднується з ВПГ-2. Інші види інфекції зустрічались в поодиноких
8-09-2015, 22:34