У хворих на ГП клінічні індекси (крім Ш-П) мають сильні позитивні достовірні кореляції з активністю ЦП, а показник ЧС, крім того, – з активністю ЛДГ і КФ (r>0,79 – 0,95) та негативні – всі – з активністю каталази і ЛФ, а також (крім Ш-П) – із насиченістю ТФ залізом (r>-0,72 – -0,96). Загалом було 20 позитивних і 8 негативних кореляцій. Порушення активності ферментів супроводжувалися змінами показників ФСГ, що підтверджується наявністю 14 сильних вірогідних прямих кореляцій між: активністю каталази, ТФ і ЛФ та індексами ЕХ, ІХ, НІ і СХ жінок; активністю ЦП та даними МЗЯ і СХ чоловіків (r>0,79 – 0,98). 7 негативних взаємозв’язків виявлено між: активністю ЦП і показниками ЕХ, ІХ, НІ та СХ жінок; активністю каталази, ТФ, ЛФ та індексом МЗЯ (r>-0,76 – -0,98). Показники активності каталази, ТФ і ЛФ мають сильні позитивні достовірні зв’язки із вмістом заліза, марганцю і цинку у крові та ротовій рідині та сильні негативні зв’язки – з рівнем кальцію у ротовій рідині, міді у крові та ротовій рідині. Між активністю ЦП, КФ і ЛДГ та вмістом кальцію у ротовій рідині, міді у крові та ротовій рідині встановлено сильні позитивні кореляції, а негативні – з кількістю заліза, марганцю і цинку у крові і ротовій рідині. Загалом виявлено 27 позитивних (r>0,74 – 0,99) та 26 негативних (r>-0,72 – -0,98) сильних достовірних кореляцій, що доводить морфо-функціональну цілісність організму, єдність будови, функції і біохімічних реакцій.
Зміни активності ферментів у хворих на ГП супроводжувалися посиленням процесів ПОЛ: вміст ДК і ТБК-активних продуктів (які пов’язані між собою сильним достовірним прямим взаємозв’язком – r>0,95) значно зростав – у 1,44 (р<0,001) і 1,14 (р<0,005) раза і не залежав від перебігу ГП, але підвищувався із поглибленням патологічного процесу. Відомо, що посилення ліпопероксидації сприяє пошкодженню ядерного хроматину (Губский Ю.И., 2001), що підтверджується і нашими даними: між вмістом ДК і ТБК-активних продуктів та індексами ЕХ, ІХ, НІ, СХ жінок встановлено 8 сильних достовірних зворотних кореляцій (r>-0,90 – -0,98), а з показниками МЗЯ і СХ чоловіків – 4 прямих (r>0,86 – 0,90). Про активацію ПОЛ свідчать прямі взаємозв’язки між рівнем його продуктів та кількістю макро- і МЕ, а саме: ДК і ТБК-активних продуктів – із вмістом кальцію у ротовій рідині (r>0,76; r>0,90); ДК – із рівнем міді (r>0,78) у ротовій рідині; ТБК-активних продуктів – із кількістю міді в обох біологічних рідинах (r>0,81; r>0,90). Сильні непрямі кореляції виявлені між: рівнем ДК і ТБК-активних продуктів та вмістом заліза і марганцю в обох біологічних рідинах (r>-0,79 – -0,98); кількістю ДК та концентрацією цинку в ротовій рідині, а також рівнем ТБК-активних продуктів і цинку в обох рідинах (r>-0,81; r>-0,95).
У сироватці крові та ротовій рідині зростав рівень СМП254 і СМП280 (нуклеотидні і пептидні залишки) – у 1,20 – 1,31 раза (р<0,001) незалежно від перебігу і ступеня ГП, що вказує на розвиток синдрому ендогенної інтоксикації уже при початкових ступенях і на його участь у патогенезі ГП. Збільшення рівня СМП в організмі додатково сприяє інтенсифікації ліпопероксидації, що підтверджується достовірними сильними прямими кореляціями між: рівнем ДК і СМП254 у крові і ротовій рідині (r>0,75; r>0,80); вмістом ТБК-активних продуктів та СМП254 в обох рідинах (r>0,82; r>0,82); кількістю ТБК-активних продуктів і СМП280 у ротовій рідині (r>0,78). Показники ПОЛ і СМП мають також сильні достовірні позитивні кореляції з клінічними індексами: ІГ, РМА, Ш-П, ІК, IRта глибина ПК – із вмістом ДК (r>0,90 – 0,95), ТБК-активних продуктів (r>0,83 – 0,95), СМП254 у крові і ротовій рідині (r>0,85 – 0,87), а показник ЧС – із рівнем ТБК-активних продуктів (r>0,79) і СМП280 у ротовій рідині (r>0,93) і підтверджують значні порушення цілісності тканин пародонта. Виявлені 12 позитивних і 6 негативних сильних взаємозв’язків рівнів СМП із цитогенетичними показниками хворих на ГП (індекси ЕХ, ІХ, НІ та СХ жінок мають непрямі, а МЗЯ і СХ чоловіків – прямі кореляції з кількістю СМП254 у сироватці крові і ротовій рідині та СМП280 у ротовій рідині) засвідчують вплив ендогенної інтоксикації на порушення в геномі соматичних клітин. Водночас утворення СМП зумовлено головним чином дезінтеграцією цілісного процесу реалізації генетичної інформації, що завершується синтезом необхідних клітині поліпептидів (Чернюк Н.В., 2003). Отже, дослідження рівня СМП можна рекомендувати для ранньої скринінгової діагностики ГП як маркерів синдрому ендогенної інтоксикації, що засвідчують посилення патогенності бактерій у зоні ураження (СМП254 ) та значну активацію розпаду білків тканин пародонта (СМП280 ). Разом із показниками ПОЛ вони можуть також використовуватися для оцінки контролю ефективності лікування ГП.
У сироватці крові всіх хворих на ГП достовірно зростав рівень ФНП-α, ІФН-γ та ІЛ-12 – у 3,24 (p<0,001); 1,79 (p<0,005); 1,46 (p=0,01) раза відповідно, а ІЛ-4 – знижувався у 2,13 (p<0,05) раза. Подібні зміни були і в ротовій рідині: вміст ФНП-α – збільшувався на 74,17% (р<0,005); ІФН-γ – на 203,03% (р<0,05), а ІЛ-12 – на 97,36% (р<0,005). Зниження рівня ІЛ-4 на 28,57% (p>0,05) було не таким значним. Дисбаланс у системі цитокінів не залежав від перебігу захворювання, але був сильнішим при поглибленні ГП: за хронічного перебігу ІІ-ІІІ ступеня порівняно з початковим-І ступенем рівень сироваткового ІФН-γ підвищувався на 78,34%, а ФНП-α у ротовій рідині – на 79,57% (p<0,05). Встановлено синергічну дію вивчених прозапальних цитокінів та їх сумісну антагоністичну дію відносно протизапального ІЛ-4. Отримані 10 (r>0,80 – 0,99) прямих і 8 (r>-0,80 – -0,99) зворотних сильних достовірних кореляцій між вивченими цитокінами підтверджують дані науковців про чіткі агоністичні та антагоністичні взаємозв’язки між окремими медіаторами в межах цитокінової системи і вказують на їх спільну участь у розвитку запального процесу в пародонті. Зростання вмісту ФНП-α у ротовій рідині, на нашу думку, свідчить про значну активацію моноцитів/макрофагів пародонтопатогенними мікроорганізмами, а підвищення концентрації ІФН-γ підтверджує його роль у прогресуванні ГП, дію ІФН-γ у даному випадку як прозапального цитокіна та вказує на активацію Т хелперів 1-го типу. Достовірне зростання у всіх групах хворих рівня ІЛ-12 у ротовій рідині, очевидно, зумовлене збільшенням патогенності мікрофлори порожнини рота при поглибленні патологічного процесу в пародонті і підвищенням місцевої імунної відповіді на її дію. Зниження вмісту антифлогістичного ІЛ-4 засвідчує виснаження протизапальних механізмів імунної системи у хворих на ГП та пригнічення гуморального імунітету.
Нами виявлено, що для цитокінів характерна значна індивідуальна мінливість, яка проявлялася великим діапазоном коливань їх рівня у середині вибірки. У крові більшим був розмах коливань у випадку ГП загостреного перебігу початкового і І ступеня, а за хронічного – у разі ІІ і ІІІ ступеня; в ротовій рідині ширший діапазон спостерігався у разі загостреного перебігу. Отже, оцінюючи результати лікування, необхідно враховувати зміни рівня цитокінів не лише у всієї групи загалом, а й у кожного конкретного пацієнта зокрема, адже вони можуть бути пов’язані зі спадковою конституцією, яка визначає індивідуальну специфіку клітинної картини будь-яких хвороб і зумовлює велику індивідуальну різницю в силі імунної відповіді (Бочков Н.П., 2002). Показники вмісту цитокінів мають сильні і достовірні кореляції з клінічними даними: індекси ІГ, РМА, IR, ІК та глибина ПК позитивно корелюють із рівнем ІФН-γ у крові (r>0,78) та ФНП-α у ротовій рідині (r>0,78), а негативно – з кількістю ІФН-γ та ІЛ-4 у ротовій рідині (відповідно r>-0,87 і r>-0,78). Показник ЧС має прямі взаємозв’язки із вмістом ФНП-α у крові (r>0,93) та ІЛ-12 в обох рідинах (r>0,93; r>0,83) і непрямий – із рівнем ІЛ-4 у крові (r>-0,93). Проба Ш-П та кількість ІФН-γ у ротовій рідині пов’язані сильною негативною кореляцією (r>-0,93).
Нашими дослідженнями підтверджений взаємозв’язок між порушеннями мінерального обміну та дисбалансом цитокінової продукції у хворих на ГП, зокрема за наявністю сильних позитивних кореляцій між: рівнем ІФН-γ і ІЛ-12 у крові, ФНП-α в обох рідинах та вмістом кальцію в ротовій рідині і міді в обох рідинах; кількістю ІЛ-4 у крові та рівнем заліза, марганцю і цинку в обох рідинах (всі – r>0,73 – 0,93). При цьому сильні негативні кореляції виявлені між: рівнем ІФН-γ і ІЛ-12 у крові, ФНП-α в обох рідинах та кількістю заліза, марганцю і цинку в обох рідинах; рівнем ІЛ-4 в обох рідинах та вмістом кальцію у ротовій рідині і міді в обох рідинах. Всі коефіцієнти коливалися у межах r>-0,73 – -0,93. Між активністю металоферментів і продукуванням цитокінів також виявлена залежність: активність каталази і насиченість ТФ залізом достовірно сильно і негативно корелювали з рівнем ІФН-γ і ІЛ-12 у крові та ФНП-α в обох рідинах, а позитивно – із вмістом ІЛ-4 в обох рідинах. Для показників активності ЦП були виявлені обернені закономірності: сильні позитивні кореляції з кількістю ІФН-γ, ІЛ-12 у крові і ФНП-α в обох рідинах; а також негативні – з рівнем ІЛ-4 в обох рідинах (r>0,78 – r>0,88). Ряд сильних достовірних зв’язків пов’язує й активність металозалежних ферментів із вмістом цитокінів. Це – позитивні кореляції між: активністю ЛДГ та рівнем ФНП-α у крові й ІЛ-12 в обох рідинах (r>0,83; r>0,83; r>0,93); активністю КФ та вмістом ФНП-α у крові і ІЛ-12 в обох рідинах (r>0,83 – 0,88); активністю ЛФ та рівнем ІЛ-4 в обох рідинах і ІФН-γ у ротовій рідині (r>0,71 – 0,93). Негативні кореляції визначалися між: активністю ЛДГ та рівнем ІЛ-4 у крові (r>-0,83); активністю КФ та вмістом ІЛ-4 в обох рідинах (r>-88; r>-0,83); активністю ЛФ та рівнем ІФН-γ і ІЛ-12 у крові, а також ФНП-α в обох рідинах (r >-0,73 – -0,93).
Про порушення продукування цитокінів при активації процесів ПОЛ свідчать сильні обернені кореляції рівнів ДК та ІФН-γ і ІЛ-4 у ротовій рідині (r>-0,78; r>-0,73). Прямі сильні взаємозв’язки виявлені між кількістю ТБК-активних продуктів та ІФН-γ і ІЛ-12 у крові, а також між ними та ФНП-α в обох рідинах ( всі – r>0,78), а обернені – між ТБК-активними продуктами і ІФН-γ у ротовій рідині та ІЛ-4 в обох рідинах ( всі – r>-0,78). Встановлено сильні позитивні взаємозв’язки вмісту ІФН-γ у крові із рівнем СМП254 в обох рідинах (r>0,95; r>0,74) та СМП280 у ротовій рідині (r>0,95); кількості ФНП-α та ІЛ-12 у крові і ротовій рідині із вмістом СМП254 в обох рідинах (r>0,74 – 0,95). Сильні негативні кореляції спостерігалися між: рівнем ІЛ-4 та СМП254 в обох рідинах (r>-0,74 – -0,95), кількістю ІФН-γу ротовій рідині та СМП254 в обох рідинах (r>-0,95); вмістом ІФН-γ у крові, ФНП-α у ротовій рідині та СМП280 у крові (r= -0,80). Ці результати вказують на роль цитокінів в активації запальних реакцій у пародонті, що зумовлює посилення ПОЛ і розвиток синдрому ендогенної інтоксикації з одночасним ослабленням антиоксидантної системи.
Таким чином, порушення мінерального обміну і активності ферментів, що відповідають за різні види обміну, посилення пероксидації, зростання синдрому ендогенної інтоксикації, пригнічення антиоксидантного захисту і розбалансованість продукції цитокінів, встановлені нами, свідчать про те, що розвиток та прогресування ГП і пародонтозу відбувається на тлі складних порушень гомеостатичної рівноваги в організмі. Ці зміни генетично зумовлені, бо присутність в органах і клітинах МЕ, ферментів, цитокінів та інших речовин залежить від активності генів, що їх кодують, а порушення в них спричиняють слабкість контролюючої системи гомеостазу (Никитина Т.В., Родина Е.Н., 2003). Водночас, встановлено, що при запаленні змінюється клітинний фенотип і генетична транскрипційна програма (Straka М., 2000). Відомо, що в основі спадкової схильності до хвороб лежить широкий генетичний балансовий поліморфізм популяцій людини за ферментами, структурними і транспортними білками, антигенами (Бочков Н.П., 2002). Нами підтверджено це положення стосовно ГП і пародонтозу.Результати досліджень дозволили розглядати етіологію і патогенез захворювань пародонта з позицій генетичних сприянь, метаболічних та імунних порушень (рис. 2).
Із метою послаблення впливу спадкового чинника і регуляції розбалансованих метаболічних та імунних процесів на різних рівнях нами запропонований новий спосіб лікування ГП. Дослідження показали, що включення спіруліни в комплексну терапію
 |
 |
 |
 |
 |
Рис. 2. Основні етіологічні і патогенетичні ланки ГП і пародонтозу
(робоча схема).
хворих на ГП сприяло зменшенню клініко-біохімічних, цитогенетичних та імунних проявів захворювання і свідчило про досягнення ремісії або поліпшення клінічного стану пародонта. У хворих основної групи незадовільні результати були у 2,25% осіб, а в контрольній – у 12,04%. Більша ефективність розробленого нами способу проявлялася також меншою кількістю відвідувань, зокрема у хворих І групи у разі ГП хронічного перебігу початкового ступеня їх було на 25,64% (р=0,001), а за І – на 21,69% (р<0,001) менше, ніж у ІІ групі. Індекси і проби в основній групі знижувалися також істотніше, ніж у контрольній (у 1,47 – 2,40 раза).
Внаслідок лікування основної групи у чоловіків (за ГП початкового і І ступеня) та жінок (у разі ГП І ступеня) незалежно від перебігу ФСГ часто ставав ліпшим, ніж у здорових. У чоловіків найвідчутніші зміни спостерігалися за всіма, крім НІ, індексами та показником ФСГ (зростав у 2,60 – 24,08 раза у І групі та у 1,99 – 17,17 раза – у ІІ). У жінок найістотніше відновлювалися індекси СХ та МЗЯ. Досягнуті результати підтверджувалися зменшенням кількості сильних достовірних кореляцій між даними каріограмз 14 до 3, а з клінічними індексами – з 44 до 15. Успіх зумовлений тим, що спіруліна є потужним антиоксидантом і генопротектором, тому комплексне лікування з її використанням має молекулярно-генетичні механізми дії, завдяки чому сприяє нармалізації метаболізму на клітинному рівні. Наші дослідження підтвердили гіпотезу про регулюючий вплив антиоксидантів на ФСГ (Левицкий Е.Л., 1998 ).
Завдяки лікуванню у пацієнтів основної групи незалежно від ступеня ГП збільшувався вміст заліза, цинку і марганцю та зменшувався рівень міді (більше – за хронічного перебігу), особливо у ротовій рідині, а отримані результати були близькими до даних у здорових, що підтверджувалося зменшенням кількості сильних вірогідних кореляцій між ними із 29 до 10. На ефективність розробленого нами способу вказує також значне зниження кількості сильних достовірних кореляцій між рівнем МЕ та клінічними показниками – із 55 до 23. Подібні закономірності простежуються і за взаємозв’язками між індексами ФСГ і вмістом МЕ: якщо до лікування налічувалося 45 сильних і вірогідних кореляцій, то після – 14. У хворих групи контролю таких достовірних змін вмісту біометалів не виявлено. Отже, комплексне лікування ГП із використанням спіруліни сприяє швидкому регулюванню мінерального гомеостазу, бо її хелатовані МЕ легко засвоюються організмом (порівняно з МЕ штучно синтезованого мульти-табсу), м’яко регулюють гомеостаз і „безконфліктно” включаються у процеси життєдіяльності хворих.
Незалежно від перебігу і ступеня ГП під впливом лікування активність каталази та насиченість ТФ залізом в основній групі достовірно зростали і ставали вищими від даних у здорових
8-09-2015, 19:39