Вплив фітосиларду-Н на систему крові оцінювали за гематологічними показниками периферійної крові: вміст гемоглобіну, кількість еритроцитів, лейкоцитів; співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна формула) при забарвленні мазків по Романовському; швидкість осідання еритроцитів.
Для оцінки впливу препарату на функціональний стан внутрішніх органів щурів уніфікованими методами визначали біохімічні показники крові: вміст загального білка біуретовим методом, глюкози – глюкозооксидазним методом, сечовини – діацетилмонооксидним методом, активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) - методом Райтмана-Френкеля, лужної фосфатази – з дінатрійфенілфосфатом із застосуванням набору реактивів фірм “Simko”, “Філісіт Діагностика” (Україна), “Агат” (Росія), МДА - за реакцією з тіобарбітуровою кислотою.
Для гістологічного дослідження брали тканини головного мозку, товстого та тонкого кишечника, шлунку, печінки, нирок, підщелепових залоз в комплексі з лімфатичними вузлами та кісткового червоного мозку. Тканини головного мозку фіксували в суміші Буена, решту матеріалу – в 10 % водному розчині нейтрального формаліну. Парафінові зрізи органів забарвлювали гематоксилін-еозином. Головний мозок забарвлювали також толуїдиновим синім за методом Нісля для виявлення хроматофільної субстанції в нейронах, а кістковий мозок – азур II-еозином за методом Романовського-Гімза.
Клініко-рентгенологічні дослідження. Проведено клінічне обстеження й лікування 69 хворих із загостреним (41 особа) та хронічним (28 особа) перебігом ГП поч.-I ступеню (25 хворих), І-ІІ ступеню (26 хворих), II-ІІI ступеню (18 хворих). Діагностику захворювань пародонта здійснювали за даними клінічного огляду, рентгенографії щелеп, об'єктивних пародонтальних індексів відповідно до систематики хвороб пародонта М.Ф. Данилевського (1994).
З метою об'єктивної оцінки стану пародонта визначали: гігієнічні індекси Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі; індекс РМА Parma; ступінь кровоточивості ясен по Мюллеману-Коуеллу; пародонтальний індекс (ПІ) Рассела. Результати визначень вносили в карти пародонтологічного обстеження хворих.
Для оцінки ступеню і характеру деструкції альвеолярної кістки і уточнення діагнозу проводили рентгенологічні дослідження: рентгенографію окремих зубів внутрішньоротовим контактним методом, панорамну рентгенографію щелеп, цифрову ортопантомографію (рентген-апарат ORTHOPHOS-3 DS).
Залежно від проведеного лікування хворих розділили на три групи: контрольну (21 особа) і дві основні (17 і 31осіб). У комплексне лікування хворих контрольної групи входила загальноприйнята базисна терапія, що включала санацію порожнини рота (за показами), професійну гігієну ротової порожнини: антисептичні зрошення, механічне й ультразвукове (апарат фірми Siemens) видалення зубних відкладень та промивання пародонтальних кишень 0,05-0,25% розчинами хлоргексидину біглюконату (традиційна терапія), за показами – корекцію прикусу методом вибіркового пришліфовування зубів, шинування рухливих зубів, кюретаж. Всіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота і здійснювали підбір гігієнічних засобів.
Комплексне лікування хворих основних груп проводили за наступною схемою. Пацієнтам першої основної групи поряд з проведенням сеансів базисної терапії (без місцевого застосування хлоргексидину біглюконату) в кожне відвідування наносили методом аплікації на ясеневий край і в пародонтальні кишені екстемпорально приготовлену 20% водну суспензію силіксу, експозицією 15-20 хвилин. Аналогічно пацієнтам другої основної групи в кожне відвідування на ясеневий край і в пародонтальні кишені вводили запропоновану лікарську композицію, що складається з імобілізованих на силіксі ехінацеї і німесуліду, у вигляді 40% суспензії пастоподібної консистенції, яку готовили ex tempore, експозицією 15-20 хвилин.
Магістральна формула фітосиларду-Н готувалася наступним чином: до силіксу добавляли екстракт ехінацеї пурпурової і перемішували до отримання однорідної пастоподібної маси, залишачи стояти при кімнатній температурі, а потім сушили при t- 60° С до певного значення вологості порошку. Порошок подрібнювали в кульовому млині до певного розміру часток, просіювали через сито і зважували. До порошку ехінацеї з силіксом добавляли порошок німесуліду, знову подрібнювали суміш в кульовому млині, з подальшим просіюванням через сито. В результаті отримана наступна рецептура фітосиларду-Н: силікс - 85,86%, сухий залишок екстракту ехінацеї - 11,16%, німесулід - 2,98%.
Паралельно хворим з загостреним перебігом ГП другої основної групи, починаючи з первинного відвідування, призначали фітосилард-Н у вигляді сублінгвальних таблеток (пресована форма вагою 0,5г) протягом 1-2 годин, до повного розм’якшення, з подальшим виведенням утвореної маси з рота.
Кількість відвідувань у хворих залежала від ступеню та характеру перебігу ГП. Оцінку ефективності проведеного лікування здійснювали за клінічними, рентгенологічними та лабораторними показниками, які визначались у найближчі (безпосередньо після курсу лікування) й віддалені терміни – через 6 і 12 місяців.
Лабораторні методи досліджень. У пацієнтів під час первинного відвідування до лікувальних заходів та у визначені терміни після лікування, у ранкові години натщесерце проводили забір ротової і ясеневої рідини для біохімічних і імунологічних досліджень, ротових змивів для підрахунку кількості лейкоцитів в них по методу О.І. Сукманського з співавт. (1980). Визначали 3 показники еміграції лейкоцитів – еміграцію інтегральну (ЕІ), еміграцію подразнення (ЕП) і еміграцію спокою (ЕС).
Функціональну активність слинних залоз оцінювали за швидкістю слиновиділення (у мл/хв) й ферментативною активністю ротової рідини. В надосадовій частині ротової рідини визначали вміст МДА по реакції з тіобарбітуровою кислотою (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), активність СОД – по реакції з кверцетином, катепсину Д – по реакції з гемоглобіном, кислої фосфатази – за утворенням неорганічного фосфату (Покровский А.А., Арчаков А.И., 1968) та лужної фосфатази – стандартним методом за допомогою спеціального набору (Дніпропетровськ). Дослідження вмісту IL-1β та IL-10 проводили в зразках ясеневої рідини хворих методом твердофазного імуноферментного аналізу із застосуванням пероксидази хрону, як індикаторного ферменту, за допомогою реагентів ProCon IL-1b, ProCon IL-10 (ТОВ "Протеиновый контур", С.-Петербург).
Статистичні методи. Обробку цифрових даних проводили варіаційно-статистичними методами аналізу на персональному комп'ютері IBM PC в SPSS SigmaStat 3.0 і StatSoft Statistica 6.0 (2003). Використовували t-критерій Ст’юдента, коефіцієнт лінійної кореляції Пірсона (r) (r<0,3 - слабкий, 0,3-0,7 - помірний і r >0,7 – сильний кореляційний зв'язок).
Результати дослідження та їх обговорення. Експеримент з вивчення динаміки клінічних показників у щурів при моделюванні асептичного запалення м'яких тканин ротової порожнини і лікуванні його різними засобами показав, що ін’єкція скипидару вже через 3-4 години викликала набряк правої щоки у всіх тварин. На наступну добу з’являлася сльозотечія з ока та збільшувався набряк щоки, тризм жувальної мускулатури обмежував відкривання рота, на слизовій оболонці щоки спостерігалася гіперемія. Надалі, на гіперемійованих ділянках щоки виникала ерозія або виразка діаметром 2-5 мм в одних випадках, в інших – з’являлося легке лущення.
У тварин, які отримували лікування, у порівнянні з нелікованими тваринами, вже з другого дня спостережень ступінь відкривання рота була достовірно більшою, а ураження слизової ока зменшувалося в усіх групах, але позитивна динаміка стану слизової оболонки щоки відмічалась лише в групі щурів, яким проводили лікування запалення 40%-фітосилардом. З третього дня досліду у лікованих щурів вірогідно зменшувались набряк щоки, підвищувалась ступінь відкривання рота і покращувався стан слизової ока, а в групах тварин, які лікувались 20%-силіксом і 40%-фітосилардом також достовірно зменшувався показник ураження слизової оболонки щоки.
Позитивна динаміка ліквідації клінічних симптомів асептичного запалення до останнього дня лікування була вірогідно прискорена у тварин, які лікувалися, у порівнянні з нелікованими тваринами. Тільки в групі щурів, що отримували 20% суспензію фітосиларду стан слизової оболонки щоки достовірно не відрізнявся від нелікованих тварин, тобто місцевий вплив цієї концентрації фітосиларду був недостатнім.
Проведені гiстологiчнi дослідження показали, що на кінець терміну спостереження у щурів контрольної групи (без лікування) виявляються значні реактивні зміни в базальному шарі епітелію слизової оболонки щоки – багаторядність, перинуклеарна вакуолізація, інвазія лімфоцитів з-під базальної мембрани у дистрофічно змінені епітеліоцити. Зустрічаються вогнища гнійного запалення безпосередньо у деструктурованих ділянках епітелію слизової оболонки. У власній пластинці слизової оболонки під базальною мембраною визначається повнокрів'я капілярів, наявність моноцитів, гістіоцитів, нейтрофілів, еозинофілів, набухання колагенових волокон. Має місце гнійний периваскуліт. У м'язовій оболонці щоки гнійне запалення проявляється абсцедуванням із фрагментацією некротизованих м'язових волокон, розвитком флегмонозного процесу. В цілому, нічим некорегований модельований запальний процес щоки щурів до кінця спостережень характеризується вираженою альтерацією та ексудацією і майже відсутньою проліферацією.
Лікування щурів 20%-силіксом обумовлює розвиток ефективної фази проліферації у слизовій оболонці щоки, яка проявляється регенераторними процесами. Навколо гнійних осередків утворюється і проникає в них звичайна грануляційна тканина з макрофагами, лімфоцитами, чисельними фібробластами. Багато новоутворених капілярів та ангіобластичних початків. Довкола гнійних фокусів з'являється колагенова межа, як результат інкапсуляції абсцесу. Загалом грануляційний процес інтенсивно поширюється, а зони гнійного запалення звужуються. У грануляціях дуже незначний вміст нейтрофілів. Подекуди спостерігається ще більш просунуте завершення запального процесу: грануляційна тканина перейшла до фази фібротизації, хоча й неоднакової щільності.
Результативними виглядають в цілому морфологічні метаморфози в тканинах щоки щурів у разі лікування їх 20%-фітосилардом. Виразність гнійного запального процесу послаблюється скрізь, хоча продуктивні реакції супроводжуються значною присутністю нейтрофілів і у власній пластинці слизової оболонки і у ділянках із грануляційною тканиною, де порівняно з попередньою серією слабшими виглядають фібробластична і ангіобластична активність. Спостерігається лінійний склероз із атрофією м'язових волокон. Зберігаються реактивні зміни в епітелії слизової оболонки, інвазія його лімфоцитами.
Використання в якості лікувального засобу 40%-фітосиларду виявилось більш результативним. За морфологічною картиною стан репараційних процесів у тканинах щоки щурів цієї групи був подібним до того, що спостерігали у тварин, лікованих 20%-силіксом.
Таким чином, результати експерименту свідчать, що при місцевому застосуванні у щурів із асептичним запаленням м’яких тканин ротової порожнини і силікс, і фітосилард проявили протизапальну та кератопластичну дію. Вплив 20%-силіксу та 40%-фітосиларду на перебіг запального процесу був практично однаковим, при цьому 40%-фітосилард на добу прискорював загоєння слизової оболонки щоки, що, на наш погляд, обумовлено біологічними властивостями ехінацеї. Застосування 20%-фітосиларду було менш ефективним. Тобто можна зробити висновок про перспективу і доцільність використання в клінічній практиці 40%-фітосиларду та 20%-силіксу при лікуванні запальних захворювань пародонту і слизової оболонки ротової порожнини.
У другому експерименті, в результаті відтворення пародонтиту на модифікованій «перекисній» моделі через 45 днів в щурів спостерігалася клінічна картина пародонтиту, а саме визначались набряклість, кровоточивість маргінального краю ясен, оголення шийок, рухливість зубів, а в деяких випадках і випадання третіх молярів. Цей процесс супроводжується зміною біохімічних показників сироватки крові і тканин ясен щурів. У сироватці крові відзначене достовірне збільшення вмісту МДА (р<0,05), зниження активності СОД (р<0,05) і значний ріст активності лужної фосфатази – у 1,49 рази (р<0,05). Деструкція й руйнування клітинних мембран підтверджується підвищенням активності лізосомального ферменту катепсину D – у 1,95 рази (р<0,001). У тканинах ясен також спостерігається підвищення вмісту МДА – у 2,1 рази (р<0,001), зниження активності СОД – у 2,8 рази (р<0,001), зріст активності катепсину D (р<0,001) і лужної фосфатази (р<0,05) – показників, що підтверджують наявність вираженої запальної реакції у пародонті. Показник резорбції альвеолярної кістки в щурів після моделювання пародонтиту, який розраховували за ступенем оголення коренів молярів, склав 40,77±0,17 %, що вірогідно вище показника атрофії кістки в інтактних щурів – 28,12±0,04 % (р<0,001).
Проведене лікування модельованого пародонтиту препаратами силіксу сприяє значному поліпшенню клінічної картини: ущільнюється ясеневий край, зменшується кровоточивість і набряклість ясен. Під впливом препаратів в щурів відбувається нормалізація біохімічних показників сироватки крові та біоптатів ясен. Так, у сироватці крові визначається зниження вмісту МДА (достовірне в групі 5 - р<0,05), зріст активності СОД (у всіх групах - р<0,05), зниження активності катепсину D (у всіх групах - р<0,05) і лужної фосфатази (у групах 4 і 5 - р<0,05). Більш виражені зміни показників відзначаються в тканинах ясен: під дією препаратів силіксу у всіх групах вірогідно знижується концентрація МДА, підвищується активність СОД, зменшується активність катепсину D і лужної фосфатази. Встановлено, що найкращі результати біохімічного аналізу сироватки крові і тканин ясен отримані в щурів групи 5, де лікування здійснювали композицією фітосиларду з німесулідом.
На підставі проведених морфометричних досліджень щелеп встановлена виразна пародонтопротекторна дія усіх препаратів силіксу, що підтверджено достовірним (р<0,05) зниженням ступеня атрофії альвеолярного відростка (щури з пародонтитом – 40,77±0,17 %; пародонтит + силікс – 38,54±0,14 %; пародонтит + фітосилард – 37,18±0,21 %; пародонтит + фітосилард-Н – 35,97±0,15 %).
Одержані результати підтверджуються і патоморфологічними дослідженнями тканин ясен. У гістологічних препаратах ясен щурів групи 2 (модель пародонтиту) спостерігаються дегенеративні зміни епітелію слизової оболонки ясен на тлі запального процесу серед структур власної пластинки, виражена лейкоцитарна інфільтрація. Поряд з ділянками вираженого гнійного запалення з масовою інфільтрацією реактивними клітинами підепітеліальної основи ясен, є зони менш інтенсивного запалення. В них лейкоцити немасивно інфільтрують структури власної пластинки, а розташовані поміж колагенових волокон переривчатими ланцюгами. Капіляри вільні від крові, їх ендотелій набухлий.
Всі застосовані препарати силіксу справляли позитивну, але різну дію на пошкоджену запальним процесом морфологічну структуру ясен. Вивчення епітелію слизової оболонки ясен щурів групи 3 свідчить, що нескрізь спостерігається його повне відновлення і ліквідація дистрофічних змін. Виявляються ділянки, де на межі з власною пластинкою слизової оболонки базальний шар епітелію, який мав би бути звичайного складу з базофільно забарвленими клітинами овальної і паличковидної форми, фактично відсутній. Замість того, клітини прибазальномембранної локалізації є значно більшими за розмірами, з круглим ядром, сіроблакитною цитоплазмою і нерідко перинуклеарною вакуолізацією. Епітеліоцити шипуватого шару знаходяться у стані дистрофії.
В епітелії та власній пластинці слизової оболонки ясен щурів після використання фітосиларду (група 4) вже не спостерігається проявів сильної альтерації клітин або справжніх компонентів запального процесу сполучної тканини під епітелієм. При обстеженні епітеліального пласту з’ясовується, що клітини його базального шару майже скрізь структурно збережені, хоча й неоднаково базофільні, неодноманітні за формою та орієнтацією. Подекуди залягання їх горизонтальне, зустрічаються поодинокі пікнотизовані епітеліоцити, перинуклеарна вакуолізація клітин,помітні поодинокі лімфоцити в зоні епітелію.
Мікроскопічне вивчення епітеліального покриття слизової оболонки ясен щурів групи 5 (при лікуванні фітосилардом-Н) виявило абсолютну перевагу тих ділянок його, в яких структуризація епітеліальних одиниць мало відрізняється від здорового контролю, тобто зовсім відсутні будь-які ознаки колишнього гнійного запалення в сполучнотканинній основі ясен і залишаються епізодичні прояви незакінченого подекуди відновлення епітелію слизової оболонки.
Таким чином, вивчення пародонтопротекторних ефектів препаратів силіксу на "перекисній" моделі пародонтиту в щурів дозволяє зробити висновок про здатність препаратів (особливо комплексних – фітосиларду і фітосиларду-Н) справляти виражену протизапальну, мембранотропну, антиоксидантну, антирезорбтивну дію на тканини пародонта, що вказує на доцільність їхнього використання у клінічній пародонтології.
Дослідження місцевоподразнюючої дії фітосиларда-Н показало, що тільки на 4 день обробки ротової порожнини препаратом у зоні з’єднання губ спостерігалось слабке подразнення слизової оболонки. Отож, взагалі отриманий ефект дозволяє заключити, що фітосилард з німесулідом викликає при місцевому застосуванні дуже слабке подразнення СОПР. Через добу після припинення застосування препарату вказані зміни вже не реєструвались.
При вивченні субхронічної токсичності композиції фітосиларду з німесулідом шляхом її тривалого (80 днів) перорального введення не виявлено негативної дії препарату на зовнішній вигляд та поведінку тварин, на систему кровотворення, біохімічні показники білкового, вуглеводного і ліпідного обміну, морфологічну картину біоптатів тканин різних органів у дослідних тварин у порівнянні з групою контролю.
Порівняльний аналіз ефективності традиційної терапії (з застосуванням хлоргексидину), силіксу і фітосиларду-Н у хворих на ГП показав, що всі застосовувані аплікаційні засоби призводять до достовірного зниження показників всіх гігієнічних індексів (Грін-Вермільона, Сілнесс-Лое і Турескі), особливо у хворих із хронічним перебігом ГП. При цьому дещо кращі показники реєструвалися в групах, де в якості лікувального засобу застосовувався фітосилард-Н.
Після завершення лікування у всіх групах хворих відбувається значне зменшення кровоточивості, усунення набряку і нормалізація кольору ясен, що підтверджується достовірним зниженням індексу Мюллемана і РМА у порівнянні з показниками до лікування, проте найістотніша різниця показників зареєстрована між групами хворих, в яких застосовували фітосилард-Н і хлоргексидин, що свідчить про більш ефективнішу терапевтичну дію імобілізованого препарату на основі ВДК.
Достовірні зміни показників індексу Рассела після лікування фітосилардом-Н в залежності від ступеню ГП зареєстровано лише в групі хворих з поч.-І ст. ГП (з 2,92±0,24 до 1,81±0,30 балів, р<0,05), а в залежності від клінічного перебігу ГП – лише при хронічному перебігу (з 3,06±0,22 до 1,98±0,31 балів, р<0,05). Це свідчить, що фітосилард-Н не справляє значної регенеруючої дії на кісткову тканину пародонту. При цьому в групах хворих, яких лікували чистим сорбентом чи хлоргексидином, не зареєстровано ніяких позитивних змін пародонтального індексу.
Встановлено, що середня кількість відвідувань у хворих, яких лікували фітосилардом-Н менша (при загостреному перебігу ГП поч.-I ст. - 3,60±0,24, при хронічному -
8-09-2015, 22:31